SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Грінченко Борис Дмитрович

Грінченко Борис Дмитрович


Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 437 – 448.



Грінченко

Борис Дмитрович

(1863–1910)

Письменник, педагог, мовознавець,

громадський діяч,

голова київської «Просвіти»



Борис Дмитрович Грінченко народився 27 листопада 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки (тепер Харківський район Харківської області) неподалік від Харкова у дрібномаєтній зрусифікованій дворянській сім’ї. Найулюбленішим заняттям хлопчика змалечку було блукання лісом, у 5 років він захопився читанням, а в 6 зробив першу спробу написати власний твір.

В 11-річному віці Борис вступив до Харківського реального училища й жив сам на квартирі у цьому великому місті. Навчаючись у 3-му класі, він став свідком розмови, під час якої пролунали дуже прихильні слова про українську мову й Т.Г.Шевченка. Невдовзі в батьківській скрині підліток знайшов «Кобзар», який потрапив туди явно випадково, адже родинною мовою була російська. Книжка справила на нього надзвичайно сильне враження. Під впливом творів великого поета Борис почав писати українською мовою вірші, повісті, драми, створювати саморобні журнали для товаришів-школярів, за що зазнав глузування, а часом і кари.

Занадто раннє самостійне життя в Харкові не могло не спричинити певних наслідків. Борис познайомився з членами гуртка революціонерів-терористів. Цей небезпечний зв'язок зрештою призводить до арешту й півторамісячного ув’язнення, яку підірвало здоров’я 16-річного юнака, до виключення з 5-го класу училища без права здобуття освіти в будь-якому іншому навчальному закладі, а також до підвищеної уваги поліції впродовж усього подальшого життя.

Філософські роздуми над сенсом буття, для яких було достатньо часу під час вимушеного після ув’язнення перебування на хуторі (протягом року юнак жив у батька на поруках), підводять його до рішення покласти всі сили на те, щоб українці як нація всупереч самодержавній політиці не лише розчинилися в могутньому котлі імперії, а, навпаки, знайшли в собі сили посісти почесне місце серед інших народів світу. І першим кроком на цьому шляху, вирішує молодий Борис Дмитрович, має стати освіта бідного люду. Використовуючи сімейні зв’язки, у 1881 р. він отримує можливість екстерном скласти іспити при Харківському університеті на звання народного вчителя, і, з найшляхетнішими пориваннями вирушає на село.

Перші 3 роки молодий учитель викладав на Харківщині, у селах : Введенське, Тройчата (Єфремівка) та Олексіївка. Така часта зміна шкіл пояснюється кількома причинами. По-перше, в цих школах переважало російськомовне населення, а йому хотілося вивчати український фольклор та етнографію. По-друге, Борис Дмитрович намагався організувати справжнє навчання селянських дітей, робив спроби певним чином облаштувати виділені для занять приміщення, шукав засобів одержати якісь кошти. Усе це викликало роздратування в місцевої «еліти» — священиків, урядників, старост, спричинювало тяжкі конфлікти з ними.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER