Гнилосиров Василь Степанович
Першим місцем його роботи стала повітова школа в Охтирці. Там він набував педагогічного досвіду. Підтвердженням цього слугує лист до А.П.Свидницького, в майбутньому відомого письменника, а на той час колеги, який учителював у Миргородській повітовій школі. Розповідаючи про зустрічі в столиці, Василь Степанович Гнилосиров тут же висловив бажання ознайомитися із суттю застосовуваного приятелем методу викладання мови з метою запровадження його у власній практичній роботі : «Якщо можна, мій голубе, напишіть, в чім сила й що в йому, й до чого, й як. Я теж працюю тутечки на цій стежці у казенній повітовій школі». *(7)
*(7) Україна. 1924. № 2– 4. С. 93.
В Охтирці Василь Степанович Гнилосиров учителював упродовж двох років, не полишаючи й культурно-просвітницької діяльності. В одному з листів він оповідав про справи в цій царині : «Ми в Охтирці після Великодніх свят теж скремсали Вечерниці, щоб запомогти трохи недільній школі і зібрали з нащадком 50 карб. грошей… Збіраємось потроху». *(8)
*(8) Україна. 1924. № 2– 4. С. 94.
У 1864 р. Василь Степанович Гнилосиров повернувся до Харкова, де викладав в училищі і гімназії російську мову. Тут він працював до 1869 р. У 1870 р. Василь Степанович влаштувався вчителем російської мови в Звенигородське двокласне міське училище (Київська губернія). В 1873 р., уже в званні колезького асесора, отримав місце штатного наглядача такого ж училища в місті Каневі. Окрім російської мови, він викладав ще й історію та географію. За кілька років Василь Степанович Гнилосиров дослужився до ордена святого Станіслава ІІІ ступеня, якою нагородили в 1879 р. У 1890 р. його нагородили орденом святої Анни ІІІ ступеня. В Каневі він залишався вже до кінця життя, вчителював тут протягом 23-х років.
Сучасники високо оцінювали професійну майстерність і педагогічний хист Василя Степановича Гнилосирова. В.П.Науменко писав про його особливе вміння спілкуватися і «тримати» молоду аудиторію своїми власними педагогічними прийомами. Не було в нього як канцелярської дистанції у стосунках з вихованцями, так і офіційності. Тон завжди простий і дружній. «В малорусской его речи при этих разговорах, которая была его второй натурой, слышался всегда тот юмор, без которого нельзя нарисовать себе фигуру этого почтенного педагога». *(9)
*(9) Киев. старина. 1901. № 1–3. С. 304.
Для Василя Степановича Гнилосирова справою душі було зацікавити дітей творчістю Т.Г.Шевченка, спостерігати, як сприймають вони його вірші, що їх хвилює. Приводячи екскурсантів-юнаків на могилу поета, він дуже дохідливо, з урахуванням особливостей аудиторії розповідав про Кобзаря. Збереглося прохання Василя Степановича до попечителя Київського учбового округу дозволити школярам бути присутніми на панахиді за упокій душі поета. Дозволу, звичайно, не отримав.