SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Квітень 2017

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

 Усі події

Головна / Програми асоціації / За лаштунками / «Людина обирає долю – а доля...»

«Людина обирає долю – а доля...»

«Людина обирає долю – а доля?...

Цього року театральна громадськість України відзначатиме 130-річчя театру корифеїв української сцени. Прогресивна діяльність і творчість Кропивницького, Садовського, Заньковецької, Саксаганського, Тобілевичів, Старицького стали підвалинами для розвитку всього українського театру. Вшановуючи пам’ять корифеїв, їхніми іменами називають театри, вулиці, відкривають музеї та експозиції.

Про акторів першого професійного театру, що був заснований Марком Кропивницьким, видано чимало літератури. Проте одне ім’я чомусь було несправедливо забуте. Дізнавшись про це, я відчула внутрішню потребу та обов’язок відродити його. Чому саме, стане зрозумілим нижче. Доля актриси зворушила мене і я почала шукати її нащадків. У Львові мені пощастило зустрітися з її онукою – Марчеттою Сергіївною Волошиною. Вона і розповіла мені про свою бабусю, яка понад 10 років грала у трупах корифеїв українського театру.

Народилася Марія Смірнова восени 1867 р. в передмісті Санкт-Петербурга. Й одразу ж стала сиротою: мама померла від пологів, а батько загинув ще до її появи. Зростала дівчинка на руках у старшого брата. 1883-го шістнадцятирічна Марія вирішила поїхати до своєї тітки в Єлисаветград. І саме там фортуна стала до неї прихильнішою: дівчина познайомилася з Марком Кропивницьким. І, не маючи ані театральної, ані музичної освіти, була прийняти до його трупи. З того часу в театрі стало дві Марії Костянтинівни – Адасовська та Смірнова. Перша вирішила взяти сценічний псевдонім від назви рідного села Заньки і стала називатися Заньковецькою, а друга, сподіваючись на щасливу долю, обрала псевдонім Доленко. Згодом ці прізвища на театральних афішах стояли поряд.

У1884 році Марія Доленко перебувала на гастролях в Таганрозі. Тут вона познайомилася та потоваришувала з Антоном Чеховим. Їх добрі та щирі стосунки тривали ще довгий час, але у листуванні. Сусідом письменника був молодий вчений, палкий прихильник театру Микола Агаллі, який з першого погляду закохався в молоду і гарну актрису Доленко. У1888 році вони одружилися. Після народження дочки та сина Марія не полишає театр.

ЇЇ онука М. Волошина розшукала відгуки преси на гастролі українських акторів, які зберігалися в Російській Державній бібліотеці у Москві.

Газета «Петербургский листок»(13.11.1891 р., № 309):

«Поставлена 11 листопада у залі Кононова відома драма Шевченка «Назар Стодоля» дала можливість публіці познайомитися з деякими новими силами п. Кропивницького…У ролі Галі виступила молода актриса пані Доленко, яка дуже мило передала тип простенької наївної дочки сотника, шалено закоханої в Назара…»

Газета «Одесский листок»(1.12.1891р.№284):

«Поставлена два дні тому у Новому театрі оперета «Чорноморці» була розіграна малоросами зі звичною жвавістю…У ролі дочки Марусі багатої Дробинишиної виступила пані Доленко, яка виявила прекрасний голос та вдало провела сильну сцену прощання зі своїм коханим, козаком Іваном…»

Газета «Петрбургский листок»( 11.12.1891р.№339):

«…П’єса «Підгіряни», що поставлена товариством п.Кропивницького пройшла з великим успіхом…На початку вистави пані Доленко виступила у драматичному етюді «Шлюб»…Ми гадаємо, що з пані Доленко вийде гарна актриса, бо вона має для цього всі дані.»

У 1893 році, очікуючи третю дитину, Марія Доленко змушена була покинути сцену і жити у Харкові, де працював її чоловік. Подумки і душею вона була з рідним театром, навіть вже маючи п’ятеро дітей. І наприкінці 1912 року на запрошення Панаса Саксаганського вона знову повертається на театральні підмостки. Взявши з собою найменшу дочку Тетяну, актриса їде на гастролі до Кишинева. Часом вона грала і у Харкові, на запрошення режисера Суходольського.

Чоловік Марії Доленко – Микола Агаллі – став видатним вченим, професором, а згодом і директором Інституту наукової і практичної ветеринарної медицини ( нині – Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини). Проте доля готує родині Доленко-Агаллі неочікуване випробування: ДПУ (державне політичне управління у 1922-1924 р.р.) фабрикує «справу» про нібито цілеспрямоване бактеріологічне отруєння криниць, водоймищ та продуктів харчування. І вченого. як «лідера групи», було репресовано й заслано під Караганду. А селище, де він опинився у виправно-трудовій колонії, називалося Долинка. Ось такі примхи долі…

Згодом Марія Доленко переїхала до старшої дочки у Москву. У березні 1944 року вона померла і була похована на Ваганьковому кладовищі.
      Пошуки будь-яких свідчень про театральне минуле своєї матусі розпочала молодша дочка Тетяна ще у середині 70-х минулого століття. А допомагали їй театрознавець Єфросинія Хлебцевич та науковий працівник київського музею М.Булгакова Кіра Пітоєва. Тоді вони натрапили на маловідому світлину у Державному музеї театрального мистецтва України «Трупа Марка Кропивницького у 1880 році». Це одна з перших світлин славетної трупи, що називалася «Сцена ворожіння». Її копія зберігається і в музеї М.Заньковецької у Києві. У центрі – сам Марко Лукич з картами в руках, а Заньковецька заглядає йому через плече. Далі сидять, усміхаючись одне одному, Хільченко(Тобілевічева) і Саксаганський, теж з картами в руках. Глибоко замислився над картами і Карпенко. Проте красень Садовський думає про щось своє і впевнено вглядається уперед. Яке майбутнє визначили їм карти? Про що вони мріють? Можливо, про визнання і пам’ять нащадків. У Марії Доленко, що сидить ліворуч, немає карт, і вона, мабуть, сподівається лише на долю й на те, що її теж колись згадають…

… Пошуки продовжила онука Марії Доленко – Марчетта Сергіївна Волошина. Завдяки її наполегливості сталося диво. У 1995 році завідувач науково-фондового відділу афіш та програм Державного театрального музею ім. О. Бахрушина Тетяна Небесна розшукала в архівах сорок афіш та чотири програмки з ім’ям М.Доленко. Зрештою, стало відомо про її ролі. Це – Галя в п’єсі Старицького «За двома зайцями», Марися в «Мартині Борулі» Карпенка-Карого, Галя в «Назарі Стодолі» Шевченка, Маруся в «Чорноморцях» Старицького, Прісенька в «Шельменкові-денщику» Квітки-Основ’яненка, Катря Дзвонарівна у «Не так склалося, як жадалося» Кропивницького та багато інших ролей, у яких вона не тільки грала як драматична актриса, але й співала і танцювала.

Чимало реліквій зберігається у нащадків Марії Доленко. Серед них – листи, фотографії, маленька іконка і театральні туфлі, майже нові. А ще Марія Доленко писала вірші. З власною поемою «Калинонька» навіть виступала на сцені.

І хоча ми не родички, а тільки однофамільці, я відчувала велику відповідальність в підготовці цього матеріалу. Аби знали і пам’ятали.

Час минає швидко. Разом з Марією Доленко відійшла ціла епоха талановитих митців. Проте їх найкращі традиції знаходять гідне продовження і нині.


Автор – Віра Доленко

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER