Словаки
СЛОВАКИ (самоназва — словаці).
Народ, основне населення Словаччини (85,6 %), чисельність понад 4,5 млн. осіб. Проживають також у США — 530 тис., Чехії — 390 тис., Сербії —67 тис., Угорщині — 80 тис., Канаді — 25 тис. осіб. Словаки входять до складу альпійського типу середньоєвропейської раси великої європеоїдної раси. Мова — словацька, слов’янської групи індоєвропейської сім’ї. Писемність на основі латинської графіки. Переважна частина віруючих словаків, які проживають у Закарпатті та Україні,— римо-католики, однак є невеликі групи греко-католиків (уніатів), а також протестантів (лютеран).
За переписом населення 2001 р., словаків в Україні налічувалося 6 397 осіб (1989 р.— 7 943 осіб). Мову своєї національності вважали рідною 41,2 %, українську — 41,7 %, російську — 5,2 %.
Етнічна історія. Слов’яни на території Словаччини стали переважати у VI ст. Південні райони Словаччини в VII ст. входили до складу першої західнослов’янської держави Само. Більшість дослідників вважає, що, рухаючись у напрямі сучасної Словаччини з південного сходу і з півночі, слов’янські племена до VI ст. н.е. частково асимілювали й увібрали в себе спочатку групи кельтського, германського, а згодом аварського населення. Перше племінне князівство, від якого ведуть свій прямий рід словаки,—Нітранське (або князівство Прибини) — сформувалося по течії річок Вага і Нітри до поч. ІХ ст. У 833 р. воно увійшло до складу Моравського князівства — ядра майбутньої Великоморавської держави. Та вже у кін. ІХ ст. Велико- моравська держава розпалася під натиском угорців. Східні її землі поступово увійшли до складу Угорщини, після 1526 р.— Австрійської і з 1867 р.—Австро-Угорської монархії. Формування словацької нації відбувалося в умовах насильницької мадяризації.
Термін «словаки» з’явився в середині XV ст. Етнонім «словаки» походить від більш раннього і ширшого за змістом етноніма «словени», «словенка» і топоніма «словенско». З XVI ст. з’явилось етнотериторіальне поняття Словаччини (Slavonia). Словацьке національне відродження розпочалось у 80-х роках XVIII ст. у зв’язку з появою літературної мови, яка сприяла підвищенню національної самосвідомості та консолідації населення. У 1863 р. у м. Мартині було засноване національне культурно-просвітницьке товариство «Матіца словенска». У 1818—1993 рр. Словаччина перебувала у складі Чехословаччини; з 1993 р.— незалежна суверенна Словацька республіка.
Словаки в Україні. Згідно зданими перепису 1921 р., у тих районах, які з часом увійшли до складу Закарпатської області України, словаків проживало 7,7 тис. Їх кількість значно зросла, коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословаччини (1919—1939 рр.); у 1930 р. словаків і чехів налічувалося 34 511 осіб. Проте вже наприкінці 30-х років, унаслідок приєднання краю до Угорщини, кількість словаків і чехів знову зменшилася — 12,2 тис. осіб. Відтік словаків із Закарпаття розпочався у післявоєнний період через асиміляційні процеси та виїзд на постійне проживання до Словаччини.
Взаємовідносини представників українського і словацького етносів охоплюють багатолітню історію. В науковій літературі згадується, що значна частина східнословацького слов’янського духовенства здобувала освіту у Західній Україні і навіть у Київській духовній академії. З українських земель на Східну Словаччину проникало чимало давньоукраїнських та церковнослов’янських рукописів і книг, а на українські землі — рукописів, створених на Східній Словаччині.
