SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Василенко Микола Прокопович

Василенко Микола Прокопович

         Переживши в Петрограді події Жовтневої революції, Микола Прокопович Василенко згодом переїздить до Києва. Маючи скептичне ставлення до Центральної Ради, уникає політичної діяльності, а свої зусилля спрямовує на викладацьку роботу. Наприкінці 1917 р. його обирають професором Українського народного університету. Він подає також документи на конкурс до університету Св. Володимира, де відкрилася кафедра історії західноруського (українського) права. 28 квітня 1918 р. він стає професором Київського юридичного інституту. Його внесок у діяльність цього приватного навчального закладу був вагомим, оскільки рада інституту в червні 1918 р. навіть встановила спеціальну стипендію імені Василенка.

         Проте довго залишатися осторонь бурхливого політичного життя Микола Прокопович Василенко не зміг. З приходом до влади гетьмана П. П. Скоропадського його запросили до складу уряду. 30 квітня 1918 р. гетьман доручив йому формування кабінету міністрів, оскільки першому кандидату в прем’єри М. М. Устимовичу це зробити не вдалося. Сформувавши кабінет, Микола Прокопович Василенко передав прем’єрські обов’язки Ф. А. Лизогубу, а сам обійняв посади міністра народної освіти і мистецтв та тимчасово виконуючого обов’язки міністра закордонних справ.

         На посаді міністра народної освіти Микола Прокопович Василенко доклав багато зусиль для втілення в діяльність Міністерства загальнодемократичних і національних позицій. Він так формулював своє бачення проблеми : «Я вважаю, що народна школа — від вищої до нижчої —то єдина певна підвалина народного розвою… Я сюди прийшов не ламати, а продовжувати тут зроблене і прагну найширшого й найглибшого розвою національної української школи». І свого слова дотримав : 22 липня 1918 р. підписав  наказ   про   створення  національної   нижчої  початкової  школи,  а

5 серпня 1918 р. розіслав обіжник про аналогічне завдання щодо вищих початкових шкіл. У період з 1 травня по 14 вересня 1918 р. було відкрито 40 українських гімназій і 10 реальних шкіл, 50 українських середніх шкіл, 66 приватних середніх шкіл, 29 приватних шкіл перетворено в державні гімназії та реальні школи.

         Виважена та демократична політика в галузі освіти проводилася й стосовно представників інших національностей, що проживали на території України. Про це беззаперечно свідчить факт відкриття протягом цього ж періоду (з травня по вересень 1918 р.) 12 польських і 20 єврейських шкіл.

         Почав діяти закон про обов’язкове вивчення дисциплін українознавства (української мови і літератури, музики і українських пісень, історії та географії України) в усіх середніх школах. Така зміна змісту освіти мала позитивно вплинути на оволодіння учнями національної культури, виховання у них національних почуттів та самосвідомості. Спільними для всіх типів шкіл став демократичний підхід до особистості школяра, що означало виключення будь-яких фактів примусу, насильства чи вольового тиску на нього.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER