SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Євген Оскарович Патон

 
Вчений із світовим ім’ям у галузі зварювальних процесів і мостобудування, доктор технічних наук, професор, академік АН УРСР (1929 р.), Заслужений діяч науки УРСР (1940 р.), Герой Соціалістичної Праці (1943 р.), засновник і перший керівник Інституту електрозварювання АН України, автор і розробник методу швидкісного автоматизованого зварювання під флюсом – «метод Патона». В березні 1941 р. за ці розробки йому присуджують Державну (Сталінську) премію СРСР.
 
Є.О. Патон — легендарна особистість. Він вірою і правдою служив своїй Батьківщині. Був суворою, вимогливою, чесною, дуже порядною, принциповою, справедливою, організованою, надзвичайно точною, працьовитою і доброю людиною. Вихований в інших історичних умовах, отримавши освіту в інших державах, творив в Україні і надзвичайно любив Україну…
    
Євген Патон народився 20 лютого (за старим стилем) 1870 р. в Ніцці, де з 1865 р. родина жила після призначення туди консулом батька – Оскара Петровича, за освітою інженера. Окрім виконання обов’язків по дипломатичному відомству, російські представники за кордоном мали виконувати завдання й доручення інших міністерств та служб. Так, у річних звітах належало висвітлювати промислове, торгове, фінансове й економічне становище консульського округу, звертати увагу на наукові й технічні інновації.
   
Мати, Катерина Дмитрівна Шишкова, цілком присвятила себе вихованню п’ятьох синів і двох дочок.
   
Батьки досить відповідально ставилися до організації повноцінного  розвитку дітей. Як засвідчить пізніше Євген Оскарович, головна увага була спрямована на те, щоб у чужій країні вони «не виросли іноземцями без роду, без племені». Особливо турбувалися про наймолодшого. Оскар Петрович мріяв, що син піде його слідами, часто згадував про свого вчителя, одного з перших російських інженерів, який доріс до академіка, – Станіслава Кербедза. Саме йому належав проект першого постійного металевого моста через Неву в Петербурзі, побудованого в середині ХІХ ст. Перила для нього розробив архітектор Олександр Брюллов, брат художника Карла Брюллова. Біля правого берега річки було зроблено розвідний проліт для морських кораблів. Пізніше міст реконструювали, нині він носить ім’я П. Шмідта.
   
Цікаві й натхненні розповіді батька рано почали формувати коло інтересів сина. На думку Оскара Петровича, система освіти й виховання в Німеччині суворіша і краще готує до життя, ніж навчання у Франції. Тому обрано було реальну гімназію в Штутгарті. Заняття йшли за інтенсивною програмою, до семи уроків щодня: з математики, фізики, хімії, природничої історії та мов. Завершив гімназійний курс Євген у Бреслау (нині – Вроцлав у Польщі), після переведення туди батька. Далі – інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту, відомого своєю мостобудівною науковою школою. Учений пояснював, чому він зупинився саме на цій професії: «Мені подобаються точні науки не самі собою, а можливістю їх застосування на практиці. Абстрактні числа і формули – не для мене. Інша річ – побачити ці формули і ряди цифр втіленими в будівельних конструкціях. А мости – один із найцікавіших видів таких конструкцій». Товаришам по гімназії він казав: «У Росії, на моїй батьківщині, зараз велике будівництво залізниць. Погляньте на карту. Тисячі великих і малих річок! На той час, коли я закінчу інститут, кожний обізнаний мостовик буде у нас в Росії конче потрібною людиною».
     
Інститутський професор Вільгельм Френкель, фахівець світового рівня, помітив здібного студента й після випуску у 1894 р. запросив Євгена до себе асистентом на кафедру мостобудування. Одночасно Патон почав працювати інженером на реконструкції Дрезденського залізничного вузла і, за його словами, «спроектував близько 62 500 пудів залізних конструкцій». Його сумління й обізнаність знову помічають, і молодому спеціалістові пропонують роботу в Обергаузені на Рейні, на найбільшому в Німеччині мостобудівному заводі. Заманливо, що й казати. Але Патона тягло додому, де без диплома російського вищого навчального закладу влаштуватися за призначенням було неможливо. В липні 1895 р. він подає прохання в міністерство шляхів сполучення «про допущення до перевірочного іспиту». Восени, приїхавши до Петербурга, він стає студентом престижного Інституту шляхів сполучення. Склавши іспити з дванадцяти предметів, – саме такою визначили різницю між німецькою і російською програмами, – він успішно захищає п’ять (!) дипломних проектів, зокрема і проект моста, і в травні 1896 р. одержує жаданий диплом. Л. Проскуряков, професор інституту, вчений-мостобудівник, за проектами якого пролягли мости через річки Нарва, Волхов, Ока, Амур, Єнісей та ін., тиснучи руку молодому інженерові, сказав: «Ваш дипломний проект мосту, пане Патон, вирізняється серед інших своєю новизною. Я із задоволенням був присутній на його захисті в комісії міністерства»/
 
Двічі дипломований, Патон береться до проектування мостів і металевих перекриттів у технічному відділі служби колії Миколаївської (згодом – Петербурзько-Московської) залізниці, поєднуючи цю роботу з педагогічною діяльністю.
   
У травні 1901 р. на засіданні ради Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення Патон захистив дисертацію на тему «Розрахунок ферм із жорсткими з’єднаннями».
 
Він – науковець і практик. Йому є що сказати іншим – колегам, студентам, спеціалістам-практикам. Упродовж 1902-1904 рр. побачило світ перше видання його фундаментальної праці «Залізничні мости» (у двох томах).
  
Але – прощавай, північна столице! 14 жовтня 1904 р. Євгена Оскаровича одностайно обирають на посаду професора кафедри мостів інженерного факультету Київського політехнічного інституту. У 1906 р. він уже декан. Так починається київський, найпродуктивніший період його життя.
   
У 1921-1931 рр. він очолює мостобудівну станцію. В його творчому доробку проекти понад 35 клепаних мостів через Сож, Рось, Дніпро, Куру (Мухранський міст у Тбілісі) та ін.
  
1929 р. Патона обрано дійсним членом Академії наук України. Того ж року він організовує Електрозварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет при академії наук республіки для проведення науково-дослідницьких робіт з електрозварювання. Під керівництвом ученого проводиться серія оригінальних пошукових експериментів щодо міцності й експлуатаційної надійності зварних з’єднань і порівняння їх із клепаними. На довгі роки його над завданням стане створити механізоване, а згодом і цілком автоматизоване обладнання, яке за продуктивністю і якістю зварювального шва не поступалося б ручному виконанню. Розуміючи нерозривний зв'язок суто наукових проблем, інженерних рішень і виробничих можливостей, Євген Оскарович ініціює організацію спеціального науково-дослідного закладу й досягає свого. На базі лабораторії у 1933-1934 рр. виникає Інститут електрозварювання АН УРСР – перший у світі. Директором і науковим керівником інституту стає академік Патон. Водночас, дбаючи про кадри, 1935 р. він відкриває кафедру зварювання в КПІ.
       
У нього стільки ідей, обов’язків, така неймовірна завантаженість, він в епіцентрі подій, пов’язаних зі становленням нового, стратегічно важливого наукового напряму досліджень із виробничо-практичним ухилом. І обґрунтована, вистраждана мета стає досяжною. 1939 р. вчений із групою учнів і співробітників інституту створює метод швидкісного автоматизованого зварювання під флюсом – «метод Патона». В березні 1941 р. за ці розробки йому присуджують Державну премію СРСР.
   
Тепер у житті Євгена Оскаровича все йшло добре. Впроваджувалось у виробництво його автоматизоване зварювання під флюсом, до червня 1941 р. метод уже освоїли на 18 заводах держави. Але в розмірений ритм трудових буднів зухвало вдирається війна.
     
Євген Оскарович разом з інститутом евакуюється у Нижній Тагіл на Уралвагонзавод. Багато його співробітників пішло на фронт. Євген Оскарович згадує про цей період: «Сил у нас було мало, усього лише вісім старших і стільки ж молодших наукових співробітників і два інженери. Співробітники інституту працювали в заводських цехах по десять- дванад- цять годин на добу. Працювали самовіддано, дуже дружно й згуртовано… Ми пишалися й зараз пишаємося тим, що радянські танкобудівники першими у світі навчилися зварювати броню під флюсом». Усі сили колективу були зосереджені на створенні технології, матеріалів та устаткування для автоматичного зварювання під флюсом броньових сталей та їх впрова- дженні у виробництво танків. Автоматизація процесу дала змогу збільшити в багато разів випуск танків та іншої військової техніки, підвищити якість зварних з’єднань. Завдяки надійній зварній броні було врятовано життя багатьох тисяч танкістів. Колектив інституту на чолі з Євгеном Оска- ровичем здійснив трудовий подвиг. У воєнні роки наші заводи випустили близько 100 тис. танків, у тому числі 35 тис. середніх Т-34. До речі Т-34 було визнано найкращим середнім танком часів Другої світової війни. У своїх спогадах Євген Оскарович писав: «Усього себе без залишку я віддаю роботі, намагаюся жити так, щоб завжди прямо й чесно дивитися в очі радянським людям». На згадку про патонівців, що працювали в Нижньому Тагілі в роки війни, в інституті встановлено меморіальну дошку. За самовіддану працю на зміцнення обороноздатності країни Євген Оскарович у січні 1943 р. був нагороджений орденом Леніна, а в березні того ж року вдостоєний звання Героя Соціалістичної Праці із вру- ченням ордена Леніна й золотої медалі «Серп і Молот». Він був відзначений також бойовими орденами Вітчизняної війни I ступеня й Червоної Зірки, а в мирні роки – двома орденами Трудового Червоного Прапора. Багато співробітників інституту теж удостоєні орденів і медалей.
      
Київ нарешті відвойовано. Місто лежало в руїнах. Євген Оскарович лаштується в дорогу. Додому! Додому! Він повертається в липні 1944-го. Сили й енергію забирає лише найнагальніше – без перебільшення, друге народження його рідного інституту, буквально з попелу, з руїн, адже нічого не вціліло і не збереглось, усе знищено і сплюндровано. Після війни Є.О. Патон організував широке впровадження нових зварювальних технологій для потреб відбудови народного господарства країни. Промисловість вимагала нових розробок у цій галузі. Є.О. Патон ініціював дослідження металургійних процесів зварювання під флюсом. За короткий проміжок часу було створено основи теорії металургії зварювання й наплавлення під флюсом, розроблено гаму флюсів різного призначення, організовано потуж- не виробництво плавлених флюсів. У роки війни повністю припинилося виготовлення труб великого діаметра для газо- і нафтогонів. Заводські цехи були зруйновані. Але відразу ж після війни це виробництво вдалося швидко відновити завдяки запропонованому Є.О. Патоном способу автоматичного зварювання під флюсом. Під його керівництвом було розроблено технологію зварювання труб на підвищених швидкостях, зварювальні флюси й високопродуктивне устаткування. На основі цих розробок на Харцизькому трубному заводі вперше в країні почали виготовляти високоякісні труби великого діаметра. Ця робота фактично започаткувала їх сучасне масове виробництво на Харцизькому, Челябінському, Волзькому, Виксунському та інших заводах. За завданням Є.О. Патона було освоєно спосіб автоматичного зварювання під флюсом швів, розташованих у різних просторових положеннях. Його вперше застосовано під час монтажу секцій київського мосту через Дніпро, названого ім’ям Є.О. Патона – головного ідеолога зварного мостобудування, технічного керівника проектування й зведення цієї унікальної споруди, а також під час спорудження магістральних трубопроводів, металургійних агрегатів, хімічних апаратів, корпусів суден. Принципи, підходи й кон структивно-технологічні рішення, які були відпрацьовані під час спорудження мосту ім. Є.О. Патона, відкрили дорогу широкому застосуванню зварювання в мостобудуванні. Цей міст визнаний Американським зварювальним товариством як визначна зварна конструкція XX століття. В інституті традиційно проводять дослідження з метою створення економічних, надійних і довговічних зварних конструкцій. Розроблено нові типи зварних будівельних конструкцій, секцій автодорожніх і залізничних мостів, важконавантажені конструкції машин і споруд гірничо-металургійного комплексу. Разом із науково-дослідним і проектним інститутом «Укрпроектстальконструкція» створено проекти та розроблено нові технології будівництва, які успішно реалізовані під час зведення унікальних телевізійних веж у Києві, Санкт-Петербурзі, Єревані, Тбілісі, Вітебську, Харкові. У повоєнні роки Євген Оскарович продовжував наукову та науково-організаційну роботу, знаходячи час і для громадської ді- яльності. Він був обраний депутатом Верховної Ради СРСР, віце-президентом (1945– 1951 рр.) і членом Президії (1951–1953 рр.) АН УРСР, головою Президії Всеукраїнського науково-технічного товариства. Йому присвоєно звання Заслуженого діяча науки й техніки УРСР. Є.О. Патон доклав чимало зусиль для відновлення інститутів АН УРСР, а також для створення нових наукових установ. Ідею комплексного розв’язання науко- вих завдань Євген Оскарович висловив одним із перших і неухильно реалізовував її на практиці. Уже в ті далекі роки він виступав як учений-новатор, незважаючи на те що був інтелігентом старої школи, сформованої зовсім іншим суспільством.
        
Майже у вісімдесят років учений запропонував ідею суцільнозварного автошляхового мосту через Дніпро в Києві. Унікальність цього проекту – в розмірах споруди. В натурі – це 20 прогонів (по 58 метрів між опорами) і чотири судноплавні прольоти на головному руслі (по 87 метрів). Загальна довжина – 1492 метри, вага – десять тисяч тонн. 90 відсотків заводських і монтажних зварювальних швів виконано під флюсом в автоматичному і напівавтоматичному режимі. Будівництво розгорнулось у грудні 1951 р. й було завершене в жовтні 1953 р. Проте не судилося вченому за давньою традицією першому пройти мостом, який він будував.
     
Євген Патон помер 12 серпня 1953 р., не доживши до знаменної події менше трьох місяців.
 
У 1953 році після смерті Євгена Оскаровича інститут очолив його син – Борис Євгенович Патон, який успішно керує ним уже протягом п’ятдесяти семи років. Сьогодні в ІЕЗ ім. Є.О. Патона працює понад півтори тисячі співробітників. Наукові відділи інституту, ДКТБ, інженерні центри, експериментальні виробництва та дослідні заводи протягом усієї історії цієї визначної установи були і залишаються невід’ємними ланками системи організації досліджень і впровадження їхніх результатів у виробництво. Реалізація цієї системи дала можливість створити унікальні кон- струкції, устаткування, матеріали, технології, практичне застосування яких надзви чайно вплинуло на розвиток багатьох га лузей промисловості – машино-, судно- та авіабудування, ракетно- космічний і гірничопромисловий комплекси, енергетику, металургію й хімічне виробництво, на створення систем трубопровідного транспорту, а також розроблення нових інструментів і технологій для медицини. Багаторічна й цілеспрямована діяльність усього колективу науково-технічного комплексу інституту на чолі з Борисом Євгеновичем Патоном здобула цій установі світове визнання. Багато патонівців віддали інституту десятиліття свого життя. Для більшості з них ІЕЗ — єдина організація, де вони працювали. За ці роки тут сформувалися десятки й сотні талановитих учених. Серед патонівців багато членів Національної академії наук, лауреатів Ленінської й Державної премій. Їхні імена відомі не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. Науково-технічний прогрес розвивається стрімкими темпами в усьому світі. Зварювальні процеси й споріднені технології дедалі ширше застосовують у багатьох галузях техніки, у космосі, під водою, у медицині.
      
…Мости – великі й невтомні трудяги, в яких немає ні свят, ні вихідних. Вони працюють цілодобово, за будь-якої погоди і пори року. Близько 100 їх залишив у спадок нащадкам Євген Патон. Та є в Києві один міст – Парковий, зведений у далекому 1904 р., дивовижно романтичний, легкий і вишуканий. Хочеться назвати його якнайлагідніше – місточок – такий він тендітний, невагомий, хоч абсолютно міцній і надійний. У народі його знають як Міст Закоханих. Чудовий краєвид відкривається з нього! На Труханів острів, Дарницю, на Дніпро, по якому велично пливуть білі кораблі та снують прогулянкові річкові трамвайчики. Цей чудовий міст, створений натхненною інженерною думкою, є ще незабутнім подарунком майстра, який умів радіти життю й захоплюватися неминущою красою вічно молодого Києва.
ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER