Ряппо Ян Петрович

Українська педагогіка в персоналіях. ХХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. - К. : «Либідь», 2005, кн. 2., С. 37-42.

Ряппо

Ян Петрович

(1880-1958)

Громадський і політичний діяч,

викладач вищих навчальних закладів,

учений-педагог, історик освіти

Ян Петрович Ряппо народився 30 березня 1880 р. у Вероському повіті (тепер Вируський район) Естонії в селянській родині. Юнаком переїхав до Санкт-Пепербурга, де з 1899 по 1904 рр. працював на заводі Вестінгауза. Саме тут долучився до роботи соціалістичних гуртків і почав брати активну участь у революційному русі.

Вищу освіту Ян Ряппо здобував на історико-філологічному факультеті та факультеті східних мов Петербурзького університету (1904-1909 рр.). Навчання поєднував з політичною діяльністю, був учасником революційних подій 1905-1907 рр. Наступні подібні зрушення в суспільстві (обидві революції 1917 р.) також не оминули його. Чітко визначившись із своїми політичними поглядами ще в юнацькі роки, він продовжував дотримуватись їх і надалі.

В 1917 р. Ян Петрович Ряппо переїхав на Україну і став одним із організаторів радянської влади на її півдні: у Миколаєві та Одесі. Одночасно з цим очолював відділи освіти: 1919 р. - у Миколаєві, 1920 р. - в Одесі, де і вступив до лав комуністичної партії. В січні 1921 р. перебрався до Харкова, повернувся до освітянської праці, досвіду якої набув ще по закінченні університету: спочатку в себе на батьківщині, а згодом - у Петербурзі та Одесі.

З 1921 р. у Харкові, тодішній столиці України, Ян Петрович Ряппо обіймає посаду заступника народного комісара освіти. Доволі-таки тривалий час перебування його на цій посаді (1921-1928 рр.) в історії української освіти позначився активним її будівництвом на радянських засадах. Причому, саме в цей період українській освітній системі були притаманні специфічні особливості, що відрізняли її від російської освітньої системи.

Втілювати в життя український варіант освітньої системи Яну Петровичу Ряппо довелося спочатку з наркомом Г. Ф. Гриньком, який був твердо переконаний у тому, що вона неодмінно має будуватися з обов'язковим урахуванням того політичного, економічного та соціального становища, яке склалося в Україні після тривалого ведення на її території воєнних дій у ході Громадянської війни. Нова система освіти, на думку Г. Ф. Гринька, мала вирішити проблему дитячої безпритульності, навчання і виховання дітей з матеріально незабезпечених сімей, розв'язати питання забезпечення народного господарства кваліфікованою робочою силою. Саме тому схема освіти передбачала такі ступені :

• дошкільне соціальне виховання (дитячий садок, дитячий будинок, комуна, колонія) дітей віком від 4-х до 8-ми років ;
• шкільне соціальне виховання (трудова семирічна школа, яка поділялася на 2 концентри : перший - чотирирічний - з 8-ми до 12-ти років, другий - трирічний - з 12-ти до 15-ти років) ;
• професійна освіта : а) професійна дво- або трирічна школа з наступним однорічним практичним стажем для підготовки кваліфікованих робітників ; б) технікум з трирічним курсом навчання для підготовки інструкторів; в) інститут з чотирирічним курсом для підготовки висококваліфікованого спеціаліста-практика; г) академія з дворічним курсом для підготовки ученого в тій чи іншій галузі науки. Професійна освіта, що передбачала підготовку спеціалістів для окремих галузей діяльності, розподілялася на: а) індустріальну; б) агрономічну; в) соціально-економічну; педагогічну.

Тогочасна українська система освіти порівняно з російською мала значні відмінності, а саме: по-перше, вона зовсім вилучила зі своєї схеми університети, залишаючи, проте, в системі так звану наукову вертикаль, куди входили різні інститути та академії теоретичного знання; по-друге, єдина трудова в школа в Україні була семирічною, а в Росії - дев'ятирічною ; по-третє, технікуми в Україні були підготовчою школою до інституту, що належав до вищої школи, а в Росії вони були вищими школами.

Перша (в березні 1920 р.) і Друга (в серпні 1920 р.) Всеукраїнські наради з питань освіти затвердили нову українську систему освіти, що відповідала нагальним потребам часу. Основною метою системи було виховання підростаючого покоління в дусі комуністичних переконань та ідеалів, про що Ян Петрович Ряппо в одній із своїх доповідей висловився так: «Немає культурно-освітніх закладів, немає науки, немає мистецтва, що було б відокремлене від суспільства, від певного господарського й соціяльного ладу. Вони не можуть бути відмінними від цього суспільства, бо вони є відбитком, наслідком цього суспільства і через це - виявом інтересів даного суспільства, даного ладу, виразом політики певного суспільства, певного ладу». *(1)