Вишенський Іван
У 1958 р. І.Вишенський написав один з найяскравіших творів «Послання до утікших від православної віри єпископів», яке стало відповіддю на трактат Іпатія Потія «Оборона згоди», що мав на меті захист унії. Оцінюючи «Послання», І.Франко писав : «Ніколи ще до того часу сильні миру цього, світські чи духовні, не чули від простого українця таких гордих, рішучих і потрясаючи сильних слів… І тут треба було чимало відваги моральної мати, щоб кинути могучим ієрархам і цілій пануючій польській системі прямо в очі таким огненним посланієм. Нехай і так, що з огляду теологічної аргументації воно подекуди просто наївне — не в тім його сила, не в тім його тривка літературна й історична вартість, а в тім високім підйомі моральної сили, котрою тремтить кожне слово…».*(2)
*(2) Цит. за : Українська література ХІ–XVII ст. : Хрестоматія з коментарями / Упоряд. : Є.А.Карпіловська, Л.О.Тарновецька. Чернівці, 1997. С. 168.
Цікаві матеріали для характеристики соціально-філософських поглядів І.Вишенського наводяться у творі «Викриття диявола-миродержця» (1599 – 1600). В його основу покладено євангельське оповідання про те, як Христос постився в пустелі і як диявол спокушав його всілякими благами й розкошами земного життя. Але цю оповідь І.Вишенський переробив по-своєму, наповнивши її новим змістом, і створив памфлет, у якому дав сатиричну картину життя тогочасної Польщі. На його погляд, уся історія світу є історією боротьби за владу над ним, а отже, і над людством «диявола-миродержця». Бог, поваливши диявола з небес за гордість, дозволив йому володіти світом. Не позбавив його тієї влади і Христос. Диявол намагався поширити її на всіх людей і це йому, на жаль, вдалося. Наочний приклад того — «князі й пани» в Польській державі. Щоб панувати над людьми, диявол спокушає їх власністю. На думку І.Вишенського, власність — це «ярмо», яке породжує тільки «смуток і біду». Кожен справжній віруючий, наслідуючи Христову заповідь, повинен залишити все, чим володів досі, і шукати особистого спасіння, перебуваючи в лоні православної церкви.
Письменник не вірив у можливість боротьби зі світовим злом, у перемогу над силами зла. «Убогій Русі», «останку народу руського» лишається тільки одне : відмовитись від усіх радощів життя, піти від світу цього «в пустиню» і тим самим продемонструвати своє неприйняття навколишнього світу.
Характеризуючи релігійно-філософські погляди І.Вишенського, І.Франко писав : «Основна чеснота християнська по поняттях нашого автора є не любов, як се твердять нинішні християни під впливом широкого розвитку етики гуманістичної, але смиреніє і простота. Не любити повинен праведник світ і людей, але ненавидіти в них все, що не відноситься до спасіння вічного, ненавидіти природу, багатство, красоту, мистецтво, приємності життя, власне тіло, бо все се є не що інше, як только спокуси, як форми, під котрими криються духи лукаві… уловляючи праведника с сіті свої… Цікавим є те, що в часі, коли наш автор виголошував такі думки, на заході Європи під впливом ренесансу навіть в кругах церковних переміг уже погляд якраз противний… що в природі є часть божества… що люди не повинні її ненавидіти і від неї відвертатися, але з набожним трепетом заглиблюватися в її тайники і вичитувати в ній великі, вічні закони, богом покладені». *(3)
*(3) Франко І.Я. Іван Вишенський і його твори // Матеріали до вивчення історії української літератури. Т.1. С. 281–282.
Як зазначалося, в 1604–1605 рр. І Вишенський побував в Україні. Свої спостереження і враження він виклав у «Посланні до стариці Домнікії» (1605 р.). Цей твір було написано у відповідь на лист Юрія Рогатинця, що стояв на чолі Львівського братства, а оскільки останній тоді хворів, то послання й адресоване до «стариці Домнікії».
Заґальний тон «Послання» гостро полемічний. Твір свідчить про розрив І.Вишенського з керівництвом Львівського братства. Юрій Рогатинець звернувся до письменника із закликом «залишити схиму» й узяти діяльну участь у братському русі, бо «пустеля одному клопоче спасіння. Проповідь же — багатьом».*(4)
