Нечуй-Левицький Іван Семенович
Українська педагогіка в персоналіях. Х–ХІХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. К. : «Либідь», 2005, кн. 1., стор. 501 – 510.
Нечуй-Левицький
Іван Семенович
(1834–1918)
Педагог, письменник,
автор підручників з української мови
Іван Семенович Нечуй-Левицький народився 13 листопада 1834 р. в містечку Стеблеві колишнього Канівського повіту Київської губернії (тепер смт. Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). Батько Семен Степанович Левицький був там священиком, як і дід, і прадід, і цілий ряд предків, записаних у поминальнику церкви. Їхні могили й сьогодні можна побачити на місці, де вона колись стояла.
Семен Степанович Левицький цікавився українською історією та фольклором, мріяв про народну освіту, організував школу для селянських дітей. Значною мірою під впливом батька малий Іван ще в дитинстві прилучився до романтичного минулого стародавньої України.
Здобувати грамоту хлопчик розпочав у Богуславському духовному училищі. По його закінченні батько відвіз 14-річного сина в науку до Київської духовної семінарії.
Іван Семенович Нечуй-Левицький згадував пізніше, що досить рано ознайомився з творчістю Т. Г. Шевченка : «Кобзар я прочитав ще хлопцем і він мене вразив своєю високою поезією і народністю в поезії». *(1)
*(1) Нечуй-Левицький І. С. Зібр. творів : У 10 т. К., 1968. Т. 10. С. 7.
Він жадібно читав книжки з батькової бібліотеки: історію М. О. Маркевича і Д. М. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця. Особливо захопився всесвітньою літературою, що спонукало до поглибленого вивчення німецької і французької мов. Так з’явилася можливість читати твори в оригіналі. Саме тоді майбутній письменник відчув смак до літературної творчості.
В 1-му класі семінарії з рук у руки передавалися книжки українською мовою, нелегально поширювалися вірші Т. Г. Шевченка в рукописах. Усе це сприяло світогляду юнака, зростанню національної свідомості, закладеної ще в батьківській хаті.
Закінчивши успішно в 1859 р. семінарію, Іван Левицький як один з найкращих учнів отримав направлення до Київської духовної академії. Але через хворобу не зміг продовжити навчання й повернутися до рідного Стеблева. Одужавши, працював учителем Богуславського духовного училища, готувався до вступу в духовну академію, до якої і був зарахований 1 вересня 1861 р.
Початок навчання в академії припадає на час скасування кріпацтва. Епоха реформ сприяла посиленню національно-культурного руху в Україні, пробудженню інтелектуальних і моральних сил у всіх сферах громадсько-політичного життя. Вже наприкінці 50-х років вийшли 2 томи «Записок о Южной Руси» П. О. Куліша, друкувалися твори Марка Вовчка, а в 1860 р.—«Кобзар» Т. Г. Шевченка. У 1861–1862 рр. в Петербурзі було започатковано перший український журнал «Основа», який об’єднував навколо себе новонароджені Громади, що виникали одночасно в різних містах України (Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові). Узявши від кирило-мефодіївців ідеї культурництва й народолюбства, члени українських Громад визначили суть своєї діяльності серед українського народу як науково-просвітницьку й педагогічну.
