Лялькове різдво
Кожна мистецька виставка – це не тільки знайомство із творчими здобутками, духовним світом і уподобаннями художника. Насамперед, це – відкриття його місії у культурному просторі. І в цьому вкотре вже переконуєшся, коли потрапляєш на виставки робіт члена Спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв України Даниїли Лунь. Її ім’я добре знане не тільки в Україні, але й за океаном. Бо разом з чоловіком, представником Українського Фонду культури у США та Канаді, заслуженим діячем мистецтв України Романом Лунєм, вони стали співзасновниками товариства «Сила духу» у Філадельфії. Головна його мета – пропаганда національної культури та її історії, відродження традицій та звичаїв і долучення до них широких кіл громадськості, зокрема і діаспори. Подружжя Лунів – автори проектів численних благодійних заходів: книжкових видань, концертів, вистав, виставок, які проходили на сценах театрів, культурних центрів і фестивалів України і США, зокрема і в ООН.
Стало доброю традицією подружжя Лунів відвідини України разом із своїми ляльковими різдвяними композиціями. Перша з них – «Україна колядує» була презентована у Києві чотири роки тому і одержала високу схвальну оцінку не тільки численних глядачів, але й керівників дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, що акредитовані в Україні. Наступного року, вже розширена експозиція, як і перша, почала свою тріумфальну ходу з Міжнародного фестивалю Різдвяних світел у Вашингтоні в кінці грудня 2008 року. У Києві, упродовж різдвяних свят, вона, зазвичай, розміщається у Золотій Залі Українського Фонду культури та тішить око і дітей, і дорослих.
«Всі ми родом із дитинства, з його світлим і радісним світосприйняттям – розмірковує Даниїла Лунь, – і часом, підсвідомо, хочемо туди повернутися. А незмінний дитячий атрибут і перший друг, безумовно, лялька. Деякі зберігають їх як найдорожчу серцю реліквію, все життя. В дитинстві і я захоплювалась ляльками і навіть намагалася робити іх власноруч. Минуло багато часу і я знов до них повернулася, але вже як фахівець –– художник по костюмах, бо освіту здобула у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва. Українська культура відзначається етнічною різноманітністю і мені хотілося познайомити широкий загал з багатством і самобутністю народних костюмів з різних регіонів країни, долучити до їх краси і художньої неповторності. Десять років тому, так би мовити для сімейного вогнища, я почала робити композицію «Україна колядує».. В ній було лише 3 ляльки. Поступово композиція розширилась до 20 , кожна з яких була не лише засобом для створення певного .вбрання, але й конкретним образом, зі своїм характером, настроєм, мімікою, жестикуляцією. Ця своєрідна галерея народних персонажів символізує всеохоплююче свято – урочисту ходу колядників з різних регіонів України в національних і вертепних костюмах з різдвяними атрибутами і зірками в руках».
У другій композиції «Україна колядує» художниця знайомила з підготовкою сільської родини та її оселі (18 – століття) з Наддніпрянської України до зустрічі Різдва. Піднесений дух Святого вечора наповнює і одухотворені личка головних персонажів – батьків і п’ятьох дітей (висота фігурок від 20 до 35 см), і їх яскраві святкові одежі, і стилізований інтер’єр з властивими меблями, іконами, дідухом, мисниками, домашніми тваринами у кутках і, безумовно, 12 улюблених страв на столі. Кожна з них: борщик, пампушки, вареники, рибка, кутя тощо, не тільки вабить око, але й мимоволі примушує спробувати, хоча б на дотик.
