SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Червень 2017

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Науменко Володимир Павлович

Науменко Володимир Павлович


Українська педагогіка в персоналіях. Х–ХІХ століття / За редакцією О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. -  К. : «Либідь»,  2005, кн. 1., С. 516–524.


Науменко

Володимир Павлович

(1852–1919)

Учитель-практик, методист,

історик, публіцист,

державний і громадський діяч



Володимир Павлович Науменко народився 7 липня 1852 р. в Новгороді-Сіверському, що на Чернігівщині, в сім’ї учителя. Закінчив у 1869 р. 2-гу Київську гімназію. З 1869 по 1873 рр. навчався в Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Уже в студентські роки Володимир Науменко не стояв осторонь громадського життя, яке набувало національного розвою. Із середини ХІХ ст. в різних містах України почали виникати нелегальні гуртки і товариства, члени яких були сповнені прагнення поширювати освіту серед народу. До складу цих об’єднань, що стали називатися Громадами, входили представники національно налаштованої інтелігенції, студенти, учні гімназій. Зміст діяльності Громад охоплював розвиток просвітницьких і педагогічних ідей, наукових підходів до вивчення дитини, шкільної справи, створення підручників та навчальних посібників, науково-публіцистичні дослідження просвітницького характеру з різних галузей знань, видавничу справу, укладання словника української мови.

Як зазначала С. Ф. Русова, усі громадівці, і старші, і молодші єдналися в одному безмежно палкому почутті до свого рідного народу й докладали всіх зусиль для виявлення його духовності, його власної вдачі з-поміж усіх інших слов’янських народів, що давало йому право користуватися своєю мовою, жити за своїми звичаями. З науковою метою громадівці збирали по селах ті скарби народної творчості, які потрібні були для дослідницької праці старших; це об’єднувало Київ з далекими українськими місцевостями, утверджувало атмосферу демократично-національного настрою, що сприяло зміцненню національної свідомості.

Володимир Науменко як активний діяч (з 1872 р.) був у гущі громадівського життя. У 1873 р. він увійшов до складу щойно відкритого в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Це було фактично самостійне наукове товариство, провідну роль у якому відігравала Київська громада. Мета його — вивчення історії, етнографії, географії, економіки і статистики України. За роки свого існування (1873 –1876 рр.) Товариство видало 2 томи наукових записок (1875–1876 рр.), збірку чумацьких пісень І. Я. Рудченка (1874 р.), історичні пісні, підготовлені В. Б. Антоновичем і М. П. Драгомановим (1874–1875 рр.), українські перекази та оповідання, впорядковані М. П. Драгомановим (1876 р.), 3 томи творів М. О. Максимовича (1876 р.), провело ІІІ Археологічний з’їзд у Києві.

З 1873 р., одразу по закінченні університету, Володимир Павлович Науменко розпочав педагогічну діяльність. Наказом попечителя учбового округу від 31 липня 1873 р. його призначили вчителем 2-ї Київської гімназії, де він і пропрацював 30 років — до 31 липня 1903 р., одночасно давав уроки російської словесності у Фундуклеївській жіночій гімназії, в кадетському корпусі та Колегії Павла Галагана.

Учительська професія дісталася Володимирові Павловичу Науменку в спадок. Учителював його дід по матері. Батько, Павло Осипович Науменко, очолював гімназію в Новгороді-Сіверському, був людиною високоосвіченою, шанованою. Саме йому завдячував Володимир Павлович своїм захопленням педагогікою та «відчуттям в душі української стихії». Авторитет і славу талановитого педагога він завоював рано завдяки блискучому різнобічному обдаруванню та надзвичайній працездатності. Його колишній учень Гнат Житецький писав : «Можна сміливо сказати, що в Києві не було більш відомого в найширших колах, популярнішого в найбільш благородному розумінні педагога і громадського діяча, ніж Науменко».

Коли відбулося певне послаблення політичного тиску у зв’язку з підготовкою до прийняття конституції (кінець 1880— початок 1881 р.), у Києві було створено комісію для складання записки про необхідність запровадження української мови в початковій школі. До складу комісії увійшов і Володимир Павлович Науменко. Ця записка мала бути подана урядові. Комісія розробила план документа, а текст написав Володимир Павлович. Але вбивство царя Олександра ІІ в березні 1881 р. перекреслило всі сподівання на розвиток освіти й навчання дітей рідною мовою.

У 80-ті роки Володимир Павлович Науменко на прохання студентського гуртка «в обстановці повної таємності» читав курс української граматики, а також працював над створенням підручника з української мови. Наприкінці 1886 р. він подав до Петербурзького цензурного комітету першу частину підручника — «Руководство для изучения украинского языка в русских школах». У результаті тривалого листування з Головним управлінням у справах друку цей підручник побачив світ у 1888 р. під назвою «Обзор фонетических особенностей малорусской речи».

Незважаючи на те, що Володимир Павлович Науменко зажив слави «неблагонадійного» через свою «українофільську діяльність», що ним цікавилась охранка, не спускала з нього очей цензура, його педагогічний хист дістав належне визнання. Його високо поціновували не лише учні, колеги й товариші. За 30 років педагогічної праці Володимир Павлович Науменко був відзначений чи не всіма можливими для вчителя нагородами : орденами Св. Володимира, Св. Анни, Св. Станіслава; медалями Олександра ІІІ та Олександра Невського. Мав також звання Заслуженого вчителя й титули — спочатку колезького, а потім і дійсного статського радника.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER