SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Тулов Михайло Андрійович

Тулов Михайло Андрійович



*(1) Сребницкий А. Лицей князя Безбородко // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. 2-е испр. и доп. изд. СПб., 1881. С. 119–120.

У травні 1853 р. Михайло Андрійович Тулов очолив одну з найбільших у Київському окрузі — Немирівську гімназію і за короткий термін налагодив у ній відмінну організацію навчального процесу. Здібності нового директора привернули увагу попечителя округу М.Р.Робіндера — «першої ластівки часів лібералізму, що наближалася тоді». *(2) Саме завдяки М.Р.Робіндеру у 1857 р. Михайло Андрійович Тулов переїхав до Києва та обійняв посаду окружного інспектора казенних училищ.

*(2) Жураківський Г. До питання про джерела освітньої діяльності старої Київської Громади // Зап. Київ. Ін-ту Нар. Освіти. 1930. Кн. 4. С. 136.

Особливо помітною діяльність Михайла Андрійовича Тулова стала наприкінці 50-х років, коли попечителем Київського учбового округу було призначено М.І.Пирогова. Михайло Андрійович не лише всіляко підтримував реформаторські заходи свого керівника, а й активно співпрацював з організаторами київських недільних шкіл, тим більше, що саме йому було доручено здійснювати нагляд за порядком, спрямуванням та перебігом навчання в цих закладах.

Однією з найголовніших заслуг Михайла Андрійовича Тулова перед вітчизняною педагогікою є створення Київської педагогічної школи, яку можна вважати першою учительською семінарією в Росії. Взагалі питання про необхідність спеціальної підготовки майбутніх учителів сільських початкових училищ з числа простих селян підняв у 1859 р. М.І.Пирогов (на той час фактично всі народні школи підлягали Святійшому Синодові, і викладали в них особи духовного сану). Хоча уряд не дозволив попечителеві Київського учбового округу реалізувати свою ідею, проте сам чудово розумів її своєчасність. Так, міністр народної освіти писав міністрові внутрішніх справ, що для відкриття початкових училищ обов’язково потрібні спеціальні люди та приміщення, оскільки чекати суттєвої користі від навчання дітей на квартирах священників — це велика омана. На початку 1862 р. Міністерство народної освіти виділило кошти для створення своїх народних шкіл у західних губерніях (вони передусім мали стати протидією в процесі ополячення краю), тим часом питання про викладачів у цих навчальних закладах залишалося невирішеним.

Оскільки одним із безпосередніх виконавців розпорядження Міністерства про створення початкових шкіл був інспектор училищ Київського учбового округу Михайло Андрійович Тулов, 18 квітня 1862 р. він запропонував проект створення педагогічної школи. Згідно з ним педагогічна школа засновувалася як приватний навчальний заклад із 6-місячним строком навчання. До неї приймали селян та міщан православного віросповідання, які володіли знаннями, що відповідали програмі парафіяльного училища. Викладачі школи повинні були працювати на громадських засадах, тобто безоплатно.

Педагогічна школа під керівництвом Михайла Андрійовича Тулова почала діяти в Києві в приміщенні університету в травні 1862 р. Учителями в ній стали викладачі гімназій та 5 студентів університету, які раніше опікувалися недільними школами. Серед студентів були : П.Г.Житецький (викладав методику пояснювального читання) та М.П.Драгоманов (викладав історію).

Пізніше у своїх працях М.П.Драгоманов неодноразово згадував про роботу педагогічної школи. У брошурі «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877 р.) він писав про ті часи : «… тоді навіть начальство (міністерство Головина, попечитель Вітте, інспектор округу Тулов) не жахалось народної української мови в школах. Для початкового читання учням були навіть запечатані на казенні гроші “Байки” Глібова. А коли з поводу трьохязикової брехні панської, попівської і московсько-катковський уряд заборонив в 1863 р. усякі педагогічні книги українські, та все-таки верховодці діла школьного в Київі ще не зовсім було забули шкільну науку. Вони розуміли хоть те, що треба зложити для наших школ Читатку (Книгу для чтенія) хоть і всю писану казенною мовою, але усе-таки таку, щоб говорила нашим хлопцям про те, що коло них, і не різала вухів дуже вже незрозумілою чужою Московщиною. Тоді до “Временної Педагогічної Школи” і до того, щоб зложити читатку покликано було між іншими й нас». *(3)

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER