Духнович Олександр Васильович

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 267 – 275.


Духнович

Олександр Васильович

(1803–1865)

Педагог, літератор,

організатор народного

шкільництва


В історії культурно-освітнього руху русинів-українців Закарпаття і Східної Словаччини ХІХ ст. помітне місце посідає Олександр Васильович Духнович — педагог, літератор, організатор народного шкільництва, активний світський і церковний діяч. Особистість складна, суперечлива, неординарна, яку то високо підносили, то надзвичайно принижували.

Народився Олександр Васильович Духнович 24 квітня 1803 р. у верховинському селі Тополя (тепер Гуменського округу в Словаччині) в родині незаможного священика. Його предок по батьківській лінії, за походженням українець-волиняк, на початку XVIII ст. оселився на Пряшівщині, в селі Вишній Мрошів. Батько, Василь Духнович, виховував дітей своїх у національному дусі, формував у них повагу до всього рідного, українського.

Початкову освіту Олександр здобув удома, спершу за «Букварем», а потім за «Апостолом» і «Псалтирем». На його виховання справили великий вплив брат матері Дмитро Герберій — священик у Старині та дід Іван Герберій — священик у Клокочові. Там же хлопчик відвідував сільську школу, про яку в нього залишилися неприємні спогади. У 1813 р. батько відвіз сина до Ужгорода, де Олександр закінчив народну школу, а згодом гімназію, в якій навчання велося тільки угорською і латинською мовами.

У 1816 р. помер батько, і на материні плечі лягли турботи про виховання шести дітей. Саме вона наполягла, щоб Олександр вивчав богослов’я, бо це було родинною традицією Духновичів. Хоча юнак мав зовсім інші наміри — набути спеціальність із землеробства, але послухав матір і за сприяння єпископа Григорія Марковича, який виділив стипендію в розмірі 150 флоринів, поїхав до міста Кошице на «філософський курс», тобто на навчання в останніх, вищих класах гімназії (1821–1823).

Упродовж 1823–1827 рр. Олександр Духнович навчався в Ужгородській богословській семінарії. Після завершення навчання був посвячений за целібатом (неодруженим) у священики і, як одного з найкращих учнів, його призначили на роботу архіваріусом єпархіальної канцелярії у Пряшеві (тепер Словаччина). До роботи ставився дуже сумлінно, проте, не отримував належної відплати й жив у злиднях. Життєрадісний юнак викликав невдоволення в черствої вдачі єпископа Г.Тарковича, котрий відмовляв йому в їжі і житлі. Тому наприкінці жовтня 1830 р., обірваний і напівбосий, Олександр подався до Ужгорода, де його приязно зустрів єпископ О.Почі, знайомий з ним ще з духовної семінарії. Він навіть зарахував Олександра Духновича священиком Мукачівської єпархії, але це не означало можливості працевлаштування, оскільки пряшівський єпископ не дозволяв йому переїжджати зі своєї єпархії. Олександр Васильович довго шукав роботу, врешті на запрошення віце-жупана Ужгородської жупи* Степана Петровая став вихователем його семирічного сина. З посади домашнього вчителя (1830 р.) і почалася педагогічна діяльність Олександра Васильовича Духновича.

*Жупа — адміністративно-територіальна одиниця в південних словян. Звідси слов’янські назви угорських комітатів (найбільшої адміністративно-територіальної одиниці) — жупи і їхніх начальників — жупани. Чехословацький уряд зберіг до 1927 р. на Закарпатті та в Словаччині адміністративно-територіальний поділ на жупи.