SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Вишенський Іван

 


*(4) Цит. за : Історія української літератури XI–XVII ст. : Хрестоматія з коментарями. С. 172.
І.Вишенський був цим обурений і відмовився від співпраці. Різкій критиці письменник піддав як заможне життя керівництва Львівського братства, так інші сторони його діяльності, зокрема намагання знайти компроміс із владою. Критикував він і характер навчання в братській школі.
         За життя І.Вишенського, його твори практично не друкувалися, а впродовж тривалого часу розповсюджувались у рукописах. Із шістнадцяти відомих нині творів лише одне послання «Від святої Афонської гори скитствуючих» було опубліковане в так званій «Острозькій книжиці» (1598 р.). Пізніше, готуючи написане до друку, письменник оформив свою «Книжку», куди ввійшло десять його творів. Але ця книжка свого часу не була надрукована, як і більш пізніші твори.
         Публікацію й аналіз творів І.Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники ХІХ— початку ХХ ст., зокрема І.Франко, М.Костомаров, Г.Житецький. Найціннішими серед них є праці І.Франка, насамперед монографія «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895 р.), а також поема «Іван Вишенський» (1900 р.) — одна з найкращих у його поетичній спадщині. Поет створив свій образ І.Вишенського, пройнятий теплим ліризмом і, як зазначав В.Щурат, якоюсь мірою автобіографічний.
         Варто підкреслити, що популярність І.Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI— на початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом. Невипадково ім’я письменника-полеміста не згадувалося в пам’ятках тогочасної української літератури, навіть у творах українських просвітителів XVII ст. Як зазначав у зв’язку з цим І.Франко, в той час «явились нові писателі, більш учені, пишучі більше до смаку публіці, і вона швидко забула про старого аскета, котрий… мав той невигідний звичай заглядати на дно совісті і до всього прикладати мірку високих ідеалів первісного християнства». *(5)
*(5) Франко І.Я.  Іван Вишенський і його твори // Матеріали до вивчення історії української літератури. Т.1. С. 284.
         Неприйняття І.Вишенським політичних і церковних інституцій, усього укладу життя в Речі Посполитій привело його до гострої критики тогочасної шкільної освіти. Насамперед полеміст виступив проти програми єзуїтських колегіумів, популярних у шляхетських колах, й українських також. «Вільні науки», які становили основу навчання в цих школах, він оголосив «бредней», «плотським мудрованієм», «принадою художества поганського». Щодо граматики, то відніс її до «поганських хитрощів», «коварств тщеславних, диявола вместних». Але така характеристика стосувалася передусім граматики латинської, в якій письменник вбачав шлях до окатоличення українських дітей. Аналогічно риторику він розглядав лише як «празднословицю величную», діалектику, тобто логіку, називав «лживою і сварливою» наукою. Що навчає лише одного— «з білого чорне, а з чорного біле перетворювати» ; філософія здавалася йому брехливою вигадкою «поганських учителів — Аристотелів, Платонів і інших тим подібних машкарників і комедійників». На противагу всім цим наукам радив вивчати Часослов, Псалтир та інші прості за змістом православні книжки, які одні тільки «будують простоту й смирення» й забезпечують спасіння душі.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER