SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Болгари

Серед слов’ян, які заселили східну частину Балканського пів-острова, візантійські джерела виділяють такі племена чи племінні групи: севери в Добруджі; так звані сім племен (чи «сім колін») у Придунайській низовині; тимочани по р. Тимоку; моравці по Мораві; смолени між Местою та верхньою течією Арди. Візантійці краще знали племена, що жили ближче до центру імперії і які були лише однією зі складових частин болгарського народу. У географії Мойсея Хоренського (VII ст.) на південь від Балкан згадується слов’янська область Загір’я (північно-східна Фракія), але назви племен, що її населяли, залишилися невідомими.

Слов’янські племена, які осіли на Балканах, цілком імовірно, становили територіальні об’єднання з пережитками родових відносин. З родових інститутів найкраще зберігалася сімейна громада (задруга). Політичний устрій племен і племінних союзів мав риси військової демократії.

Слов’яни — переважно землеробський народ, розвинуті в них також були скотарство та деякі ремесла. У східно балканських слов’ян — предків болгар — з VII ст. почалося формування державної організації у межах Нижньої Мезії (Північна Болгарія). Слов’янська держава вела запеклу боротьбу з Візантією, що прагнула відновити свою могутність на Балканах.

У 670-ті роки на Дунайську рівнину з південноросійських степів вдерлася кочова орда тюркомовних болгар під проводом хана Аспаруха. (Щоб відрізняти їх від слов’янського етносу, щодо них вживається назва «протоболгари»). Боротьба проти спільного ворога — Візантії — зблизила слов’ян і протоболгар. У державі Болгарії, яку Візантія визнала у 680 р., панівне становище зайняла протоболгарська знать. Політичне панування тюркського шару серед слов’ян установилося аж ніяк не внаслідок їхньої культурної переваги, а через їх більшу військову організованість. Протоболгари незабаром почали осідати на землі. Впродовж VІІІ — ІХ ст. у Болгарії відбулося злиття двох етнічно різнорідних елементів. У цьому процесі слов’янська мова та культура здобули перемогу, болгари залишили лише своє ім’я державі та народу, який її населяв.

Столицею Болгарської держави була спочатку Пліска, згодом Преслав.

Одночасно відбувався процес консолідації самих словянських племен, інтенсивніше в рамках Болгарської держави. Ядро болгарського етносу становили мезійські слов’яни. З розширенням кордонів держави до нього включалися нові слов’янські племена, багато з яких, будучи близько спорідненими зі слов’янами Болгарії, вливалися до складу болгарського етносу. Так, у VIII ст. було приєднане Загір’я, у ІХ в.— землі між Стара-Планіною, Родопами і великою частиною Македонії. Болгарії підкорилися тимочани й моравці. Інтеграції жителів Болгарії в єдину спільноту сприяло прийняття в 865 р. християнства, поширення слов’янської писемності та формування наприкінці ІХ ст. літературної мови.

Християнство болгари прийняли з Візантії і спочатку користувалися грецькою писемністю. Проте водночас вже існувало слов’янське письмо, створене Кирилом (Костянтином) та Мефодієм. Кирило і Мефодій були родом з Фессалонік (Солунь). Вони перевели богослужбові книги з грецької на знайому їм мову солунських слов’ян, яка була зрозумілою у ті часи й іншим слов’янським народам. Брати розгорнули просвітню діяльність у Моравському князівстві, що відстоювало свою незалежність у боротьбі з франками і тому було зацікавлене у встановленні самостійної церкви. Болгарський князь Борис (852 — 888 рр.), також спонукуваний прагненням створити незалежну від Візантії церкву, запросив у 880-ті роки з Моравії учнів Мефодія — Климента та Наума, які продовжили на Балканах справу свого вчителя. Засновуються Преславська, згодом Охридська літературні школи. Тут, як вважають, було створено кирилицю, що потім поширилася в інших слов’янських землях. Значення її для культури всіх слов’ян усвідомлювалося вже в саме той період. Болгарський письменник Х ст. Чорноризець Хоробрий порівнював роль слов’янського письма для слов’янського світу з роллю грецької і латині для інших європейських країн. Розквіт ранньосередньовічної болгарської культури припадає на царювання Симеона (893 — 927 рр.).

У той самий період і трохи пізніше, після походів київського князя Святослава на Дунай, зміцнюються торгові та культурні зв’язки болгар з Руссю.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER