Тимківський Ілля Федорович
Ілля Федорович Тимківський не лише розбудовував навчальний заклад. Як до святинь ставився до старовинних пам’яток історії, розуміючи, що на них виховуються майбутні покоління. Прикладом такого ставлення може слугувати намагання зберегти для нащадків старовинні тріумфальні ворота, що збереглися неподалік від гімназії, коли виник проект їх знесення. Ворота були побудовані на честь приїзду Катерини ІІ, і своєю легкою, граціозною архітектурою прикрашали місто. В листі до Чернігівського губернатора просвітитель писав : «Розташування воріт, що складають групу з гімназією, і завдяки яким отримує вона цей тендітний вигляд… говорить учням і про приємність публічного смаку, і про благоговіння до національної слави. Та чи й не наукам… любити моральні красоти. Позбавлення такого предмета було б для всіх утратою, співчуття вартою…»
Багато часу приділяв Ілля Федорович Тимківський спорудженню нового кам’яного приміщення гімназії. Про це свідчать знайдені в його архіві сотні паперів : різні рекомендації, плани. Завдяки наполегливості просвітителя асигнування на будівництво були затверджені, хоча лише після того як він вийшов у відставку в 1839 р.
Залишаючи гімназію, Ілля Федорович зібрав учнів та викладачів і виголосив прощальну промову, яка до сліз розчулила всіх.
Ще в молоді роки Ілля Федорович Тимківський розпочав перекладацьку та літературну діяльність. Його переклади поетичних і прозових творів французьких та німецьких авторів публікувались у журналі «Приятное и полезное провождение времени». А перший російський поетичний альманах «Аониды, или Собрание разных новых стихотворений», що виходив у Москві, упорядником і видавцем якого був М.М.Карамзін, надрукував і його поезію.
Великий інтерес для Іллі Федоровича Тимківського як педагога й науковця становила філологія. У праці «Опытный способ к филологическому познанию российского языка» він одним з перших підняв питання про давність слов’янської мови та її зв’язки з іншими давніми мовами, дав порівняння словянських слів з лексемами з грецької, латинської, німецької, кельтської мов для доказу їхньої спорідненості. Як історика мови його вважають попередником І.І.Срезневського.
Тільки через 10 років після завершення своєї педагогічної діяльності Ілля Федорович знову взявся за перо, зважаючи на переконливе прохання М.О.Максимовича. Так побачив світ твір «Мое определение на службу : Сказание в трех частях», який став цінним джерелом як для вивчення біографії самого просвітителя, так і для розширення знань про стан освіти й педагогічної думки в Україні та Росії на початку ХІХ ст. Спогади містять дані про Московський університет, його професорів, опис життя, навчання, побуту, звичаїв вихованців і викладачів Переяславського колегіуму та Києво-Могилянської академії.
