Володимир Мономах

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах// «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 28 - 31

Володимир Мономах (1053 – 1125)
Видатний
державний і політичний
діяч Київської Русі


Один з найвидатніших політичних діячів свого часу, Володимир (у хрещенні — Василь) Мономах був водночас і визначним письменником, чиї твори відповідали як політичній лінії князя, так і програмі культурних реформ: підтримці літератури, освіти, літописання.
Його батьком був улюблений син Ярослава Мудрого Всеволод, а матір’ю — дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха Марія-Анастасія. Саме по лінії матері князь отримав своє прізвище. На думку М.Костомарова, «між давніх князів до татарського періоду після Ярослава ніхто не залишив після себе такої гучної і доброї пам’яті, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, який вирізнявся поміркованістю серед руських князів». За умов політичної децентралізації Русі Володимир Мономах намагався зберегти її політичну і культурну єдність на основі союзних договорів князів між собою, «тримав знамено спільної для всіх правди і збирав під нього сили Руської землі».
Володимир установив культ князів-братів Бориса і Гліба, які загинули від руки підісланих убивць. Він підтримував літописання, пропагуючи з політичною метою легенду про спільне походження всіх руських князів від єдиного предка — Рюріка, намагався не поглиблювати соціальні протиріччя.
У 1113 р. повсталий народ закликав на київський престол Володимира Мономаха, після чого князь полегшив становище найбідніших верств. У результаті реформ було розроблено юридичний статут, що доповнив основний текст «Руської правди» («Статут Володимира Мономаха»). Князь відновив централізовану владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення держави.
Епоха Володимира Мономаха була часом розквіту літературної та художньо-мистецької діяльності в Київській Русі, мала освітньо-виховний характер. За його князювання в Києві та інших містах споруджувалися кам’яні храми, оздоблені живописом (Михайлівський і Кирилівський монастирі в Києві, церква на Альті біля Переяслава, де вбито князя Бориса,—на його пам'ять). Різнобічна літературна діяльність — це й укладання початкового літопису ігуменом Сильвестром, переклади з візантійського письма, життєписи святих Антонія, Феодосія — засновників Києво-Печерського монастиря, святих Ольги й Володимира, написані монахом Заковом, початки Печерського патерика, укладені Нестором, повісті про смерть Бориса і Гліба. Все це сприяло формуванню гуманістичних і патріотичних цінностей у молодих поколінь.