Васильченко (Панасенко) Степан Васильович
Українська педагогіка в персоналіях. ХХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. - К. : «Либідь», 2005, кн. 2., С. 50-56.
Васильченко
(Панасенко)
Степан Васильович
(1878-1932)
Письменник, журналіст, педагог
Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище - Панасенко) народився 27 грудня 1878 р. у давньому козацькому містечку Ічня на Чернігівщині. Ічнянські поля та ліси, стави між садами, а ще чудові місцеві пісні - це ті образи, що з вдячністю проніс він у пам'яті через усе життя. У центрі містечка, біля майдану, стояла стара похилена хата, в якій жила (8 душ) сім'я швеця, котрий взимку шив чоботи селянам, а влітку обробляв свою маленьку нивку. «Хоч родина Васильченкова була дуже незаможна,-згадував про своє дитинство педагог,- але хатнє життя в сім'ї було тихе і лагідне, без свар і лайки. Діти виховувалися по давніх народних звичаях, які часто-густо цілком зіходилися з думками про виховання кращих педагогів. Крізь бідування в родині часто-густо можна було чути і рідну пісню, і тихий жарт, і книжку, і казку-анекдот, який ні-ні, та й почне розказувати своїм дітям батько». *(1)
*(1) Васильченко С. В. Типова біографія // Твори : в 4 т. К., 1960. Т. 4. С. 65.
Батько Степана поважав освіту, був сам трохи грамотний, а тому піклувався про навчання своїх дітей. В 1888 р. він записав боязкого та сором'язливого сина до місцевого двокласного міністерського училища. Коли ж у 1893 р. Степан Панасенко закінчував школу, то був уже «кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства, й навіть до дерзкостей». *(2)
*(2) Васильченко С.В. Мій шлях : Автобіогр. зап. // Твори : в 4 т. К., 1960. Т. 4. С. 12.
Хоча така поведінка турбувала вчителів, вони все ж залишили здібного хлопця на два роки при школі стипендіатом. За цей час, студіюючи книжки зі шкільної бібліотеки, він мав підготуватися до іспитів в учительську семінарію.
В 1895 р. 16-річного юнака прийняли казенним стипендіатом до Коростишівської учительської семінарії. Цей навчальний заклад вів свою історію від Київської педагогічної школи М. А. Тулова, пізніше одним із її директорів був відомий кирило-мефодієвець І. Я. Посяда, а під час навчання Степана Васильченка заклад очолював І. Давидов, який особисто знав Т. Г. Шевченка. Тому не дивно, що в семінарії традиційно поширювалися народолюбні ідеї, які справляли значний вплив на формування світогляду майбутніх педагогів. Показовим є, наприклад, такий спогад Степана Васильовича Васильченка: «Пам'ятаю із семінарського життя одну дрібницю : купив я собі сиву шапку. Побачив мене в їй директор. Заклав руки за спину, милується: "Чистий тобі Тарас Григорович"». *(3)
*(3) Васильченко С.В. Мій шлях : Автобіогр. зап. // Твори : в 4 т. К., 1960. Т. 4. С. 15.
Безумовно, така національно свідома атмосфера у спілкуванні між директором та учнем не була типовою для навчальних закладів в українських губерніях Російської імперії.
Три роки навчання пролетіли цікаво та швидко. Незважаючи на добрі успіхи в науках, з батьківським жалем відпускав директор з-під свого крила неспокійного учня. «Летюча натура, вітер,- неодмінно влізеш в якусь історію»,- пророче зітхав педагог на прощання.
Отримавши свідоцтво про закінчення курсу навчання в семінарії, Степан Васильович Васильченко восени 1898 р. захоплено почав викладати в однокласній міністерській школі и села Потоки Канівського повіту Київської губернії. Школа розташовувалася в старому будинку з трухлявим ганком та солом'яним дахом. Учнів в ній було більше сотні, і майже в усіх підручники різних авторів. Шкільна бібліотека, за образним висловом самого педагога, скидалася «на віз ганчірника». Але в молодого вчителя вистачило ентузіазму не лише дати раду школярам, а й влаштувати вечірні класи для дорослих, організувати співочий гурток, впоряджати із напівграмотними та неграмотними селянами такі спектаклі, з якими не сором було об'їздити всю округу. А ще були читання з чарівним ліхтарем у чайній, святкування шевченківських роковин.