Феодосій Печерський

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах// «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 23 - 27

Феодосій Печерський
(бл.1036 – 1074)
Давньоруський церковний
письменник, просвітитель,
один з перших ігуменів
Києво-Печерського монастиря


Біографічні відомості про Феодосія Печерського зафіксовані в «Повісті временних літ», окремому «житії», написаному Нестором Літописцем, та Києво – Печерському Патерику.
Видатний церковний діяч, просвітитель, ігумен Києво-Печерського монастиря, автор низки творів повчального характеру, Феодосій народився в заможній родині в м. Василькові під Києвом. Дитинство провів у Курську, куди князь перевів його батька – тіуна ( посадова особа в Київській Русі, помічник феодала землевласника в судовій і господарській галузі). Коли хлопцеві було 13 років, батько помер. З підліткового віку Феодосій вирізнявся глибокою релігійністю, благочестям та смиренням, що викликало гнів матері, але привернуло увагу володаря міста, який призначив його читцем і півчим у своїй домашній церкві. Це відкривало юнакові шлях до високих посад, але світське життя не приваблювало його. В 1055 – 1056 рр. він пішов з паломниками до Києва, де постригся в ченці й оселився в печері разом з Антонієм і Никоном. Таким чином, Феодосій став одним із засновників Києво – Печерського монастиря й був його другим ігуменом з 1062р. до смерті (3 травня 1074р.)

На той час монастир налічував усього близько двадцяти чоловік братії. Молодий настоятель виявися людиною діяльною й вольовою, і вже невдовзі слава про його общину як осередок надзвичайного благочестя облетіла ледь не всю Київську державу. Ігумен Феодосій прагнув, щоб його ченці різнилися від «кліриків софійських», які залежали від митрополита – візантійця й князя, брали участь у двірцевих інтригах. Нападки на Феодосія, за словами Нестора Літописця, відскакували від нього, «як від каменю, бо був захищений вірою і надією». Князь Ізяслав ставив думку ігумена вище від думки власного духовника й митрополита, хоча в листах до нього сам Феодосій називає себе «не книжним та убогим розумом».

Як відомо, анти візантійська політика Ярослава Мудрого зазнала часткової поразки. Замість русича Іларіона митрополитом Київським став грек Єфрем. За нових політичних обставин клір Софії Київської було позбавлено змоги проводити широку патріотичну просвітницьку діяльність. Цю справу продовжив Києво – Печерський монастир, очолюваний Феодосієм. Монастир не був ні княжим, ні митрополичим. У ньому поступово зосереджувалися прихильники й продовжувачі патріотичної, просвітницької та політичної лінії Ярослава. З 1051р. й до смерті тут жили й працювали колишній митрополит Іларіон, інші діячі – сподвижники князя. Саме ця обставина зумовила той факт, що Києво – Печерський монастир став новим центром освіти на Русі. В його стінах було виховано багато істориків, письменників, художників, архітекторів, лікарів, перекладачів та понад 50 єпископів.
Цих важливих справ очолювана Феодосієм обитель не змогла б реалізувати, не вирішивши завдань шкільної освіти. Оскільки « почитання книжне» серед ченців усебічно заохочувалося, то підтримувалася й практика шкільного навчання. Послушники, що приходили до монастиря неписьменними, засвоювали грамоту. Далі розпочиналося «вчення книжне». Про те, що основну увагу приділяли вивченню релігійних дисциплін, свідчить випадок з монахом Данилом, який у пориві ретельності завчив напам’ять Біблію. В історичних джерелах згадуються вчені монахи Григорій, Даміан та інші. Переписувачі розмножували книги, переплітали їх і розповсюджували по Русі. Для послуг монастирської братії була створена бібліотека