SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Гнилосиров Василь Степанович

Гнилосиров Василь Степанович

«В день нового года,— писав він до високого чиновника,— я имел несчастье получить роковое предложение Инспектора Народных Училищ Киевской губернии от 29 декабря минувшего года за № 1249, об увольнении меня от службы, которое как громом поразило меня своею неожиданностью». Тільки перспектива голоду й холоду змусила старого вчителя просити високого чиновника залишити його на посаді до серпня, аби дати змогу зорієнтуватися, налагодити подальше життя. Адже служба була єдиним джерелом існування сім’ї Гнилосирових. Як зазначалося в «Атестаті», підписаному попечителем Київського учбового округу М.І.Зерновим 30 вересня 1896 р., Василь Степанович Гнилосиров не мав родового маєтку, завдяки якому він міг би себе матеріально забезпечити. Це був підсумковий документ багаторічної діяльності педагога. Гарантував він йому вільне проживання в усіх містах Російської імперії і скромну пенсію. Василь Степанович залишився доживати віку в Каневі.

Ще в 1888 р., відповідаючи на докірливе звинувачення давнього друга О.О.Потебні за те, що занедбав свій літературний талант, Василь Степанович Гнилосиров висловив жаль, що так склалося його життя, що він не встиг нічого написати, бо «з’їдала праця за шматок хліба». *(11)

*(11) Цит. за : Франчук В.Ю. З оточення Олександра Потебні // Київ. старовина. 1993. № 1. С. 16.

Багато з того, що планував зробити просвітник, розбилося об реальну дійсність. Була в нього мрія : створити своєрідний український дендрарій на Тарасовій горі в усьому розмаїтті, на яке здатна рідна природа. На початку 1880-х років, коли ставили на могилі пам’ятник-хрест, Василь Степанович власноруч накреслив схему посадок (вона зберігається в Інституті рукописів НБУ ім. В.І.Вернадського) тополь, кущів калини, рож. Але цей план, на жаль, не вдалося здійснити.

Василь Степанович Гнилосиров тихо пішов з життя 22 жовтня 1900 р. і був похований на Канівському цвинтарі, але його могила не збереглася до наших днів.

Усе трудове життя педагог присвятив культурно-просвітницькому розвиткові України та поширенню серед молоді ідеї української самосвідомості. «И если следствием такого систематического, хотя, по-видимому, и незаметного, сорокалетнего труда оказалось несколько человек его последователей,— писав В.П.Науменко,— то о нём смело можно сказать, что жизнь им прожита не даром, что у родины смерть отняла доброго её сына, и что все из оставшихся в живых, знавших более или менее близко духовную жизнь Василия Степановича, обязаны помянуть его “незлым тихим словом”». *(12)

*(12) Науменко В. Памяти В.С.Гнилосырова // Киев. старина. 1901. № 1–3. С. 305.


Праці :

1. А.Гавриш (Гнилосыров В.С.) Киевская публичная библиотека // Киев. старина. 1888. № 8 ;

2. А.Гавриш (Гнилосыров В.С.) Ученики переяславских славяно-латинских школ в 1744 году // Киев. старина. 1888. № 10 ;

3. А.Гавриш (Гнилосыров В.С.) Десятилетие Каневской публичной библиотеки (1878–1887) // Киев. старина. 1889. № 8 ;

4. А.Гавриш (Гнилосыров В.С.) Пять дней из жизни студента // Основа. 1862. № 9.



















Повернутися до сторінки
Друкувати

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER