Єфіменко Олександра Яківна
Українська педагогіка в персоналіях. Х–ХІХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. - К. : «Либідь», 2005, кн. 1., С. 511–515.
Єфіменко
Олександра Яківна
(1848–1919)
Історик, етнограф, педагог
Олександра Яківна Єфіменко народилася 18 травня 1848 р. в невеличкому рибацькому селі Варзуга Кольського повіту Архангельської губернії (тепер Тернського району Мурманської області) у сім’ї колезького асесора Я. І.Ставровського. В 1850 р. багатодітна сім’я переїхала до Архангельська. У 1857 р. Олександру віддали на навчання до Архангельського училища для дівчат, яке вона закінчила в 1863 р., отримавши атестат з відзнакою та диплом домашньої вчительки. Цього ж року почала працювати в Холмогорському двокласному церковно-парафіяльному училищі для дівчат.
В 1864 р. в «Архангельських ведомостях» було надруковано статтю П. С. Єфіменка***, в якій він звертався до населення із закликом про допомогу в зборі історичних та етнографічних матеріалів.
*** Єфіменко Петро Савич (1835–1908) — український історик, етнограф, громадівець, чоловік Олександри Яківни Єфіменко (О. Я. Ставровської). За українофільську діяльність з 1862 р. перебував на адміністративному поселенні в Архангельській губернії. Автор численних праць з історії України та побуту XVII–XVIII ст.
Його політичні погляди мали величезний вплив на формування світогляду молодих людей. Він став для О. Я. Ставровської справжнім наставником. Виявляючи здібності в історичних дослідженнях, вона у своїх спогадах скаржилась, що їй не вистачало знань «у зв’язку з напрямком думок, що панували на початку 70-х років про економічні явища суспільного життя».* (1)
*(1) Цит. за : Марков П. Г. А. Я. Ефименко — историк Украины. К., 1966. С. 13.
Бракувало систематичної освіти для розуміння популярних тоді праць з філософії та політекономії. Тому за порадою Петра Савича Олександра Яківна почала відвідувати Архангельський архів, де за короткий час зібрала багатий матеріал з економіки, права та історії північного краю.
Відомий український історик Д.І.Багалій так визначав три основні джерела в розвитку наукової діяльності Олександри Яківни Єфименко : 1) своєрідний хист ; 2) вплив П. С. Єфіменка ; 3) невичерпна енергія, глибока потреба в поширенні та поглибленні наукового знання й світогляду, і популяризаторський талант.
Попри хворобу чоловіка та матеріальні труднощі Олександра Яківна Єфіменко не припиняла дослідницької роботи й у 1873–1874 рр. надрукувала в журналах «Знание», «Дело», газеті «Архангельские ведомости» статті про становище жінок-селянок, а також про розвиток артілей Архангельської губернії.
У відповідь на численні прохання молодій сім’ї дозволяють у 1873 р. переїхати спочатку до Воронежа, потім до Самари, а згодом до Чернігова. Після переїзду на Україну творча й наукова діяльність Олександри Яківни Єфіменко набула повного розквіту. Україна стала її другою Батьківщиною, якій вона присвятила найкращі роки свого життя і свої праці, саме тут ім’я Олександри Яківни Єфіменко стало широко відомим. По кількох переїздах з міста до міста в 1879 р. родина Єфіменків оселяється в Харкові, який у другій половині ХІХ ст. був одним з найбільших промислових і культурних центрів півдня Російської імперії. Олександра Яківна Єфіменко стала активним членом історико-філологічного товариства Харківського університету. В цей період вона багато друкувалася (передусім в «Киевской старине»). З’явилися й перші публікації в журналі «Детское чтение». Багатодітна сім’я (5 дітей) живе за рахунок її гонорарів.
