SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Серпень 2018

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

 Усі події

Стельмахович Мирослав Гнатович

 «Кому не знайомі зачинні рядки з поезії Т.Ш евченка «Розрита могила» (1843):

«Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно, 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась, 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила?
»

Великий український Кобзар з геніальною прозорливістю гово­рить тут про звичаї України, як надійні обереги історичних досягнень минулого, могутній впливовий фактор формування самобутнього ду­ховного світу народу, міжпоколінної передачі національної культури, характеру й психології батьків своїм дітям».

/з книги М.Г.Стельмаховича «Українська родинна педагогіка»/

 

Стельмахович

Мирослав Гнатович

(1934–1998)

Педагог, фахівець з етнопедагогіки

Мирослав Гнатович Стельмахович народився 25 червня 1934 р. в с. Уличне (тепер Дрогобицького району Львівської області) у селянській родині. По закінченні Уличнянської середньої школи (1952) вступив на філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка, який закінчив у 1957 р. У 1957–1960 рр. працював інспектором Турківського райвно (Львівська обл.). У 1960 р. його призначено заступником директора Великокам’янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині. Декілька років Мирослав Гнатович був директором сільських восьмирічних шкіл: спочатку (1961–1965) у с. Жуків Тлумацького району, а потім (1965–1968) в с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської обл. З 1968 р. успішно навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті педагогіки Міністерства освіти України й захистив кандидатську дисертацію на тему: «Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі» (1970). У ній доведено, що в роботі з розвитку мовлення необхідна єдність, взаємозв’язок і взаємозумовленість усної і писемної форм рідної мови.

Ще до захисту дисертації М.Г. Стельмахович стає викладачем кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. В інституті він поступово обіймає посади старшого викладача, доцента, завідувача кафедри педагогіки і методики початкового навчання. У 1985–1997 рр. був деканом педагогічного факультету. Після захисту докторської дисертації «Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу» (1990) очолював кафедру українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. В останні роки життя М.Г. Стельмахович керував кафедрою Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997–1998), залишаючись одночасно професором Прикарпатського університету.

М.Г. Стельмахович є автором більш як 300 наукових праць (монографії, навчальні посібники, брошури і статті) з актуальних проблем педагогіки, історії української педагогіки, етнопедагогіки, українознавства, проблем теорії і практики національного виховання, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавства (фамілістики). Він був автором і співавтором важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997), науковим консультантом «Концепції школи нової генерації української національної школи-родини» (1994), яку підготували науковці Інституту українознавства Київського національного виховання у школах і вузах, що знайшло відображення в підготовлених за його участі вузівських програмах з історії педагогіки (1993) та української педагогіки (1993). У 1993 р. вчений оприлюднив першу в Україні авторську програму з українського родинознавства.

З 1994 р. М.Г. Стельмахович був головою першої у Прикарпатському університеті спеціалізованої Вченої ради за спеціальністю «Теорія та історія педагогіки». За час її функціонування під керівництвом М.Г. Стельмаховича захищено більш як 20 дисертаційних робіт. Він плідно співпрацював із зарубіжними вченими Бельгії, Болгарії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії.

Перші публікації М.Г. Стельмаховича з’явилися на шпальтах різних газет. Вони присвячувалися темам шкільного життя 60-70-х років ХХ ст. і мали здебільшого інформаційний характер («Ближче до життя, до виробництва», «Поліпшується естетичне виховання» (1958), «За повний всеобуч», «Відкривати школярам світ прекрасного» (1959). У 1965 р. журнал «Українська мова і література в школі» надрукував його першу науково-методичну статтю «Як ми домагаємось правильної мови».

Першою книжкою, що вийшла з-під пера М.Г. Стельмаховича, був посібник для вчителів-словесників «Збірник вправ і завдань з української мови 4–8 класів» (1969, перевиданий у 1982р.).  За нею з’явилися «Розвиток усного мовлення на уроках української мови в 4–8 класах» (1976) та «Система роботи з розвитку зв’язного мовлення у 4–8 класах» (1981). Інтерес до практики викладання мови в українській школі не був випадковим. Філолог за освітою, Мирослав Гнатович був дуже уважним до питань вивчення рідної мови як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Він вимагав, щоб мова науковців була зразковою, давала приклад чуйного і прискіпливого ставлення до культури рідного слова. У спогадах про видатного науковця зазначається, що він «завжди вимагав від своїх учнів, співробітників, підлеглих визначення понять, їх розведення, точності й конкретності у висловленнях… і сам завжди дотримувався цієї вимоги…»¹. / Скульський Р.П. Незабутня зустріч: спогади, роздуми, висновки //Сподвижник української етнопедагогіки (на пошану дійсного члена АПН України Мирослава Стельмаховича). Івано-Франківськ, 1999. С. 29./

Можна сказати, що ці вимоги були заповітом ученого сучасним учителям. Він постійно нагадував про необхідність уваги до формування мовленнєвої культури сучасних юнаків і дівчат. При цьому М.Г. Стельмахович неодноразово звертався до скарбів народної педагогіки, що містять цінні поради стосовно мовленнєвого етикету (приказки, прислів’ґ та ін.). Педагог наголошував, що українська національна фамілістика категорично заперечує і не допускає вживання грубих і лайливих слів. Він застерігав від вживання «неприкрашеного, бідного й дешевого паскудства, ознаки найдикішої, найпервіснішої культури – цинічного, нахабного, хуліганського заперечення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси»². / Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод. Посіб. К., 1996. С. 161./. Надалі наукові інтереси М.Г. Стельмаховича зосереджуються в основному на розгляді проблем історії та теорії української народної педагогіки, зокрема її провідного компонента – рідній мові.

Науковий доробок М.Г. Стельмаховича у розробці проблем української етнопедагогіки започаткували його праці «Мудрість народної педагогіки» (1971) та «Педагогіка життя» (1989). У 80-х роках ХХ ст. в періодичних виданнях друкується низка його етнографічних праць («Хліб у народній педагогіці» (1981), «Земля у народній педагогіці» (1983), «Із джерел народної мудрості» (1984) та ін.), пройнятих турботою про необхідність відродження й розвитку національної освіти виховання.

За словами В.І. Кононенка, «Мирослав Гнатович полюбляв публіцистику, мав до неї природний хист». Свідченням цього є ґрунтовні статті останнього періоду життя, назви яких говорять самі за себе: «Шануймо українського вчителя» (1995), «Оберігаймо святе імя Матері» (1995), «Безнаціональне виховання – позиція анти українства» (1996), «Ми мусимо навчитися чути себе українцями…» (1996), «Українська чи пострадянська педагогіка» (1998) та ін. Численні статті М.Г. Стельмаховича, які друкувалися на сторінках журналів «Рідна школа», «Початкова школа», «Дивослово», на шпальтах «Педагогічної газети», газети «Освіта» та інших видань, завжди викликали жвавий інтерес не тільки освітян, але й широкого читацького кола.

Особливо велике значення для науки мала праця науковця «Народна педагогіка» (1985), побудована на засадах педагогічної мудрості рідного народу. Основні положення книги були потім конкретизовані і збагачені у низці статей М.Г. Стельмаховича, самі назви яких вже дають чітке уявлення про їх зміст і тенденцію: «Українська національна школа і народна педагогіка» (1992), «Сім’я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до ХІХ ст.» (1992), «Педагогіка народна і наукова» (1992), «Українське національне виховання» (1993), «Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей» (1995), «Виховний потенціал української родини» (1998) та ін.

Навіть у часи тоталітаризму Мирослав  Гнатович послідовно пропагував ідеї української національної школи, постійно нагадував про традиції народної педагогіки, вчив поважати й використовувати віковічну мудрість рідного народу. Але повною мірою його талант розкрився після утворення незалежної української держави. З новими силами педагог продовжує плідно працювати над розробкою теорії та практики українського національного виховання. Створені в 90-ті роки ХХ ст. книги «Народне дитинознавство» (1991), «Українське родинознавство» (1994), «Українська родинна педагогіка» (1996), методичний посібник для педагогічних факультетів і вчителів початкових класів «Теорія і практика українського національного виховання» (1996), активна участь у виданні посібників «Українознавство» (1994), «Методика викладання народознавства в школі» (1995), «Українознавство в національній школі» (1995) дають підстави вважати М.Г. Стельмаховича одним із творців української етнопедагогічної наукової школи. Серед його послідовників та однодумців можна згадати О.І. Вишневського, Т.К. Завгородню, П.В. Лосюка, Р.П. Скульського, Б.М. Ступарика, М.М. Чепіль та ін.

У численних працях педагога перед читачами відкривався «новий світ педагогічних знань, витоки яких – у народному світобаченні, в традиціях і звичаях українства. Вагомість і значущість цих праць у житті української школи буде дедалі зростати, бо в них – запорука розвою національної освіти, національної системи виховання»³. /Кононенко В.І. Видатний педагог// Сподвижник української етнопедагогіки (на пошану дійсного члена АПН України Мирослава Стельмаховича). Івано-Франківськ, 1999. С. 6./.Принципове значення мала визначена М.Г. Стельмаховичем сутність самого предмета етнопедагогіки: «Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження народного характеру, звичок і психології людини. Виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педагогіки знайшли своє відображення і втілення у рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та іграшках, живій практиці трудового і сімейного виховання, у народних ремеслах і промислах, у родинно-побутовій культурі нашого народу»4. / Стельмахович М. Українська родинна педагогіка. К., 1997. С. 5./.  Усього М.Г. Стельмахович опублікував 64 праці, присвячені дослідженню проблем етнопедагогіки.

Цікавими є міркування М.Г. Стельмаховича стосовно співвідношення народної й наукової педагогічної науки, які він узагальнив у посібнику «Українська народна педагогіка» (1997): «Гуманна, демократична національна педагогіка, школа й родина виростають на ґрунті народної педагогіки. Ідеальний варіант сучасної педагогіки той, що базується на інтеграції народної педагогіки, етнопедагогіки та педагогічної науки в цілому, передової практики навчання й виховання дітей в сім’ї. Названа інтеграція не означає позбавлення їх самостійності чи індивідуальних рис, бо кожній з них, поряд із спільними, належать також притаманні тільки їй властивості».

Серед великого розмаїття наукових проблем, які досліджував М.Г. Стельмахович, є головна: формування особистості українця, національної свідомості, під якою він розумів «сукупність уявлень про соціальні вартості, норми, що є визначальними для віднесення особистості до національної спільноти українців, включає в себе ознаки відмінності українського «ми» від іншого «не ми». І фундамент її закладається в сім’ї через родинне виховання».5 / Стельмахович М. Педагогічні умови ефективного використання українознавства в системі родинного виховання// Українське народознавство і проблеми національного виховання школярів. Іван-Франківськ, 1995. С. 45./.

Піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про українську націю, її самобутність, історичний шлях, вважав Мирослав Гнатович, є українська система родинного виховання. «Традиційна українська родина – перша школа любомудр ості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури», – писав він у праці «Українське родинознавство» (1994).

Розуміючи, що основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагогічні працівники, М.Г. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх педагогів. Він не тільки виокремив педагогічну деонтологію (розділ народної педагогіки, предметом вивчення якого є педагогічний обов’язок та відповідні дії), а й визначив перелік професійних обов’язків сучасного українського вчителя (посібник «Українська народна педагогіка», 1997).

Заслуговує на увагу теза вченого про необхідність зміни змісту навчання в педагогічних навчальних закладах. За твердженням М.Г. Стельмаховича, предметом вивчення й застосування на межі ХХ–ХХІ ст. має стати «педагогіка українська, історія української педагогіки, теорія і практика українського національного виховання, українська порівняльна педагогіка, українська етнопедагогіка і етнопсихологія, українська дидактика, українське школознавство, українське родинознавство (фамілістика), українська педагогічна філософія, українська родинна педагогіка і т.д.»6 / Стельмахович М. Навчальним закладам нового типу українську педагогічну науку// Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної освіти: Досвід і перспективи розвитку. Ч.І. Чернівці, 1998. С. 8./

Аналіз навчальних планів освітніх закладів України показує, що наукові передбачення М.Г. Стельмаховича, обґрунтування ним процесу оновлення змісту освіти втілюються в життя. Практика підтверджує висновок ученого, що «90-ті роки ХХ століття в історії української педагогіки – епоха Ренесансу національної освіти».

Педагог зробив значний внесок у розробку теорії клубної роботи студентів, яка входить у державну систему вищої освіти України. Він писав у праці «Сучасні проблеми національного виховання студентської молоді» (1997), що її основне завдання – «пробудження й поглиблення інтересу студентів до різних галузей знань і видів діяльності, до пізнання себе і України, виявлення і розвиток їх талантів і здібностей, стимулювання їхньої винахідливості, підприємливості й ініціативи, подання допомоги в професійному вдосконаленні, організації розумного дозвілля й відпочинку».

Чільне місце у практичній і науково-теоритичній діяльності академіка АПН України М.Г. Стельмаховича посідала історія педагогіки як навчальна дисципліна. Як теоретик і практик, що на власному досвіді переконався у великих виховних можливостях історії педагогіки й водночас добре знав зміст чинних програм і вузівських підручників (викладав цей курс у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника і був ініціатором відкриття в ньому єдиної на той час в Україні кафедри історії педагогіки), він активно наполягав на необхідності повернення української історико-педагогічної думки до її першовитоків – народного навчально-виховного досвіду. Про це він постійно нагадував у своїх публікаціях («Няні з народу» (1993), «Школа і педагогіка в умовах створення Української держави» (1996), «Ми мусимо навчитися чути себе українцями…» (1996), «Етнопедагогічні основи української національної школи» (1997), «Виховний ідеал української народної педагогіки» (1998) та ін.).

Учасник першого з’їзду працівників освіти України (1992), член редколегій багатох педагогічних видань, М.Г. Стельмахович був причетний до заснування й роботи Науково-методичного центру АПН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника «Українська етнопедагогіка і народознавство» (де він був провідним науковим співробітником). Тривалий час М.Г. Стельмахович співпрацював із науковим центром «Гуцульщина» в селищі Верховина. Є всі підстави говорити, що основна заслуга Мирослава Стельмаховича полягає у створенні підвалин української національної педагогіки.

М.Г. Стельмахович – Почесний член Товариства української мови «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка. Нагороджений знаком «Відмінник народної освіти» (1980), медаллю А.С. Макаренка (1990). Лауреат премії Президії АПН України (1996).

24 квітня 1998 р. Мирослава Гнатовича Стельмаховича не стало. Його ім’ям названо одну з вулиць м. Івано-Франківська.   

Він прагнув як най­повніше представити українську національну систему виховання дітей, відібрати з багатющого арсеналу української родинної педа­гогіки саме ті компоненти, які відповідають духові Українського Ренесансу, істотно впливають на сучасну та майбутню долю України. Що треба зробити батькам і матерям, аби створити справжню сім’ю, як подбати, щоб діти виростали свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали батьків і шанували старших, добре вчи­лись, були патріотами рідної землі та з повагою ставились до інших народів, свято берегли й примножували культурну спадщину своїх предків, берегли пам’ять історії родоводу, виявляли готовність, став­ши дорослими, до злагодженого подружнього життя та виховання власних дітей — ось, можна сказати, ті вічні проблеми, розв’язання яких лягло в основу багаторічної дослідницької і педагогічної праці Стельмаховича Мирослава Гнатовича. Ось наша сутність і шлях до мети – виховання нових поколінь свідомих і високоморальних громадян України.

 

З нами Бог і Україна!

Ірина Квасниця

Член Національної спілки журналістів України

 

 

    

 

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER