Богдана Козака
Ім’я Богдана Миколайовича Козака добре відоме в театральному просторі України. Він – провідний актор Львівського національного академічного театру імені Марії Заньковецької, академік Академії мистецтв України, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Цю престижну премію митець отримав за поетично-музичну композицію «Посланіє» за творами Шевченка. Це – моновистава, по суті, монолог поета, як стверджує сам Богдан Козак. Вона дає можливість осягнути усю велич генія та його мистецтва, що не втрачає своєї сили, глибини і актуальності.
«Шевченко і його творчість – код нації» – вважає актор.
Віра Доленко: Поезія – делікатна і прозора субстанція, яка у свій магічний світ допускає лише обраних, шляхетних, чуттєвих, тих у кого душа потребує високого злету і постійного духовного вдосконалення. Поезія органічно і, мабуть, давно увійшла у ваше життя і творчість?
Богдана Козака: Я щиро вдячний своєму шкільному вчителю літератури Романові Петровичу Головіну за те, що він навчив мене розуміти і любити українську поезію. Часом однокласники читали, наприклад, «Заповіт» скоромовкою. А він вимагав проникнення у зміст твору, що тягнуло за собою відповідний темпоритм. І мені це вдавалося, тому і виступав часто на поетичних вечорах. Приблизно з 1956 року Шевченко увійшов у моє життя і залишився кумиром. У театральній студії, на уроках сценічної мови, з народним артистом України Володимиром Аркушенком я підготував «Кавказ» і тривалий час виконував його на концертній сцені. А вже згодом випустив компакт-диски за творами Шевченка – «Думи» та «Євангеліє від Тараса». Саме їх і поєднав у поетично-музичній композиції «Посланіє». Це моновистава з мізансценами, музичним оформленням, світловими ефектами. Все разом створює певне тло для монологу героя, його роздумів про те, хто ми, яке наше місце в Європі, яка наша історія, як будувати взаємини далі… Геній – бездонний, як космос або зоряне небо. І якщо ми хочемо, щоб прокинулася наша совість, слід читати Шевченка, бо він і його творчість – код нації, сумління нашого народу, його голос, який кожен з нас повинен чути в собі. Проте завдяки життєвому досвіду і розумінню творчості поета відбувається еволюція читання.
Віра Доленко: На жаль, сьогодні в Україні бракує акторів, які б читали високу поезію зі сцени, а тим більше випускали з нею компакт-диски.
Богдана Козака: Актор нашого театру, народний артист України Святослав Максимчук – прекрасний читець – випустив понад 20 дисків, що охоплюють майже усю шкільну програму. Він читає масштабні твори великого формату. Я записав лише «Зів’яле листя» за Франком, два диски за Шевченком та композицію, що присвячена Андрію Шептицькому. Свої компакт-диски я надіслав у всі школи для дітей з вадами зору. Сподіваюсь, що поєднання музики і слова сприятиме збудженню їхньої уяви та розумінню прекрасного.
Віра Доленко: Що, на ваш погляд, професійному, задіяному в репертуарі акторові додає поезія, окрім, звичайно, нового джерела натхнення?
Богдана Козака: Для професійного актора театру поезія має бути частиною творчості. Адже бувають творчі простої в театрі, коли роль аж не дуже цікава, графік не надто насичений… Щоб компенсувати ці «паузи», гадаю, варто читати, зокрема, зі сцени, Франка, Шевченка, Шекспіра, Гарсіа Лорку…Це – вершина людського духу, що допомагає нам бути в добрій творчій формі, обмінюватись енергетикою, збагачуватись новими образами і думками, а головне – поринати у філософію геніїв мистецтва.
