Антонович Володимир Боніфатійович

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 421 – 432.


Антонович

Володимир Боніфатійович

(1834–1908)

Археограф, антрополог і нумізмат,

фундатор документального напряму в

історіографії та історичній географії в Україні,

засновник так званої «київської школи» істориків,

що заклала підвалини сучасної

української історичної науки


Народився Володимир Боніфатійович Антонович 6 січня 1834 р. в селі Махнівка на Київщині (тепер село Комсомольське Козятинського району Вінницької області) в сім’ї поляків-гувернерів. Після закінчення 2-ї Одеської Рішельєвської гімназії вступив на медичний факультет Київського університету. Закінчивши його в у 1855 р., розпочав медичну практику спочатку в Чорнобилі, а згодом продовжив її в Бердичеві.

Бажання вчитися далі привело юнака в 1856 р. на історико-філологічний факультет Київського університету.

Під впливом демократичних ідей, що поширювалися із Західної Європи, наприкінці 50-х років у середовищі студентів, які походили зі спольщених шляхетних родин, зароджується народно-культурний рух, що дістав назву «хлопоманство». Хлопомани прагнули демократизації суспільних відносин, активного служіння українському народові, скасування кріпацтва. В Київському університеті таку групу очолив Володимир Антонович. «Притуляючи слабі знання про українство до загальної демократичної французької теорії, я одкрив сам собою українство,— писав він у спогадах.—І чим більше займався наукою, чим більше читав і знайомився з історією, тим більше переконувався у тому, що відкриття моє — була не зайва вигадка».* (1)

*(1) Київ. старовина. 1999. № 1. С. 135.

Володимир Антонович разом зі своїми друзями усвідомлював, що український народ, який має власну мову, територію, культуру, повинен володіти такими самими, як і польський, правами на самостійність і незалежність. Для цього йому потрібні освіта, вільний культурний розвиток, що забезпечить духовний і економічний прогрес.

І коли в 1860 р. розпочалася підготовка до польського повстання (в результаті перемоги, за переконаннями поляків, Україна мала відійти до Польщі), перед хлопоманами постала проблема : на чий бік стати — поляків чи українців ? Чиї інтереси відстоювати — Польщі чи України ? Крапку над «і» в цих сумнівах поставив Володимир Антонович. Він переконливо довів своїм товаришам, що жити серед українського народу й не злитися з ним, не відчувати його національних інтересів — означає бути «тунеядцем, паразитом». «Быть демократом,— наголошував він,— стоять на стороне народных интересов и не быть патриотом-украинцем — нельзя». *(2)

*(2) Укр. жизнь. 1913. № 3. С. 21.