Володимир Мономах
Програмним твором князя було його знамените «Повчання» дітям, а також «инь кто прочтет». Повчання — давній вид письменства, що зародився у староєврейській культурі на Сході. З прийняттям християнства зразки таких повчань потрапляли на Русь у притчах Соломона, Завітах дванадцяти патріархів. І хоча формою «Повчання» Володимира Мономаха цілком відповідає тогочасним релігійно-дидактичним настановам літературної діяльності, змістом воно надзвичайно близьке до світського життя, його щоденних турбот. З твору постає «образ князя-хазяїна, що в своїй … державі держить лад і порядок, як у своїй хаті, дорожить кожною дрібницею і кожною людиною»,— зазначав І.Я.Франко. «Повчання» складається з трьох частин: власне «Повчання», «Літопису», або «Автобіографії» самого князя, та листа політичному опонентові Володимира Мономаха — Олегові Чернігівському. Текст «Повчання» зберігся в Лаврентіївському списку (XIV ст.). Щодо часу написання твору думки дослідників розходяться: називають 1099, 1106, або пізніші роки.
«Повчання» звернуто не просто до дітей, а до юних спадкоємців державної влади. В цьому відношенні воно є близьким до повчання візантійського імператора Василя, «Наставляння» французького короля Людовіка Святого синові Філіппу, англійського «Батьківського повчання» ХІІІ ст., яке зберігалося в бібліотеці тестя Володимира Мономаха — короля Гарольда: «…помислив я в душі своїй і похвалив бога, що допровадив він мене грішного до цих днів. Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамоти цю, не посміхаються, але, кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінуватися, а трудитися…».
Якщо «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повість временних літ», «Руська правда» та низка інших творів давньоруської писемності, передбачаючи виховний і ціннісноформувальний аспекти, не спрямовувалися безпосередньо на дитячо-підліткову аудиторію, то «Повчання» було звернене саме до дітей та молоді.
«… старих шануй, як батька, а молодих, як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте: не покладайтеся на тивуна, на отрока, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого… Жону свою любіть, але не дайте їй влади над собою. Більше ж за все —гордощів не майте і в серці, і в умі… й у землю багатства не ховайте, бо то є нам великий гріх… Хай не застане вас сонце в постелі …».
Звернення до простих (не князівських) дітей нагадують «Слово» Василя Великого «Як подобає людині бути».
Провідні ідеї «Повчання»— спільність у діях між руськими князями, помірність у всьому, обопільна поступливість, працьовитість, політична обережність, послух і покора старшим, повага до прав молодших. Чільні гуманістичні цінності — загальнолюдські (добро, правда, любов, гідність); національні (патріотизм, етнічна гідність, історична пам'ять); сімейні (подружня вірність, піклування про дітей, пам'ять про пращурів); релігійні; цінності особистого життя, з-поміж яких мудрість виокремлюється як пріоритетна.