Прокопович Єлизар (Феофан)

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 170 – 180.


Прокопович Єлизар

(Феофан)

(1681–1736)

Видатний учений-гуманіст,

просвітитель, педагог,

філософ, письменник,

державний діяч


Феофан Прокопович, як і Петро Могила на початку XVII ст., намагався поєднати національні та європейські тенденції в становленні вітчизняної освіти й культури. Важко знайти таку галузь науки, в яку б він не зробив внесок : математика, фізика, історія, геометрія, богослов’я, віршування —далеко не повний перелік доробку Прокоповича.

Мислитель народився 8 червня 1681 р. в Києві і спочатку названий Єлизаром чи Єлисеєм. Власне Феофаном був його дядько, який славно прислужився Києво-Могилянській академії на посаді її ректора й помер, коли Єлисеєві виповнилося лише вісім років. Можливо, з цього віку, а то й з меншого, Єлисей виховувався в Києво-Могилянській академії такими видатними українськими просвітителями, як В.Ясинський та Г.Одорський. У 1698 р., закінчивши філософський курс, він вирушив до Львова, а потім до Кракова. На думку деяких дослідників — до Володимира-Волинського, де, перейшовши в унію, став префектом шкіл. Достеменно відомо, що незабаром молодий учений опинився в Римі, в колегії св. Афанасія, створеній папою Григорієм ХІІІ для слов’ян-католиків. Тут протягом 3-х років він студіював риторику, піїтику, філософію, історію, богослов’я і досяг, як зазначається в одному з тогочасних документів, «найвищого успіху». Коли ж папа Інокентій прокляв усіх християн — не католиків, Єлисей залишив Рим. В майбутньому у своїх працях він не раз даватиме відсіч всім тим, хто сіє ворожнечу між християнами різних конфесій. Пішки йдучи додому через Швейцарію, Прокопович багато дізнався про реформаційну течію в християнстві, познайомився з багатьма відомими вченими, здобуваючи їхню прихильність винятковими здібностями. Все це врешті приводить його до висновку, що філософське мислення, як і мислення взагалі, має ґрунтуватися не на авторитетах, а на здоровому глузді.

Повернувшись до Києва в 1704 р., молодий учений знову перейшов у православ’я і взяв собі ім’я свого дядька. У Києві він застав небагато вчених, з якими міг би зрівнятися у знаннях. Відтак з 1705 р. Феофан Прокопович —уже професор Києво-Могилянської академії, де викладав послідовно піїтику, риторику, філософію, а в межах філософії — фізику, арифметику, геометрію, логіку й богослов’я. Як зазначає біограф ученого Г.-З.Байєр, він «почав викладати науки новим методом, ясним і доступним, яким, звичайно, все покоління до гуманізму і великодушності будив». Цей метод ґрунтувався на зверненні до індивідуальних здібностей учнів, прищепленні їм уміння самостійно мислити. Прогресивні ідеї Феофана Прокоповича в галузі навчання знайшли в академії підготовлений грунт, бо раніше аналогічні принципи обстоювали такі видатні її вчені, як Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Іоасаф Кроковський. Мислитель досяг тут найвищих відзнак : став префектом, потім ректором, а водночас ігуменом Братського монастиря, до якого академія була приписана.

Науковий доробок ученого київського періоду охоплює трактати з логіки, натурфілософії або фізики, математики й теології, а також курси етики й риторики.