Чубинський Павло Платонович
Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 354 – 366.
Чубинський
Павло Платонович
(1839–1884)
Видатний діяч українського
національного відродження,
педагог, етнограф, юрист,
організатор Південно-Західного відділу
Імператорського Російського
географічного товариства,
автор державного гімну України
«Ще не вмерла Україна»
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 р. в місті Борисполі Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер Київської області) в родині малоземельного дворянина. У 1851 р. батьки віддали сина на навчання до 2-ї Київської гімназії. У той час там працювало чимало талановитих педагогів, серед яких письменник М.К.Чалий — викладач російської мови, художник І.М.Сошенко — викладач образотворчого мистецтва.
Успішно закінчивши гімназію, в 1856 р. Павло Чубинський вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. Це був період глибоких соціальний і економічних змін. Під впливом нових ідей, які поширювалися із Західної Європи, очікування селянської реформи 1861 р. відбувалися зрушення в суспільній свідомості передової інтелігенції, що сприяло духовному розкріпаченню особистості, розвиткові демократичного суспільного руху.
Тоді повернулися із заслання майже усі члени Кирило-Мефодіївського братства (Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш, В.М.Білозерський), які розпочали активну просвітницьку діяльність. Усі добре розуміли : щоб звільнення від кріпацтва принесло користь, «щоб народ свідомими очима дивився на світ божий», треба відродити його освіченість.
Проблема розвитку освітньої справи була провідною ще в програмі Кирило-Мефодіївського братства. Тепер, коли повіяло більш-менш вільним духом, колишні кирило-мефодіївці активно взялися за реалізацію своїх просвітницьких планів в ім’я народу і для народу. До них горнулася молодь, яка палко переймалася ідеями народолюбства і просвітництва. Ось як писав з цього приводу відомий український діяч П.Г.Житецький, товариш Павла Платоновича Чубинського : «Ми одержали од старшого покоління романтичний погляд на народ і народність. Ми поклонялися народу як животворящій стихії. Нам почувалося, що перше проміння свободи освітить нам народну душу з такої сторони, з якої ми не бачили її, що вийдуть із самого народу великі сили, котрі стануть рядом з нами для великої праці на українській ниві».
Нові настрої, нові ідеї, які набували поширення, ставали предметом постійного обговорення в студентському середовищі ; їх пов’язували з надіями на піднесення народного благополуччя, особливо в питаннях просвіти.
На той час стараннями студентської молоді з’являється значна кількість недільних шкіл, які організовувалися на зразок київських, відкритих уперше у жовтні 1859 р. Активну участь у їх створенні в Петербурзі брав Павло Платонович Чубинський.
В 1860 р. у зв’язку з хворобою студент Павло Чубинський тимчасово (на 5 місяців) залишив університет і повернувся додому в Бориспіль. Тут він записував українські пісні, збирав етнографічні матеріали, вивчав громадянське право. Як юрист Павло Чубинський досить кваліфіковано допомагав простим селянам у їхніх судових позовах з поміщиками. Цікавим є і те, що він сам особисто на Різдво читав у парафіяльний церкві проповіді Гречулевича українською мовою і своїм прикладом спонукав двох священиків до цього ж.
У травні 1860 р., повернувшись до університету, Павло Чубинський продовжив активну громадську діяльність. У цей час у Петербурзі, а також у великих містах України набував поширення громадівський рух : прогресивна інтелігенція, студенти гуртувалися в так звані Громади — науково-просвітницькі товариства, які ставили за мету просвіту українського народу. На користь близькості Павла Чубинського до Петербурзької Громади свідчить те, що в журналі «Основа, який видавала ця громада, і яка упродовж двох років (1861–1862 рр.) була об’єднавчим центром громадівського руху, він виступав як активний співробітник. С.О.Єфремов писав, що в «Основі» зустрілися два покоління — старше й молодше. «На чолі старшого стояли такі популярні серед українців люди, як Куліш і Костомаров… визначнішими з молодшого були — Антонович, Рильський, Житецький, Кониський, Чубинський, що тільки-но починали свою літературну й громадську діяльність». *(1)
