SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Богдана Козака

Віра Доленко: Ви належите до славетної генерації митців, які юними, талановитими і завзятими прийшли до театру імені Марії Заньковецької у 60-і роки минулого століття. Разом з Богданом Ступкою, Сергієм Данченком, Віталієм Розстальним, Ларисою Кадировою, Федором Стригуном, Таісією Литвиненко, Володимиром Глухим ви «потрапили на добре зораний старий грунт», але прагнули нових ідей, задумів, стилістики. Як змінювались ваші творчі уподобання і пріоритети в поезії і в театрі?

Богдана Козака: Вже 50 років, як я працюю в театрі імені Марії Заньковецької. 60-і роки були періодом «відлиги». Тоді нас надихала поезія Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча… Їхня громадянська позиція і в житті, і в творчості стала для нас еталоном чесності перед собою і перед суспільством. Тоді їх не друкували, проте ми їх читали. Ці поети ламали усталений стереотип, порушували проблеми, які нас, тоді молодих, хвилювали. Саме вони стали вершиною відчуття політичних і соціальних змін. А за ними вже йшли художники, музиканти, актори. Ми прагнули нового підходу до кожної п’єси, ролі, намагалися експериментувати. Мріяли про Чехова, Ібсена, Шекспіра, цікавилися театром абсурду. Експресіонізмом. Проте мрії залишалися нездійсненими. Лише коли формат театру змінився і він став драматичним, наші можливості розширилися. Завдяки видатним режисерам – метрам театру – Борисові Тягну, Олексі Ріпку, Михайлу Гіляровському, Анатолію Ротенштейну, Сергію Данченку, Аллі Бабенко з’явилися такі вистави, як «Колеги», «Для домашнього вогнища», «Річард ІІІ», «Маклена Граса», «Камінний господар»… Висока драматургія стала нормою, магістральною лінією творчої діяльності театру. Ми не втрачаємо високого лету. І це, мабуть, невипадково, бо наша школа народжена в рамках львівської енергетики і помножена на здобутки славетних метрів сцени. Зокрема, Борис Фомич Тягно – учень Леся Курбаса – вчив, що надзавдання актора – у глядацькому залі. І це біополе слід збагачувати своїм талантом, енергетикою і генетичним досвідом поколінь. Актор не має права зраджувати собі, глядачеві, зрештою, своїй школі. Народження кожної ролі можна порівняти хіба що з народженням дитини – єдиної і неповторної. Штампи в нашій роботі не допускаються.

Віра Доленко: Не кожен актор знаходить у собі бажання і сили передавати свій досвід, знання і натхнення молоді, яка прагне спробувати себе в акторській професії, не замислюючись над тим, яка це важка і копітка праця.

Богдана Козака: Львівський національний університет імені Івана Франка завжди тримав високу планку освіченості, інтелігентності та професійності. Відкриття кафедри театрознавства і акторської майстерності у 1999році – заслуга ректора Івана Олександровича Вакарчука. А очолити її він запросив мене. Вона була відкрита на базі філологічного факультету і стала першою серед національних університетів України. Хоча у країнах Західної Європи це – норма. Згодом було створено і факультет культури і мистецтв, очолити який теж довірили мені. Ми маємо своє приміщення з концертним залом, різними музичними інструментами, підтримуємо творчі стосунки з мистецькими навчальними закладами Європи. Наприклад, студент-театрознавець може поїхати на стажування до Відня або до Сорбонни, не кажучи про Польщу, де ми буваємо частіше, ніж у Києві. Ми вже здобули заслужений авторитет в країні. Про це свідчить конкурс – понад 10 осіб на місце. І навчаються у нас юнаки і дівчата з різних регіонів, навіть татарин із Криму, який, до речі, блискуче володіє українською мовою.

Віра Доленко: Як відбуваються практичні заняття студентів - акторів?

Богдана Козака: Навчання без практики у театрі – фікція. Загальноосвітні та гуманітарні дисципліни студенти опановують в університеті. А майстерність актора, сценічну мову та сценічний рух, безумовно, у театрі. Від самого початку студенти мусять потрапити у незрівняну театральну атмосферу, відчути запах лаштунків, спілкуватися з професіоналами і навіть грати в деяких виставах. Ми уклали угоди з тими театрами, актори яких ведуть курс. Це театри імені Заньковецької, «Воскресіння»,імені Леся Курбаса. Шість років тому ми запросили до співпраці акторів-лялькарів.

Віра Доленко: Я знаю, що ви прихильник інноваційних методів педагогіки. І все заради позитивних результатів. Якій системі віддаєте перевагу?

Богдана Козака: Зазвичай цілий курс бере одного автора – Лесю Українку, або Івана Франка, або Шекспіра, Чехова, Сервантеса. Одна культура, одна манера, одне розуміння, на що свого часу звертав увагу Лесь Курбас. Така метода, що виплекана львівською школою, допомагає молоді не тільки поринути в образний світ автора, але й глибше осягнути стильові особливості кожної епохи і національної культури. Безумовно, кожен читає і розуміє по-своєму, в залежності від своєї індивідуальності. Сучасна молодь не проста. Її треба розуміти. Стереотипи її не задовольняють. Тому в педагогіці треба шукати нові методи і шляхи їх втілення. Нещодавно заслужена артистка України Олена Баша поставила зі своїми студентами виставу за творами Шевченка «Гайдамаки» і «Катерина». Виконавці , одягнуті в сучасний одяг – джинси і футболки, поступово, крізь призму власного емоційного світу поринали в образний світ поета… І зрештою, ми стали свідками переродження, катарсису. Люди в залі плакали… Це свідчить про невмирущу силу і злободенність живого Шевченкового слова…

 

Віра Бобровська
Заслужений журналіст України

                                                                                                                                                                       

 

  • Сторінки:
  • <
  • 1
  • 2
  • >
ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER