SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Литовці

До ХV ст. Жемайтія розглядалася як особлива область (князівство, староство) держави. Проте вже на початку XV ст. великий князь литовський Вітовт (1392—1430) у суперечці з Тевтонським орденом зазначав, що жемайти й аукштайти (жителі горішньої Литви) є литовцями, складають один народ, що Жемайтією зветься частина Литви, переважно правобережжя нижньої течії Німану.

Найдавніші писемні джерела дають лише найзагальніше уявлення про соціальні відносини у литовців. Вони свідчать, що існували замки, в яких жили правителі, старійшини чи військові вожді, котрі володіли скарбами зі срібла та золота. Військових вождів вибирали із середовища родової аристократії. У джерелах згадуються простолюд і раби. Литовці знали лише патріархальне рабство. Язичники-литовці обожнювали Сонце, Місяць і деякі явища природи, вірили у потойбічне життя.

До складу Великого князівства Литовського з часу його утворення ввійшли не лише литовські, а й білоруські, деякі російські та українські землі. На соціально-економічний розвиток Литви великий вплив справляли її сусіди — слов’яни. Характерно, що в Русі Литва запозичила такі політико-адміністративні терміни, як волость, тіун, боярин. Руська мова в її давньобілоруському варіанті стала офіційною мовою Литовської держави для складання державних, торгових і судових документів. Нею написано найдавніші литовські літописи й акти, що ввійшли у багатий державний архів—Литовська Метрика і три Литовських Статути (1529, 1566 і 1588 рр.). Литовська писемність з’явилася тільки в ХVI ст.

Із самого початку свого державного існування (перша пол. ХІІІ ст.) Литві довелося вести важку і завзяту боротьбу з Тевтонським орденом. Його агресія прикривалася поширенням серед язичників-литовців християнства. Литовська держава понад 100 років проіснувала як язичницька, хоча християни (православні і католики) не переслідувалися. Перший великий князь Литви Міндовг (Міндаугас, 1236 — 1263) відрікся від прийнятого християнства з політичних міркувань: підкоряючись Папі Римському, він був би зобов’язаний допустити в Литву єпископа і його заступників —Тевтонський орден. Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316 — 1341) дозволив в’їзд у державу католицьким місіонерам. Язичництво вже не відповідало новим реаліям.

Боротьба проти тевтонської агресії зблизила Литву з Польщею. У 1385 р. у Кревському замку було укладено Польсько-Литовську унію. Великий князь литовський Ягайло (Йогайла) став польським королем і обіцяв християнізувати країну. Кревська унія об’єднала сили Литви і Польщі в боротьбі проти Тевтонського ордену. У битві під Грюнвальдом у 1410 р. польсько-литовські війська завдали йому нищівної поразки, після якої небезпеку нападу з боку тевтонських лицарів було надовго усунуто. Однак у володінні ордену залишалася частина Жемайтії (Клайпедський край).

У 1387 р. відбулося хрещення литовців. Поряд з уведенням католицтва «привілеями» Ягайла закріплювався квазіфеодальний лад, селян-общинників доволі швидко перетворювали на кріпаків, що викликало в 1418 р. перше відоме в історії Литви повстання селян. Повстанці нападали на двори бояр, спалили костьол, прогнали єпископа. Селяни надовго зберегли ворожість до католицтва, у якому бачили неодмінного супутника кріпосництва. Ще в ХVI ст., як зазначали сучасники, вони дотримувалися язичницьких обрядів і з християнською вірою були майже не знайомі.

Унія з Польщею і запровадження християнства сприяли прагненню польської знаті підкорити й ополячити Литву. Бояри (крім дрібної шляхти) сприйняли польську мову і нехтували литовською як мовою черні. Полонізація панівного класу особливо посилилася після укладення в 1569 р. нової (Люблінської) унії з Польщею, що закріпила привілейоване становище польської шляхти у польсько-литовській державі.

Після запровадження християнства великі міста Литви діставали права самоврядування (магдебурзькі); наприкінці ХV ст. міські ремісники об’єдналися в цехи західноєвропейського зразка. З посиленням кріпацтва селянам і сільським ремісникам стало вкрай важко переселятися в міста. Феодал мав право розшукати в місті свого підданого і повернути його в село, тому значну частину міського населення становили іноземці.

Євреї переселилися в Литву наприкінці ХІV ст. із Західної Європи в зв’язку з переслідуванням у деяких країнах. Єврейські громади користувалися в Литовській державі самоврядуванням, а їх верхівка займалася відкупом різних державних зборів, давала позики і порівняно швидко зміцнилася економічно. Торгівля та ремесло поступово стали основним заняттям євреїв Литви.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER