Сікорський Іван Олексійович
Українська педагогіка в персоналіях. Х–ХІХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. - К. : «Либідь», 2005, кн. 1., С. 525–530.
Сікорський
Іван Олексійович
(1842–1919)
Психіатр, психолог,
лікар, педагог,
громадський діяч
Іван Олексійович Сікорський народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії. Після закінчення курсу медичних наук в університеті Св. Володимира (жовтень 1869 р.) залишився на 3 роки при ньому для підготовки до професорського звання (за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб). В 1872 р. радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини.
Цього ж року молодий медик вирушив до Санкт-Петербурга для вивчення душевних хвороб під керівництвом професора Балінського. З початку 1873 р. до листопада 1880 р. лікував людей при клініці душевних хвороб Імператорської військово-медичної академії і одночасно виконував обов’язки молодшого медичного чиновника при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ (лютий 1873 р.). В 1873–1874 рр. Івана Олексійович Сікорського обрали колезьким асесором і відрядили на 1 рік для підвищення наукового рівня до клініки Медико-хірургічної академії. З листопада 1880 р. його зарахували на посаду лікаря при психіатричній лікарні Св. Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі.
У 1880 р. Іван Олексійович Сікорський за дорученням Головного начальника військових навчальних закладів генерала М. В. Ісакова вирушив до Вольської військової прогімназії Саратовської губернії для важковиховуваних дітей. Спостереження за дітьми стали предметом наукової доповіді «Воспитательно-исправительное учебное заведение» на IV Міжнародному конгресі гігієни в Женеві, куди запросили Івана Олексійовича Сікорського як фахівця з питань шкільної гігієни, яку вперше було виокремлено в один із напрямів гігієни.
До питання наукового дослідження важковиховуваних дітей звернулися ще в 1889-х роках, у подальшому воно дістало широкого розвитку й дало поштовх новій науковій галузі — педагогічній патології. Ця проблема стала одним із напрямів психологічних пошуків Івана Олексійовича Сікорського. Він намагався з’ясувати основні причини порушень у психіці дитини, простежити основні напрями її нервово-психічного розвитку в період дитинства й визначити умови, що сприяють цьому розвиткові, а також знайти засоби, які можуть уповільнити ці порушення.
Іван Олексійович Сікорський, як психолог, наголошував на наявності складних психологічних впливів, які можуть спровокувати негативні прояви в характері дитини: поганий приклад, неправильне виховання. У подоланні таких проявів повинні брати участь не лише психологи, фізіологи, а й педагоги — їхні безпосередні наставники. Іван Олексійович Сікорський вирізняв й інші причини порушень дитячої психіки, які мають лікувати представники медицини, адже ці порушення залежать від умов зростання організму й розвитку фізіологічних (у тому числі й нервово-психічних) функцій. Цим проблемам присвячено праці «Психологические основы воспитания и обучения» (1909 р.), «Психологическая борьба с самоубийством в юные годы» (1913 р.).
Іван Олексійович Сікорський одним із перших психологів у Європі експериментував, спостерігаючи за розумовою діяльністю учнів. В 1879 р. його обрали членом-кореспондентом Бельгійського королівського медичного товариства, 1882 р. він став іноземним членом-кореспондентом Паризького товариства громадської медицини і професійної гігієни, а також членом Товариства психіатрів і Товариства російських лікарів (Санкт-Петербург).
13 березня 1882 р. постановою конференції Імператорської військово-медичної академії Івану Олексійовичу Сікорському присвоїли звання приват-доцента психіатрії і нервових хвороб. Він став штатним ординатором лікарні Св. Миколая Чудотворця та консультантом Максиміліанівської клініки (1884 р.).
На початку 1885 р. учений повернувся до Києва і працював екстраординарним професором університету Св. Володимира на кафедрі систематичного і клінічного вивчення нервових і душевних хвороб. У травні 1885 р. його призначили директором Київського попечительського комітету в’язниць.
Опікуючись проблемами виникнення нервових захворювань у дітей, Іван Олексійович Сікорський та професори Ф. Леш і В. Чернов у березні 1890 р. подали рапорт до медичного факультету університету про відкриття клініки діагностики нервових і дитячих хвороб. Оскільки клініки, що вже діяли, перебували в жахливому стані, не мали необхідного забезпечення, то, на думку Івана Олексійовича Сікорського, актуальним було їх облаштування. Для цього необхідно ввести їх до складу факультативних клінік при університеті, започаткувати в них посади штатних ординаторів і фельдшерів, просити про виділення 300 рублів на кожну клініку для безкоштовного лікування, зарахувати клініки як університетські факультативні при Олександрійській міській лікарні.
