SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

Актуальні інтерв'ю

Святійший ФІЛАРЕТ

  • 26.11.2016

Сила кожного народу у силі його духовних пастирів. Життєвий шлях таких людей є тернистий і потребує великої мудрості, глибокої віри і крицевої впевненості у здійсненні визначеної Богом місії. Таким місіонером від Бога для українського народу є вірний син своєї землі Святійший Патріарх всієї Руси-України Філарет. Його життя і діяльність – яскравий приклад служіння Богу і людям, народу і державі. Його душевна щедрість є безмежною, а слово – окрилює, піднімає над буденністю. Спілкування з цим душе- пастирем відкриває утаємничені смисли буття, пізнання свого місця і ролі в ньому, формує основу життя в мирі, добрі і справедливості.

Біографія владики Філарета, особливо на початку життєвого шляху вражає. Господь вів його незвіданими шляхами, скеровуючи на дорогу служіння терпеливо і по-батьківськи наполегливо. Залишається загадкою, що спонукало хлопчину із сім’ї донецького шахтаря Михайла Антоновича Денисенка в атеїстичній державі, привернутися серцем і душею до Бога. Завдяки наполегливості та невтомній молитві, подвижницькій діяльності чернець Філарет, переборовши безліч випробувань, зумів досягти висот у духовній сфері, стати яскравою особистістю, врешті, отримати Боже благословення на найвищу посаду в церковній ієрархії незалежної України – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України. У другій половині шістдесятих років минулого століття, у травні 1966 року, його було возведено у сан архієпископа Київського і Галицького, Екзарха України, а в лютому 1968 – сан митрополита. І саме цій визначній людині в часи здобуття незалежності України випала історична місія стати на чолі Української Православної Церкви Київського Патріархату і очолити вистражданий багатьма поколіннями українцями рух за єдину  Українську Православну Церкву.

Білий кукіль патріарха Філарета, для нас, його сучасників, став уособленням відродження української незалежної церкви.

З нагоди 50-річчя керування Київською кафедрою, високоповажний  вчений Анатолій Денисенко, письменник Василь Туркевич та державний діяч Павло Кривонос писали: «На перехресті двох тисячоліть, може, в найскладніший час відродження української державності, з Божого промислу до цієї справи доєднався один з найповажніших церковних ієрархів і патріот владика Філарет, який узяв на себе важкий тягар відновити та піднести незалежну українську церкву, створити Український православний Патріархат. І те, що він є, стало чинником духовного та історичного розвитку не тільки України, але й всієї православної спільноти, що є здобутком насамперед мудрого, невтомного духовного провідника нації»

Патріархом було вжито багато заходів не тільки в розбудові храмів, але й по відновленню пам’яток духовної культури: відбудовано церкву Успіння Богородиці Пирогощі, Золотоверхий Михайлівський собор. Набула широкого розвитку видавнича справа: побачили світ «Апостол», «Закон Божий», напрестольна «Євангелія», «Молитовник» - українською мовою. У передмові до «Православного молитовника» Святійший Філарет пише: «…мова кожного народу є і повинна бути священною, а кожен народ, що себе і свою мову поважає, повинен вживати її не тільки для звичайних розмов поміж собою, а й для освячення нею своєї душі молитвою і славленням Бога.

…Тому час уже, український народе, і свою рідну мову принести в дар Богові та цим найкраще і її, і себе самих освятити».

Наша неспішна бесіда проходила в палатах на вулиці Пушкінській у Києві. Маючи великий журналістський і педагогічний стаж, тобто практику публічних виступів і участь у різних заходах, я спіймала себе на тому, що у мене дрижить голос. Попросивши у Святійшого благословення я приготувалася задавати питання. А він раптом взяв мене за руку і спокійним голосом, як колись мій батько, сказав: «Не хвилюйтеся, все буде добре… Адже Ви ідете дорогою, визначеною Богом… Я знайомий з Вашими просвітницькими проектами і відчуваю, що робите добру і світлу справу, утверджуючи правду і любов в Україні». На душі стало тепло і вже, підбадьорена щирою усмішкою Святійшого Філарета, приступила до інтерв’ю.

Що спонукало Вас обрати шлях служіння Богові і як Ви додумались поступити до духовної семінарії? Адже Ви зростали в атеїстичній державі, де не було місця ні Богові,  ні служіння Богові.. тільки закінчилась страшна  війна…

Святійший Філарет  Все це дійсно так, війна хоч і закінчилась перемогою та під час війни церква отримала більшу свободу. З початком війни радянська влада зовсім припинила атеїстичну пропаганду, але країна залишалась атеїстичною. І в школах, і в вищих навчальних закладах все викладалося в дусі марксизму-ленінізму. Ви питаєте, що ж заставило мене змінити свій світогляд? Змінить свій світогляд мене спонукала смерть батька, який загинув на фронті під Запоріжжям. Коли загинув батько, переді мною стало питання: існує він після смерті чи не існує? В школі мене вчили, що людина помирає і на цьому закінчується її буття. Якщо це так, то кого я люблю? Батька якого нема, чи може він існує? Любити спогади про батька, це пуста справа, це любити те, що є у мені. Я роздумував, чи можна любити те, чого нема? А любов є… значить має бути об’єкт любові. І таким чином я прийшов до висновку, що батько існує, тому що я його люблю. А якщо батько існує, то є вічне життя. А якщо є вічне життя, то є Бог, якому я повинен служити. Я маю служити Богові, а не земній владі. Після цього я став відвідувати церкву кожної неділі, на усі свята, читати багато духовної літератури. Така література у нас вдома була, бо мої батьки були релігійними людьми. Мати вчилась у школі у ті часи, коли ще викладали Закон Божий, тому вдома у нас було багато книжок. Я став самостійно читати ці книги і мало того, що читав сам, ще й у школі своїм однокласникам розповідав біблійну священну історію, історію християнських святих. Ця інформація дійшла до директора школи і мене виключили із школи у сьомому класі. Потім через пару місяців назад поновили у школі, але примушували мене не розповідати дітям про Бога. Власне тоді я прийняв рішення поступати у духовне училище чи Богословський інститут в Москві. Я написав туди листа, а мене скерували до Одеської духовної семінарії.

У моєму житті було декілька випадків, коли Бог керував моєю долею і давав мені впевненість у тому, що я роблю правильно. Я пригадую такий випадок. Після закінчення Одеської духовної семінарії мене направили вчитися в Московську духовну академію. Завершився перший рік навчання. Я стояв біля вікна  і роздумував: обрати мені чернече життя, чи стати священиком і мати сім’ю? Екзамени я успішно здав і був на роздоріжжі вибору свого подальшого життя. Роздумував я довго і вирішив, що піду в монастир. Мені тоді ішов 21 рік. Так от, я ще був в аудиторії, як до мене підходить послушник із Троїце-Сергієвої Лаври і передає мені пропозицію намісника залишитись на канікули в монастирі. Я сприйняв це, як промисел Божий, як Голос Божий, який утвердив мою віру в правильно обраному шляху. Незабаром я прийняв чернецтво.

Дорога до Бога у кожного своя… Що для Вас є дорогою до Бога впродовж багатьох років служіння?

Святійший Філарет  Я Вам уже говорив, що залишився в монастирі і став послушником. З початком навчального року я продовжив навчання на другому курсі. Я виконував усі послухи монастиря і паралельно відвідував усі лекції академії, продовжуючи навчання. Через півроку мені запропонували прийняти чернецтво. Я написав прохання Патріарху Олексію І, щоб мене постригли в чернецтво. Це було 14 грудня 1949 року, коли Церква святкує день Праведного Філарета Милостивого. Патріарх благословив і написав: «Постригти з ім’ям Філарет». 1 січня 1950 року я прийняв постриг з ім’ям Філарет.

Оскільки я став ченцем, то для мене, як для кожного ченця, важливо було бути слухняним. Тому я ретельно виконував усі послухи, які накладались на мене в монастирі. Поселили мене спочатку в таку кімнату під дахом, де зберігали цибулю. Там стояло ліжко на якому я спав і була неймовірна кількість бліх. Вони мене гризли цілими ночами і я спав дуже тривожно. Ще, кухар, ідучи на молебен, зачиняв двері цієї кімнати і я боявся, щоб він мене не зачинив. Я дуже переживав, щоб не пропустити братський молебен. Я дуже сумлінно виконував монастирський послух, а жив в таких непростих умовах, неблагоприємних умовах. Та я не ремствував і вже через півроку намісник перевів мене в патріарші покої і я наглядав за патріаршою резиденцією усієї Троїце-Сергієвої Лаври. Так от, цей послух, який я почав з постригом у чернецтво, я виконував і виконую до цього дня. Я ніколи нічого не просив для себе, ніяких посад, ніяких привілеїв, що мені пропонували, те я виконував. Навіть якщо я не хотів чи боявся, я, тим не менше, сумлінно виконував.

Був у мене такий випадок. Уже після того як я став архімандритом, викладачем в духовній академії, а потім уже і ректором Київської духовної семінарії, я їздив з Патріархом перший раз на Святу Землю. Після цієї поїздки мене послали в Африку відвідати більше десяти країн із запрошенням священнослужителів взяти участь у християнській асамблеї на захист миру. Це був 1961 рік.

Це ж були роки визвольної боротьби африканських народів за свою незалежність. Це були роки збройних протистоянь по усій Африці, простіше кажучи, було дуже небезпечно і неспокійно…

Святійший Філарет  Мало того, що там було неспокійно, мене послали одного з перекладачем. Ми поїхали з місією, без віз, які треба було самостійно здобувати в африканських державах і треба було іще зустрітися із священнослужителями в церквах цих держав. Було страшно не за своє життя, а страшно перед невідомістю… Але я не міг відмовитися від цієї місії заради послуху. Послухом я керувався все своє життя. І екзархом України я став у 37 років, навіть не прагнучи цього. Правда вже тоді був єпископом і служив в Австрії, а потім був ректором Московської духовної Академії. Правду кажу, що я ніколи не мріяв бути ні ректором Московської духовної академії, ні екзархом України… навіть думок таких не було. Я виконував той послух, який накладає чернецтво… Це і є моя дорога до Бога…

Якими принципами життя Ви керувались?

Святійший Філарет  Керувався таким принципом: служить Богу і служить Церкві. Тому служив я Церкві і в умовах безбожної влади, коли в 60-х роках закривали і руйнували храми, закривали учбові заклади, я намагався служити Церкві.

/Історична довідка:

Коли владика Філарет в статусі екзарха України прибув до Києва, місцева влада вже ухвалила рішення про закриття Володимирського собору і перенесення кафедри в один із віддалених від центру міста храмів на Соломянці. Потрібні були неймовірні зусилля, воля, мудрість, щоб зберегти унікальний храм від наруги. Екзарх України мужньо і терпляче переконував можновладців, що християнська віра не заважає, а допомагає людям чесно виконувати свій земний і громадянський обов’язок. Владика вийшов переможцем – Володимирський собор залишився відкритим для богослужіння, став центром духовного життя в Україні, пам’яткою культури та історії.

Протягом перших нелегких трьох десятиліть свого служіння на Київській кафедрі, митрополиту і екзарху Філарету вдалося багато зробити для зміцнення і поліпшення церковного життя в Україні: зумів облаштувати видавничу діяльність, відновив роботу богословської академії. Напружена організаційна робота по відновленню роботи храмів доповнювалася плідною науковою працею на ниві богослов’я, участю в міжнародному русі за мир. Як учений-богослов митрополит Філарет став відомим у багатьох країнах світу. Йому присвоїли звання почесного доктора богослов’я, Будапештська реформаторська духовна академія, богословський факультет ім. Яна Гуса (Прага), Пряшівський богословський факультет. За церковні заслуги був нагороджений орденами Грузинської, Польської, Чехословацької церков, Російської православної церкви, Олександрійського, Антіохійського та Єрусалимського патріархатів./

Якими були Ваші тато і мама, бабуся і дідусь? Якою була Ваша родина?

Святійший Філарет  Мій батько був робітникомспочатку на цементному заводі, а потім під час голоду, поступив на роботу на шахту і перевіз сім’ю. Причиною переїзду було виживання. На заводі, хоч і робітник, але хліба не давали. Голодували усі, бо безбожна влада створила штучний голод. Урожай хліба був хороший, але в селянина відібрали все до зернинки.  Робітникам, які працювали на заводах давали продуктову пайку, але батько не отримував продукти. Потім я зрозумів чому, бо на цьому заводі працювали в основному селяни. А метою влади було винищити селянство, як клас. Тому батько і поїхав на шахту, де робітникам видавали по 400 грамів хліба на день, а дітям і дружині – по 200 грамів. Так ми вижили. А мій дідусь – помер з голоду, бо йому, селянинові і на шахті хліба не давали. Це був 1933 рік.

Бабуся була дуже релігійною, ходила до церкви і мене з собою брала. Любов до Бога у мене від неї та матері. Мати була домогосподаркою і виховувала четверо дітей. Нас було у матері з батьком четверо синів. Я найстарший з братів, а три мої молодші брати уже всі померли. Ми пережили той страшний голод, війну пережили, залишились без батька і дуже рано нам довелося тяжко працювати. Мама доклала усіх зусиль, щоб виховати нас порядними людьми, усі ми отримали вищу освіту: брати стали інженерами, один-льотчиком, а я обрав шлях служіння Богу.

А як звали Ваших братів? Я б хотіла, щоб залишилась епістолярна пам'ять не тільки про Вас, як визначного діяча сучасності, але й про Вашу родину, яка зростила Вас…

Святійший Філарет  Моїх братів звали Іван, Володимир і Микола. Якщо мовити про моїх братів, то вони дуже любили мене, я любив їх. Але ставлення до релігії, до Церкви у них було різним. Старший мій брат Іван вірив у Бога. А от середній брат Володимир, який закінчив авіаційний інститут був льотчиком, комуністом і, відповідно, атеїстом. Коли ми зустрічалися, то дуже багато  говорили про Церкву, про Бога, дискутували на ці теми. Я його переконував, що Бог існує, незалежно від того вірить він у Бога чи ні. Пройшло багато років. Те, про що я йому говорив впливало на нього і одного разу він мені розповів таку історію. Якось він роздумував над тим чи є Бог (а був він уже на той час зрілим чоловіком: мав сім’ю, дітей). І з відомим йому скептицизмом, він подумки звернувся до Бога: «Боже, якщо ти є, то зроби так, щоб я знайшов п’ять рублів!» (обличчя Святійшого осяяла хитра усмішка) Коли він вийшов з дому у своїх справах, недалеко на дорозі знайшов п’ять рублів. Підняв він цих п’ять рублів і це для нього стало тим поштовхом, чи останнім аргументом, щоб він повірив у Бога. Володимир став людиною дуже релігійною.

Здавалося б глупе бажання і потреба підтвердження своєї віри чи невіри у існування всевишнього? Він чекав, щоб Бог йому дав якийсь знак?

Святійший Філарет  Так, він не перший, хто перевіряє свою віру чи невіру в існування Бога. Таких прикладів є багато. От Святий великомученик Пантелеймон, який був язичником-лікарем. Він був знайомий з пресвітером Єрмолаєм і ходив до нього учитися християнським істинам. Одного разу ішов Пантелеймон по вулиці і бачить, як змія підповзає до дитини. Він не встиг нічого зробити. Змія вкусила ту нещасну дитину яка померла на руках у цілителя. І Пантелеймон у розпачі звернувся до Бога: «Боже, якщо ти є, то зроби так, щоб дитина ожила, а змія сконала від свого ж укусу».  Так і сталося: змія сама себе укусила і здохла, а дитина – ожила. Пантелеймон увірував у Бога і не мав жодного сумніву у його існуванні. Пізніше склалося так, що великомученик Пантелеймон пішов на страждання за віру Христову з великою вірою у існування Бога і жодні фізичні муки не примусили його зректися Всевишнього.

Які спогади дитинства Вам гріють душу усе життя? Що Ви пронесли з дитинства чи юності через усе своє життя і не розгубили на дорогах життя?

Святійший Філарет   Так, є такі спогади. Тоді я не розумів, що це таке відбувається, а тепер розумію – це дія Божественної благодаті. Вона на мене так впливала благотворно, що не дивлячись на те, що цілий день я тяжко працював, але по ночах я робив по п’ятсот поклонів, молячись до Бога: «Господи, Ісусе Христе Боже наш, помилуй мене».

То Вас, Святійший, хтось навчив так молитися?

Святійший Філарет   Ні, то я сам навчився. Я багато читав і про християнських святих, про святих угодників і як вони в монастирях жили, які молитви читали, як молилися і сам пробував їх наслідувати. Крім того, одного разу я вирішив на тиждень залишитись у храмі. Мені було шістнадцять років. Пам’ятаю, як усі вийшли з храму, а я залишився і молився там і день, і ніч. Нічого не їв, тільки пив воду. Десь на третій чи четвертий день сниться мені сон. Стою я і молюся перед іконою, а від вівтаря вилітає Ангел. Уся церква освітилась дуже гарним світлом. Ангел підлетів до мене і обняв своїм крилом. Мені так тепло стало, а всередині теж щось засвітилося. Я відчув Божу благодать. Я молився у церкві сім днів і ночей.

Потім, під дією тієї Божої благодаті, я пішов на Савур-могилу. Вона знаходилась десь на відстані 30 кілометрів від нашого села. Під Савур-могилою було велике поле, на якому до війни садили пшеницю і жито. А на той час перетворили те поле на стихійне кладовище, де хоронили усіх хто загинув у боях, чи від голоду, чи від якоїсь недуги. Що то могили, можна було здогадатися лише по горбках, бо хрестів на них не було. От я на кожній могилі молився. Я помолився на усіх могилах, на це пішло декілька днів, а ночував в окопі. То була така в душі ревність, спонукувана Божественною благодаттю. Ці спогади залишилися зі мною на все життя. Це був початок ще неусвідомленого, але уже моя душа прагнула того вибору, шляху служіння Богові.

Святійший, Ви пережили злети і падіння кар’єрного зростання…На початку 90-х років Вас позбавили сану, відлучили від Російської Православної Церкви і віддали анафемі…  Як Ви це пережили, як людина і як церковний діяч?

Святійший Філарет   Я був Предстоятелем Української Православної Церкви, яка отримала самостійність і незалежність в управлінні. Обраний був пожиттєво Собором єпископів України Предстоятелем Української Православної Церкви. Це було до проголошення Незалежності України. У 1991 році Радянський Союз розпався і  Україна стала незалежною державою. То я, знаючи церковні апостольські правила, одне з яких звучить, як «одна держава – одна помісна церква». Очолив рух за автокефалію Української православної Церкви, яку вона втратила в 1686 році і була насильно підкорена Московському патріархату. Таким шляхом ішла Грецька Церква в Афінах, Румунська, Болгарська, Сербська, Грузинська. Це був такий шлях, що коли утворювалася держава, то паралельно утворювалася і церква.

Коли Україна стала незалежною державою, то я тоді скликав Помісний Собор Української Православної Церкви. Особливістю делегатського представництва було те, що окрім єпископату, представників духовенства та мирян, духовних навчальних закладів, монастирів, місій та братств в роботі Собору брали участь й представники численних українських патріотичних та громадських організацій. Серед делегатів були представники Українського козацтва, делегацію якого очолював народний депутат Верховної Ради України, генерал Володимир Мулява, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка на чолі з народним депутатом Верховної Ради України Павлом Мовчаном та делегація Української всесвітньої координаційної ради, яку очолював відомий поет і громадський діяч Іван Драч. Подібна практика повністю відповідала давнім традиціям соборності українського церковного життя. На цьому Соборі ми обговорювали питання автокефалії Української Православної Церкви, бо Україна стала незалежною державою. Всі учасники Собору одностайно проголосували за автокефалію Української Православної Церкви і підписали Акт про автокефалію. І я тоді цей Акт передав Патріарху Олексію і єпископату Російської Православної Церкви, щоб вони санкціонували автокефалію Української Православної Церкви. А вони замість того, щоб розглядати питання автокефалії, стали мене судить. Були висунуті звинувачення в тому, що я одружений і маю дітей, тобто порушив чернечі обітниці.  Звинуватили мене у мстливості, мовляв, я програв вибори і не став Московським Патріархом, тому хочу стати Українським Патріархом. Я це все спростував, і вони винесли таке рішення: дякувати митрополиту Філарету за його багаторічне служіння Церкві, але нехай він скличе Собор і добровільно відмовиться від Київської кафедри. Якщо я винний, то чому ви мені дякуєте? Якщо я все зробив згідно законів Церкви, ви мене не можете позбавити правління, а заставляєте добровільно відмовитись від Київської кафедри? Це вже справи великої політики.

В мене народились такі думки, що може заради свого спокою треба відмовитись від Київської кафедри, піти на іншу будь-яку кафедру і продовжувати своє служіння. І коли я повернувся до Києва і на службі в Володимирському соборі про це сказав, то народ повстав. Люди були проти того, щоб я залишив Київ. Пішов я тоді до Президента Леоніда Макаровича Кравчука. Він мене переконав, що відмовлятись не потрібно. Власне він підтвердив апостольські правила і сказав: «Маємо Незалежну Україну – маємо мати незалежну помісну церкву». Після цієї зустрічі зібрав прес-конференцію і сказав, що я залишаюсь Предстоятелем Української Православної Церкви і очільником Київської кафедри. Після цього і послідували санкції Російської Православної Церкви, хоча формально, по закону, вони не мали права цього робити. Не дивлячись на усі незаконні дії і перешкоди моїй діяльності з боку Московського патріархату, я продовжував розбудову Української Православної Церкви Київського Патріархату. Час показав, що цього протистояння прагнула не  просто Російська Православна Церква, а це її керівництво потрапило під вплив світської влади Російської Федерації і відстоює інтереси Росії на території України. Знаючи, що я іду правильним шляхом, вірним, був незборимим. Я обрав шлях Правди і ішов щляхом Правди. Ви знаєте, коли Харківський Собор, зініційований спецслужбами Росії позбавив мене усіх церковних звань, прав і навіть чернецтва, що апріорі не можливо (бо то тільки людина сама дає обітницю Богу і її можна забрати в людини тільки разом з життям), частина єпископату від мене відійшла, тих єпископів, яких я сам рукоположив на єпископів. Саме вони під керівництвом Російської Православної Церкви приймали ці рішення на Харківському Соборі. Не хтось чужий, а саме українські єпископи пішли проти закону, проти інтересів своєї держави України, проти устремлінь, які були скеровані на створення незалежної помісної церкви.

Я став розмірковувати, як мені бути і що мені робити? Я на той час перебував у Феофанії, куди мене поклали не за станом здоров’я, а щоб усунути від участі у Харківському Соборі. Було ясно, що якщо б я узяв участь у Соборі, то ніяких рішень, потрібних Москві, там не було б прийнято. Ото лежу я і як тоді, в далекій юності, коли стояв біля вікна аудиторії і обирав свій життєвий шлях, думаю собі: «Треба об’єднуватися з автокефальною церквою, іншого виходу нема..» Я прийняв таке рішення і через десять хвилин телефонний дзвінок Тернопільського Богдана, керівника управління внутрішньої політики Президента України. А вже через декілька днів з національно-патріотичною частиною українського єпископату 25 червня 1992 року провели Всеукраїнський Православний Собор на якому об’єдналися з Українською Автокефальною Православною Церквою в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Бог дав нам незалежну державу Україну, а я виконуючи Його волю, працюю над створенням і розбудовою української незалежної помісної церкви. Якщо воля Божа така, то вона непереможна. З «гірчичного зерна» Київський Патріархат став пануючою церквою в Україні і налічує 15 мільйонів прихожан.

Церква серйозний гравець на політичній карті Європи. Росія веде політику відродження територіальної імперії, опираючись на геополітичні концепції «панславізму», «единого русского мира» і ін.

Ваше бачення ролі Церкви в розбудові сучасної України, як європейської держави.

Святійший Філарет   Роль Церкви полягає в тому, що вона повинна бути духовною основою української держави. Це її місія по відношенню до держави.

Щодо людини, то роль Церкви полягає в тому, щоб очищати людину від гріха, вести до спасіння, до вічного життя. А оскільки Церква знаходиться на землі в тій чи іншій державі, то вона повинна служить земним інтересам своєї пастви, свого народу. Духовна роль сучасної Церкви полягає в тому, що люди, християни зобов’язані захищати і любити свою Батьківщину. Ми не втручаємося у розробку політичної стратегії держави, у формування економіки, але сприяємо розвитку духовності нації, її просвіті і розвитку культури. Ми не тільки проповідуємо Правду і Любов, але й сприяємо втіленню Правди і Любові в життя. Церква підняла народ на волонтерську самопожертву і підтримку наших воїнів на рубежах держави! Сьогодні мало молитися за мир, сьогодні треба щось робити для торжества добра і  миру в Україні! Апостол Яків каже: «Якщо до тебе прийде бідна людина і попросить допомоги, а ти їй скажеш, іди собі і грійся… то яка тій людині користь з тебе?» Тому, якщо ми будемо просто молитись і не перетворювати її в конкретні дії, конкретні справи, то яка користь з такої молитви?

Дозвольте, від імені українських матерів і дружин, діти яких, чоловіки і брати стоять на захисті України, висловити Вам і у Вашій особі Українській Православній Церкві Київського Патріархату, велику вдячність за те, що в часи лихоліття, тяжких випробувань стали пліч о пліч із своїм народом. Я, католичка, і хочу сказати, що і наша Українська Греко-Католицька Церква, і Протестантські християнські Церкви  підтримали український народ у його боротьбі за територіальну цілісність нашої землі. Ви нам даруєте впевненість, віру в наші сили і молитесь за нашу перемогу. Та Церква, яка в радості і щасті, біді і горі є з своїм народом, воістину дарована нам Богом!

Любов до ближнього – це милосердя і досконалість одночасно. Як це пояснити простим людям?

Святійший Філарет  Кожна людина повинна любити Бога – любити не тільки з вдячності, але головним чином тому, що в любові до Бога полягає сутність життя всіх розумних істот. Ось чому Ісус Христос сказав, що любов до Бога це перша і найбільша, значить, і найважливіша заповідь. З любові до людини, Бог не тільки створив світ, але і спас людей від гріха і смерті… З любові до людини Господь Бог послав на землю Свого Сина, щоб Він подвигом Своєї любові до людей, Своїм життям, Своїми стражданнями, Воскресінням і славним Вознесінням на небо завершив наше спасіння; в ім’я голгофської жертви дарував кожному грішнику, що кається, прощення гріхів і життя вічне. В цьому полягає безмірна любов Божа до нас.

Кожен із нас повинен любити Бога з вдячності, що він створив нас, дарував нам життя та спас нас від гріха і смерті.

Друга заповідь Божа: любити ближнього, як самого себе. Ця заповідь подібна до першої, але не рівна їй. Чому? Тому що Бог є джерелом життя і любові. Він дарує нам не тільки життя, але й любов. Любов є дар божий, і його треба берегти й постійно, як каже апостол Павло «підігрівати». Люди часто втрачають любов тому, що не шанують.

Любов, то велика сила. Мученики віддавали своє життя з любові до Христа. Люди віддають своє життя не тільки з любові до Бога, але й з любові до ближніх. Недаремно Господь сказав: «Немає більше від тієї любові, як хто душу покладе за друзів своїх»/Ін.15.13/. Тому захист своєї Батьківщини і віри християнської є великими людськими чеснотами на землі. Здавна серед воїнів було багато святих, прославлених чудесами.

Любов до ближніх є основою суспільного і сімейного життя. Це прописна істина. А сенс життя, як ми уже знаємо, полягає в любові. Любов вічна, а все тілесне тимчасове. Під час вінчання нареченим дають пити вино з одної чаші, засвідчуючи тим обрядом, що все життя вони разом будуть пити з однієї чаші і радість, і страждання. Наша любов проходить випробування на землі…

Сила Молитви – в чому вона проявляється? Як сучасній людині залишитись чистою в брудному і нікчемному світі?

Святійший Філарет  Сила молитви полягає в тому, що Бог може зробити неможливе. І якщо ти просиш у Бога допомоги і віриш в це, проси і «буде тобі дано по вірі твоїй». Прикладів цьому є безліч.

А щоб залишитись чистим у сучасному світі… треба просто жити за законами Божими. Любити Бога і виконувати закони Божі у повсякденному житті.

Ваші побажання читачам порталу і тим людям, які працюють над проектом….

Святійший Філарет  Усім я хочу побажати мати тверду віру в Бога, мати терпіння, а головне мати любов один до одного. Насамперед має бути любов у сім’ї, терпіння і допомога для своїх рідних і близьких.

Для просвітників і учителів - головне наше завдання, це поставити духовність в основу нашого життя і діяльності. Люди не повинні жити тільки для себе. Треба любити один одного і не бути егоїстами, так заповідав нам Господь наш Ісус Христос, Син Божий. А також любімо нашу Батьківщину Україну.

Благословляю усіх Ваших читачів на добро, любов, процвітання і мир на нашій землі у наступаючому новому році.

… У передпокої патріаршої палати було людно і незвично галасливо. Своєї черги на аудієнцію у Святійшого Філарета чекали українські достойники, що були представлені до нагород Церкви. Святійший вийшов їм назустріч і помахом руки запросив заходити. Стояв і благословляв усіх новоприбулих. Скільки урочистості і величі було у всій Його поставі! Очі світилися тією  глибокою мудрістю, яка властива святим старцям, духовним лідерам і провидцям. На душі було світло і я була впевнена, що сьогоднішній день буде вдалим. Бо в цей день праця наших рук і інтелекту отримали Благословення найвеличнішої людини нашого часу, духовного провідника нації, Патріарха УПЦ КП Святійшого Філарета. З Божої волі Він, як Ангел з його далеких дитячих спогадів, золотим крилом торкнувся моєї долі…

 

 Розмову вела
Квасниця Ірина
Член національної спілки журналістів України

        

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER