SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Грушевський Михайло Сергійович

Грушевський Михайло Сергійович

         У другий київський період Михайло Сергійович Грушевський продовжує працювати над головним твором свого життя, паралельно створюючи популярну книжку-підручник з історії України «Про старі часи на Україні. Для першого початку» (1907 р.), яка згодом багато разів перекладалася іншими мовами. Захопившись українським мистецтвом, він підготував працю «Ілюстрована історія України» (1911 р.), яка мала великий успіх. Популяризаторська складова його наукової діяльності була плідно продовжена в численних статтях, що друкувалися в російських та українських виданнях. Особливого значення набули статті-розмірковування про необхідність заснування в Україні національних кафедр при університетах і про нагальні потреби української науки.

         Учений справедливо зазначав, що доки якась мова не має поширення у вищій школі, доки вона не є «органом викладів університетських чи інших вищих шкіл», доки вона не стала знаряддям наукової роботи, доти народ, що говорить цією мовою, буде відчувати себе у становищі «нижчої» народності.   

Михайло Сергійович Грушевський, як історик, наголошував, що вимога відкриття українських кафедр була висунута спочатку студентами, згодом знайшла підтримку в прошарку свідомої інтелігенції, серед молоді середніх навчальних закладів, у робітничих, селянських і міщанських масах. Тісно пов’язана з цією проблематикою книжечка «Про українську мову і українську школу» (1912 р.), в якій учений зібрав свої статті, що друкувалися в 1909–1910 рр. у газеті для селян «Село».

         У цій добірці Михайло Сергійович Грушевський палко закликає українців здобувати й відстоювати право навчання в народних школах українською мовою, агітує за поширення рідномовної видавничої продукції. Так, у статті «Шкільна мова» він пише, що «…вчити добре можна тільки такою мовою, котру ученики добре знають і розуміють». Закиди про начебто небажання самих селян навчати своїх дітей українською мовою відкидає і переконує : «…передовсім наші люди повинні казати при кожній нагоді всю правду, всякому панові чи начальству, що наука руською мовою йде туго, що діти її розуміють слабо і що селяни хочуть, щоб дітей їх учили рідною мовою».

         Аналізуючи імперську політику в галузі народної освіти стосовно українців та освітню діяльність Державної думи, Михайло Сергійович Грушевський роз’яснював простим людям їх русифікаторське спрямування. У полеміці з думськими депутатами, які визнавали, що «…по сільських школах треба вчити рідною мовою, але українську мову до того не допускати… бо мовляв, українська мова не мова, а тільки “нарєчіє” руської мови», Михайло Сергійович Грушевський на прикладі Галичини показує, як, живучи під польською владою, її жителі «піднялися і просвітились», бо мали «освіту на рідній мові — і школу і книжки ; а холмські українці і під руською державою підупали без сього».

         Глибоко розуміючись на освітніх проблемах, професор Грушевський у своїх працях заторкував злободенні питання діяльності і вищої школи, і середньої і нижчої ланки — народної школи, а також ті, що стосувалися заснування широкої мережі позашкільної освіти, бо всі ці складники вважав однаково важливими. Саме він одним із перших порушив питання про необхідність утворення національної Академії наук, адже започатковане у Львові Наукове товариство імені Шевченка заклало для цього підвалини. Ця ідея була втілена в життя лише в період діяльності Центральної Ради.

         Серед визначних здобутків видатного вченого, які припадають на дореволюційний час,— організація в 1907 р. в Києві Українського наукового товариства (УНТ), подібного до львівського НТШ, і плідне керівництво цим громадським об’єднанням, у якому співпрацювали талановиті вчені (не лише Києва), прихильники національного руху та ідеї створення української науки і освіти. Більшість з них згодом стали основою утвореної в 1918 р. Всеукраїнської Академії наук (ВУАН).

         Під головуванням Михайла Сергійовича Грушевського УНТ розгорнуло широку видавничу діяльність. З 1907 по 1915 рр. вийшли в світ 15 томів «Записок УНТ», збірки окремих наукових секцій Товариства, часопис «Україна».

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER