SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Ілларіон Київський


Між 1037 і 1050 рр. митрополит Іларіон написав один з найвизначніших
творів давньоруської літератури — «Слово про закон і благодать», у якому погляд на історію, розуміння сутності й шляхів розвитку людського суспільства конкретизувались у зв’язку з вирішенням актуальних політичних завдань — обгрунтуванням незалежності Русі перед лицем гегемоністських претензій Візантії, патріотичної ідеї єдності держави під владою київського князя, засудженням відцентрових і міжусобних проявів. «Слово про закон і благодать» переросло жанрові рамки урочисто-панегіричної проповіді і сприймається як філософсько-політичний трактат просвітнього спрямування. За обсягом твір удвоє більший, ніж усі п’ять проповідей іншого просвітителя ХІ ст.— Феодосія Печерського.
Відомі різні думки щодо того, коли було вперше виголошено «Слово про закон і благодать». І.Франко вважав, що це сталося близько 1040 р., коли Іларіон ще не був митрополитом. В.Микитась стверджує, що проповідь була виголошена з приводу зведення оборонних споруд у Києві в 1049 р. Наявні також інші гіпотези, зокрема, що першими слухачами твору були Ярослав Мудрий та його сім’я.
До сьогодні «Слово про закон і благодать» дійшло більш ніж у 50 списках, що засвідчує його велику популярність і в час появи, і пізніше. Це один із тих великих творів, що формували духовний світ наших предків, виховували естетичні смаки й уподобання, любов до красного письменства, розвивали почуття власної гідності. В цьому полягає його надзвичайне педагогічне значення, що дає право віднести автора до вітчизняних просвітителів епохи Київської Русі.
У «Слові про закон і благодать» провідний діяч софійської вищої школи митрополит Іларіон розробив цікаву концепцію загальнолюдської історії, яка ґрунтувалася на неоплатонічній філософській системі. Основна її теза —вчення про еманацію, тобто проливання світла (вищої та ідеальної форми буття) та пітьму. Іларіон ввів поняття Закону і Благодаті як двох ступенів осяяння, які визначають головний зміст всесвітньої історії.
Закон — нижчий ступінь, знаходить відбиття у Старому Заповіті. Благодать — вищий ступінь осяяння, віддзеркалилася в Новому Заповіті. Закон — рабство, Благодать — свобода. Темрява закону — чисельність. Світло Благодаті — єдність. Еманація — перехід від чисельності до єдності, тобто загальна суть історії людства — в поступовому залученні народів до християнства — Благодаті. Звідси — принципова рівність усіх народів, які до неї прилучилися.
Виходячи з цієї доктрини, Іларіон розглядав місце й роль Русі в християнській ойкумені. Ще дохристиянська Русь була «відома і чутна усіма кінцями» землі. Особливої слави вона досягла після прилучення до Благодаті. Русь не потребує нічиєї зверхності, бо остання входить у протиріччя з Благодаттю — свободою. Продовжуючи справу великих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія, митрополит виступав проти теорій вселенської імперії, або вселенської церкви, що обґрунтували претензії візантійського імператора чи римського папи на всесвітню зверхність. Вустами Іларіона молода держава кинула виклик старій Візантійській імперії.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER