SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Серпень 2022

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Шумський Олесандр Якович

Шумський Олесандр Якович

Надаючи великого значення національній освіті, Олександр Якович Шумський вважав, що вона безпосередньо впливає на стабільність політичного життя, без розв'язання її проблем взагалі неможливий нормальний розвиток нації. У статті «Політична ситуація в східній Галичині» (1924 р.) він звертає увагу читачів «на повне знищення українського національного життя і, в першу чергу, школи» в тій частині України, що волею історичної долі тривалий час перебувала під владою польської шляхти: «Українська школа в Галичині стоїть, без всякого перебільшення, під загрозою повного знищення. Газети переповнені фактами, що це підтверджують. Наведемо найголовніші з них: звільнення з посади головного інспектора українських гімназій д-ра Івана Копача і призначення на його місце поляка, переведення українського учительського семінара гімназії на польську мову у Львові, безконечне звільнення з посад народних учителів українців і призначення на їхні місця поляків, що без жодних церемоній виганяють українську мову із народних шкіл. Нищення українських шкіл провадиться як явними, так і потайними шляхами з приміненням шпіонажу для компрометації того чи іншого учителя. Так, наприклад: в Рогатинщині шкільний інспектор видав тайного циркуляра до всіх учителів-поляків в повіті, щоб слідкувати за приватним життям учителів-українців і вишукувати факти, які б могли служити мотивами до звільнення їх з посад». Пройняті болем свідчення Олександра Яковича Шумського про стан української освіти в Східній Галичині давали уявлення його сучасникам про рівень гноблення українського народу польською шляхтою, про нехтування та зневаження національних інтересів українців.

Важливим складником діяльності Олександра Яковича Шумського було редагування періодичної літератури. Після Г. Ф. Гринька він редагував громадсько-політичний і літературно-науковий журнал «Червоний шлях». За усталеною традицією, будучи наркомом освіти, водночас виконував обов'язки головного редактора органу Наркомосу - журналу «Радянська освіта».

Варто також ще раз наголосити, що основні зусилля Олександра Яковича Шумського, як наркома, були спрямовані на втілення в життя лінії партії щодо українізації, за допомогою якої більшовики прагнули вирішити національне питання, закріпити свій успіх у свідомості широких мас населення, посилити таким чином власні позиції в республіці. Цілком зрозуміло, що освітня система мала відіграти у цьому процесі далеко не останню роль. Ідея українізації не була новою для освітньої галузі України. Але на початку третього десятиліття ХХ ст. вона суттєво відрізнялася від тієї, що була характерною для періоду 1917-1920 рр. своєю яскраво вираженою політичною забарвленістю.

Питання про українізацію розглядалися на різного роду партійних зібраннях. Одним із них був квітневий пленум ЦК КП(б)У 1925 р., в резолюції якого йшлося про українізацію партійного та професійного життя, а також радянських установ. Наркомос зобов'язали «виділити кадри для підготовки професури з українців, що закінчують вузи». Червневий пленум ЦК КП(б)У 1926 р. розглянув питання про підсумки українізації і констатував, що «початкову школу українізовано на 80 % (решта обслуговує нацменшини). Систематично йде вперед українізація середньої та вищої школи».

Олександр Якович Шумський відповідав за українізацію не лише освітніх закладів, що виявлялося у запровадженні в них викладання української мови, українознавчих дисциплін, краєзнавчої роботи, а й партійного та державного апаратів, сприяв розвитку української культури, нерідко захищаючи її талановитих представників і опікуючи їх.

Щиро повіривши в декларовані засади утворення СРСР, суверенність республік в його складі, Олександр Якович Шумський спрямовував роботу органів Народного комісаріату освіти на послідовне здійснення українізації як найважливішої умови національного відродження України та на всебічне задоволення інтересів нацменшин. І хоча його дії в цьому напрямі дістали високу оцінку правлячої партії, проте невдовзі практично за цю саму діяльність його було звинувачено в буржуазному націоналізмі. Коли партія прийняла рішення поступово згорнути й ліквідувати українізацію, котру ще недавно проголошувала як провідний курс, націонал-коміністичні переконання наркома не знайшли розуміння й підтримки партійно-радянського керівництва, насамперед тодішнього генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. М. Кагановича, питання про заміну якого на цій високій партійній посаді Олександр Якович Шумський порушував перед Сталіним. У своєму листі до нього на початку 1926 р. відзначав поглиблення процесів українського національного відродження, переконуючи Генсека в тому, що для блага партії цей динамічний і масовий рух потрібно контролювати українським комуністам, таким як Г. Ф. Гринько та В. Я. Чубар, а не ставленикам Москви, яким був Л. М. Каганович. На пропозицію Олександра Яковича Шумського, що була пропозицією обирати політичних керівників України не в Москві, а на місці, Сталін відреагував вкрай негативно, суворо засудивши її.

Конфлікт із партійним керівництвом змусив Олександра Яковича Шумського подати заяву про звільнення з посади наркома освіти, яку Політбюро ЦК КП(б)У задовольнило в лютому 1927 р. А вже на лютнево-березневому пленумі ЦК КП(б)У 1927 р. йшлося про його націоналістичний ухил та відрядження з України в розпорядження ЦК ВКП(б). Йому інкримінувалися насильницька форсована українізація та недооцінка ролі КП(б)У в проведенні національної політики. Крім того, Олександра Яковича Шумського звинуватили в розколі комуністичної партії Західної України (КПЗУ), з якою він активно співпрацював як член Виконкому ІІІ Комінтерну. Більшість членів ЦК КПЗУ виступили проти шельмування його та відрядження з України. Незабаром саме ця більшість під тиском Л. М. Кагановича була також оголошена зрадниками, розкольниками і ворожою агентурою.

Живучи поза межами України, Олександр Якович Шумський продовжував трудитися на освітянській ниві, поєднував цю роботу з діяльністю у партійних та профспілкових органах. В 1927-1933 рр. був ректором Ленінградського інституту народного господарства та Ленінградського політехнічного інституту, заступником завідувача агітаційно-масового відділу ЦК ВКП(б), головою ЦК профспілки працівників освіт, членом президії ВЦРПС, членом редколегії журналу «За коммуниситическое просвещение». Але від'їзд з України не вирішив питання стабілізації становища Олександра Яковича. Якщо на початку гонінь він звинувачувався в націоналістичному ухилі, то зі встановленням тоталітарного режиму в державі його діяльність почали оцінювати більш суворо. В 1930 р. навіть з'явився офіційний політичний термін «шумськізм», що означав антипартійну націоналістичну діяльність.

13 травня 1933 р. Олександра Яковича Шумського було заарештовано, а 5 вересня засуджено до 10 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Цю міру покарання в 1935 р. замінили на 10-річне заслання до Красноярська. Його звинувачували у причетності до Української військової організації (УВО) та вигаданої «контрреволюційної боротьбистської організації», яка начебто мала своїм завданням повалення радянської влади і створення незалежної «буржуазної» Української республіки. Висунуті проти нього звинувачення Олександр Якович Шумський рішуче відкидав.

Усі роки позбавлення волі він жодного разу не зрікся своїх поглядів, твердо впевнений в тому, що український народ має право на вільний національний розвиток. У листах із заслання до Сталіна та в написаній там монографії «Малороси», що так і не дійшла до читача, критикував систему міжнаціональних відносин у СРСР, протестував проти російської великодержавницької політики, возвеличення російського народу над іншими, в тому числі українським. Олександр Якович Шумський вважав, що політичний союз народів не можна будувати на «старшинстві» одного і приниженні іншого, тому що такі стосунки нівелюють їх рівноправність. Але його палкі листи не доходили до адресата.

18 вересня 1946 р., зневірившись у своїй реабілітації, Олександр Якович Шумський покінчив життя самогубством.

До нинішнього часу діяльність Олександра Яковича Шумського в галузі освіти та його педагогічні погляди не знайшли достойного відображення в окремих наукових розвідках. На жаль, лише дослідники історії педагогіки С. М. Філоненко та І. Л. Лікарчук присвятили йому свої статті.

Праці :

1. Шумський О. Я. Політична ситуація в Східній Галичині // Червоний шлях. 1924. № 1-2 ;

2. Шумський О. Я. На третьому фронті (До учительського з'їзду) // Шлях освіти. 1924. № 11-12.

  • Сторінки:
  • <
  • 1
  • 2
  • 3
  • >
ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER