SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Грудень 2017

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Олександр Духовний

Відкрити себе, відкрити двері своєї душі,
відкрити для себе Україну…
Духовний Олександр

Олекса́ндр Духо́вний (народився 2 серпня 1950, Київ) — головний рабин Києва і України громад прогресивного іудаїзму, духовний лідер Релігійного Об'єднання громад прогресивного іудаїзму України.
 

Закінчив Київський політехнічний інститут. У 1967-1990 роках працював в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України, вчений-винахідник.

У 1990—1994 роках працював керівником програм Американського Єврейського розподільчого гуманітарного Комітету «Джойнт». Був у складі групи ентузіастів, завдяки котрим в Києві в 1991 р. була відновлена, а потім і зареєстрована перша в Україні громада прогресивного іудаїзму «Атіква». У 1994-1999 рр. навчався в рабиністичній Академії «Лео Бек Коледж» і одночасно в Центральній Лондонській школі психологів, а також Лондонському університеті, де в 1998 р. отримав звання магістра мистецтв в області івриту та єврейських знань. У 1999 р. захистив дисертацію і був посвячений у сан рабина. З 1999 р. працює рабином в Релігійному Об'єднанні громад прогресивного іудаїзму України та у Київській громаді прогресивного іудаїзму «Атіква» (в перекладі з івриту — «Надія»),

У вересні 1999 року обраний головним рабином Києва і України громад прогресивного іудаїзму. Член кількох Конференцій рабинів країн Європи та Америки.

Наше інтерв’ю проходило в затишній залі Київського Центру Прогресивного Іудаїзму «Атіква» в старому єврейському кварталі на Подолі в Києві.

Опишіть свій шлях переходу від технічних наук до духовних практик?

Д.О.  Я вважаю, що все моє життя до того моменту, як я став рабином, то була підготовка. Рабин – то вчений. Тому те, що я був вченим, працював в інституті зварювання імені Б.Патона – нема. Вчений має розум, який дає тобі можливість дивитись, здавалось би на буденні речі, з точки зору науки. Колись на початку двадцятого століття мої попередники казали: «Іудаїзм – то наука про життя». Я від народження маю гуманітарний склад розуму. Але коли я закінчив київську школу на усі п’ятірки, але мені не дали медалі, бо у моєму паспорті було записано, що я єврей. І ще, я поніс документи на вступ до Київського університету імені Т.Шевченка. А в приймальній комісії мені теж сказали, що у мене немає шансу поступити в цей ВУЗ і порекомендували іти в технічний ВУЗ. У мене була велика жага до знань і я вирішив іти в технічний ВУЗ і подав документи до Політехнічного інституту. І, як кажуть в іудаїзмі, щоб бути на рівні з усіма, треба бути на два кроки попереду. Вчився я добре, навчаючись на вечірній формі в Київському Політехнічному інституті, одночасно працював в Інституті ім.Б.Патона. В цьому інституті працював мій батько, після демобілізації з лав радянської армії. Євреїв в такі заклади брали неохоче і мій батько пішов на прийом до Бориса Гнатовича Патона, тож з його дозволу мене узяли на роботу. Не так давно на одному з державних заходів я побачив Бориса Гнатовича я підійшов до нього і сказав: «Ви мене не знаєте. Ви знаєте мого батька, який працював у Вашій науковій групі, яка працювала над Вашою дисертаційною роботою. Але Ви дали мені шанс працювати в інституті і бачите чого я досягнув у цьому житті?..» Робота в інституті була для мене дуже важливим етапом в моєму житті. Я став лідером комсомольської організації, сумлінно працював і учився. Багато людей зараз не хочуть говорити, що вони починали свою кар’єру як комсомольські лідери. А що таке комсомол і ідеологія комунізму?  Якщо проаналізувати «Кодекс будівника комунізму», то побачимо, що вони виписані на основі десяти заповідей Божих. З тих часів для мене нічого не змінилося, бо я ВІРИВ у краще майбутнє для себе і для моїх рідних, для моїх друзів. І я впродовж свого життя проніс цю ВІРУ. Навіть у брудній калюжі я бачу відблиски зір.

Наш проект «Творці республіки України. 100 років державності» є першим людяним і полікультурним проектом в Україні. Ми пишемо про тих людей, які змінили і змінюють світ навколо себе, ідучи дорогою ПРАВДИ і ДОБРА. Я вважаю, що мало розповісти про особисті здобутки таких людей. Треба розповідати про родини, які зростили і виховали творців. Для українців і для євреїв є спільне трепетне відношення до родини, батьків і дітей. Розкажіть докладніше про свою родину…

Д.О. Моя мати, Фаїна (Фаня, Фейгеле) залишилась сиротою у п’ять років. ЇЇ родину усю розстріляли. У живих залишилась вона і її молодша сестра Броня (Бруха). Дві дівчинки були врятовані українською родиною Волинець, імена якої є серед праведників світу. На честь цієї родини висаджено дерево в Єрусалимі в музеї Яд Вашем. Мати родом з Ружена Житомирської області. Там поховані, розстріляні її батько мати, брати і сестри. Раз на рік 10 вересня мати і її сестра їздять на могили своїх рідних. Це чорна дата розстрілу. Мені мама розповідала, що коли їх вели на розстріл, то вона сказала своїй мамі: «Мамо, я так хочу жити!». І  від матері я успадкував велику любов та жагу до життя. І ще одне послання від матері я успадкував. Мій молодший брат Аркадій (Арон) з’явився на світ через вісім років після мене. Якось вона мені сказала: «Ви маєте бути не просто братами. Прийде час і ми з батьком підемо у інший світ, а ви залишитесь. Тому ви повинні стати найкращими у світі друзями». І ми стали великими друзями. На жаль, сьогодні його уже немає з нами.

Мій батько Леонід (Лазар) виріс на вулиці. Його батько створив іншу сім’ю, у нього народилась донечка, а заробітки не дозволяли підтримувати старшого сина. Батько голодував, не мав доброї одежі і дуже бідував з мамою. Тому, як тільки йому виповнилося вісімнадцять років, він пішов до армії. Там він був одягнутий і нагодований. Коли вони з мамою створили сім’ю, то дуже любили один одного, шанували і цінували один одного. Вони були прикладом для нас, своїх дітей, у вірності, любові і підтримці родини. Моя мама казала, що у батька золота душа. Але, як кожен єврейський хлопчик, я був ближчий до золотої душі моєї мами і ми були справжніми друзями (сміється – ред..) З висоти свого віку я дуже шкодую, що ми з батьком не стали друзями. Свою дружину Ерлін я зустрів в Англії, де навчався в рабинському коледжі. Вона теж училася на рабина, приїхавши з Південної Африки. В ній я побачив духовні риси своєї матері, ми сповідували одні цінності і ми одружилися там в Лондоні. Все своє життя ми поклали на вівтар служіння людям. Я не маю своїх біологічних дітей, але усі люди, які приходять до наших синагог в Україні – є моїми духовними дітьми. В іудаїзмі є така фраза: «Заборонено заздрити дітям і учням». Вчитель не може заздрити своїм учням, а батько чи мати – своїм дітям. Я є людиною, яка хоче іншим того, що хоче собі самому.

Коли я був підлітком і навчався в російській школі, то мав можливість, як представник національної меншини, не вивчати українську мову. Справа була за батьком, який мав прийти до школи і написати відповідну заяву. Батько не мав часу це зробити і я підійшов з цим проханням до мами. А мама глянула на мене і сказала: «Ти живеш в Україні тому зобов’язаний знати українську мову. Колись українська мова врятувала життя мені і моїй сестрі». Коли родину, яка їх прихистила, стали діймати поліцаї, дівчата зібралися та пішли на румунську територію, бо румуни євреїв не стріляли. Я питав маму по те, як вони подолали таку далеку дорогу. А вона розповідала, що їм допомагали люди, які сприймали їх за біженок-українок, бо дівчата вільно володіли українською мовою. Любов до України є теж від матері. Я позиціоную себе громадянином України єврейського походження, як іудея-українця, як українського патріота. Я дуже хочу, щоб Україна стала демократичною країною де процвітає СПРАВЕДЛИВІСТЬ і МИЛОСЕРДЯ. Власне, Україна є Батьківщиною для сотні національних меншин. Тут народилися і поховані наші предки впродовж шестисот років. Моє прізвище Духовний – це прізвище моєї матері. ЇЇ батько був рабином, якого розстріляли українські поліцаї. Мати розповідала, що розстрілювали євреїв не німецькі солдати, а українські колаборанти. І я перший громадянин України з нашого роду, який навчався за кордоном і повернувся для служіння в Україну, узявши прізвище свого діда. Я з’єднав той ланцюг спадкоємності і духовності, який фізично був розірваний в роки другої світової війни. Моє життя, моє служіння, мабуть, і є тим найкращим монументом тим, які ішли переді мною. Не тільки моїм родичам-євреям. Всім хто йшов переді мною. Зараз прийшов час покаяння і очищення. Прийшов час сказати Україні, що були ті, які убивали і зраджували, але були ті, які рятували ціною свого життя. І тих праведників була більшість. Це дасть можливість перегорнути цю сторінку і вибудовувати наш народ на засадах мудрості заради процвітання України.

Ви підняли дуже важливе питання толерантності і міжконфесійної і етнічної злагоди на нашій землі. Від усвідомлення його важливості і ступеню вирішення залежить майбутнє існування України. Але зараз я хочу запитати Вас, чому Ви обрали для себе прогресивний напрям іудаїзму? Ви ж навчались в ортодоксальній єшиві?

Д.О. З п’яти років, один – так. Сказати: «Прогресивний іудаїзм», то все одно, що масло-масляне. Іудаїзм завжди був прогресивним. Цей напрямок почав розвиватися, як відповідь на епоху просвіти. Іудаїзм ішов завжди поруч з євреями, а епоха просвітництва вивела євреїв з гетто і дала їм право бути громадянами тих країн в яких вони жили. А іудаїзм дав дві відповіді-завдання на цю подію. Перша, як привести в іудаїзм неосвічених євреїв, які не знали, що таке іудаїзм. Вони жили в закритих гетто та слідували правилам життя громади з ранку до вечора, і від народження до смерті, які викладені в Шулхан-Арусі, написаними в ХУІ столітті. Але епоха просвітництва відкрила великі можливості для людини. Еммануїл Кант сказав: «Людський розум може зрозуміти істину». Раніше «істина» була в церкві, чи в синагозі, чи в мечеті, але настав час, коли людина може зрозуміти і осягнути істину. Виникає хасидизм. Ми бачимо євреїв з пейсами, одягнутими в штраймлах, кітелях – це була перша відповідь, перший шлях малоосвічених євреїв до іудаїзму. А як втримати освічених євреїв, як втримати єврейську інтелігенцію, коли двері єврейського гетто відкриті і я можу стати професором? Правда для цього мені треба стати християнином. А як мені залишитися євреєм і духовно, і ментально? Так виникає наш напрям, як особлива реформа, реформа епохи просвіти ХІХ століття. Перші такі громади стали називатися – реформістські. Це була не організаційна реформа, а духовна реформа, як адаптація до нових умов існування та сприйняття світом євреїв. Іудаїзм – це дієслово, що означає не читай, не вчи, а роби. Це був напрям, який приводив єврея в сучасний світ і давав можливість інтелігенції кінця ХVІІІ початку ХІХ століття залишатись відкритим євреєм.

Тож цей напрям іудаїзму виник не в наслідок розвалу Радянського Союзу в 1991 році. Він виник на початку ХІХ століття у Львові і в Одесі. Львів (Lemberg) належав до Австро-Угорської імперії, а Одеса була містом Російської імперії, тепер це Україна. Але ще в ті часи в цих містах була єврейська інтелігенція, яка жила вимірами дев’ятнадцятого століття і хотіла залишитись іудеями, сучасними іудеями. А іудаїзм був завжди сучасною релігією й завжди реагував на зміни епох. Спочатку євреєм був той у кого був батьком єврей. У Біблії сказано: «Авраам народив Іцхака, Іцхак народив Якова…» і т.д. Не Сара народила Іцхака, не Рівка народила Якова… Тобто ми бачимо, як змінилися умови і змінилася концепція впродовж історії… Кожна релігія допомагає нам стати досконалішими, пристосуватися до нових реалій, так з’являється традиція. Є люди, які хочуть не просто зберегти стару традицію, а оновити її. Сьогодні 80 % іудеїв світу належать до нашого напрямку. Тому немає нічого дивного, що я став симпатиком прогресивного іудаїзму. Адже я завжди був модником, завжди дивився на світ оптимістично, не тримався за старе, завжди відкрито сприймав нове і прогресивне. В одній із статей, яку я написав з теми іудаїзму, я назвав «Відкриті двері». Бо після розвалу Радянського Союзу для мене прогресивний іудаїзм був синагогою, де всі вікна та двері відкриті навстіж. От і наша синагога базується на традиції: має прямокутну форму, парохет (синагогальний ковчег-арон кодеш), в якому знаходяться священні свитки Тори, зорієнтовано на схід, на Єрусалим, над ковчегом розміщений нер тамід – незгасимий семисвічник, який символізує Менору, масляний світильник Храму. Але це сучасна будівля із  скла, вітражів, з особливою символікою. Ми знаходимось на Подолі у Києві на вулиці Ярославській, яку заселили євреї після спеціального указу Олександра ІІ в ХІХ столітті. 70 % будинків на цій вулиці були збудовані євреями і проживали в них євреї. І в часи другої світової війни тільки з цього будинку, в дворі якого тепер збудована синагога, 17 євреїв було розстріляно у Бабиному Яру. В одній із своїх проповідей я казав, що євреї з вулиці Ярославської ішли з іншими євреями Києва до Бабиною Яру з своїми речами і з ключами. Вони не знали, що їх розстріляють. Вони мали ключі від своїх помешкань, бо вірили, що повернуться додому. Ключ був їхньою надією… Наша громада називається «Надія» («Атіква»). Існування нашої громади – це найкращий монумент тим, невинно убитим і розстріляним євреям. І коли ми сьогодні читаємо молитву за Героїв Небесної Сотні – це наш монумент тим Героям Революції Гідності, а серед них були і євреї, які хотіли змін та прагнули нового життя для своїх дітей. Для нас є дуже важливим куди іде Україна, який шлях розвитку вона обере? Іудаїзм – це людські цінності і людські стосунки. В Талмуді сказано: «Люби Бога в людях…»

Якщо б Вас попросили назвати  головні ідеї-постулати реформізму, які б Ви назвали?

Д.О. Я Вам можу сказати про постулати іудаїзму, які базуються не на формальному виконанні заповідей, а на їх глибокому розумінні, а також на морально-етичних нормах взаємостосунків між людьми. Головне правило, записане в Талмуді

  • «Люби Бога в людях, які створені за Його подобою і образом».
  • «Бог знаходиться всюди»
  • «Люби Бога всією душею, всім серцем своїм» і «Люби ближнього свого, як самого себе»
  • «Можливість кожної людини вибрати свій шлях, який веде її до Єдиного Бога»

Ці постулати стосуються не тільки чоловіків, а й жінок. Наш напрямок привів до емансипації жінок. Ще в 1935 році в Берліні була висвячена перша жінка-рабин Регіна Йомис. «Рабин» – це учитель духовності. Усі наші мами є учителями духовності. Чому жінка не може бути священиком?

Вірність традиціям і норми галахи, з одного боку, і реформізм та політика «відкритих дверей» для усіх євреїв, з другого. Чи не має тут протиріччя?

Д.О. Хочу наголосити, що двері відкриті не тільки для євреїв. Двері відкриті для усіх людей. Бо сьогодні і християнство, і мусульманство – це абрамістичні релігії, тобто монотеїстичні релігії. В їх основі лежать ті ж Десять заповідей Божих, ті ж самі стосунки між Богом і Людиною, Людиною і Людиною. Просто пояснення як ті стосунки мають проявлятися – різні, але шлях до Бога у кожного свій, хоча Бог для всіх один. Кожна релігія (іудаїзм, християнство, мусульманство і т.д.) має відповісти людині на чотири питання, з точки зору своєї теології:

  • Як мені стати кращим?
  • Як правильно жити?
  • Як правильно молитися?
  • Що буде зі мною після смерті?

Те, що ми створені «за образом і подобою Бога» не означає, що ми такі досконалі чи красиві. Це значить, що ми маємо якості, які є у Самого Господа Бога – це СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МИЛОСЕРДЯ.

Коли ми говоримо «релігія», то найчастіше маємо на увазі формальність ритуалу. Прогресивний іудаїзм, насамперед, урівняв чоловіків і жінок в релігійних правах. Мета нашого напрямку показати людині, що Іудаїзм – це віра, яка базується на способі життя і мислення. Я не вірю в того Бога, який «з білою бородою сидить на хмаринці». Моя віра і любов до Бога проявляється через мою віру і любов до людей. Любов до людей, толерантність і плюралізм думок, можливість залишатися собою та устремління до власної досконалості, рівні соціальні й релігійні права чоловіків і жінок – є проявами реформістського Іудаїзму, Іудаїзму з людським обличчям.

Які норми співжиття (світські і релігійні) виробили єврейські громади ХХІ століття  в Україні?

Д.О.  Я вважаю, що Україна позиціонує себе як держава, де вирішено питання боротьби з антисемітизмом. В нашій історії були різні етапи. Народні традиції любові до рідної землі, поваги до батька-матері, відповідальності за виховання своїх дітей – є однаковими для українців і євреїв. Антисемітизм впродовж століть плекався церквою і перед нами стоїть завдання вирішити питання християнської  міжконфесійної  злагоди. В іудаїзмі і християнстві є розбрат між різними релігійними напрямами, тому немає єдності і між українцями. Українці давно потребують єдиної української  церкви заради духовної і державотворчої єдності. Впродовж століть ішла зміна ставлення християнської церкви до іудеїв. Спочатку протестантська церква змінила своє ставлення, потім в 60-і роки ХХ століття – католицизм, і, безумовно, сподіваємось на реформи в православній церкві щодо толерантного ставлення до євреїв.

В чому особливість київської єврейської громади? На перший погляд вона об’єднує митців, інтелектуалів, технічну еліту…

Д.О. Коли я зустрічаюся із своїми колегами-ортодоксами, то часто чую, що це значно легше бути реформістським євреєм і значно важче бути ортодоксальним. Власне в класичному іудаїзмі виписано усі норми життя єврея за якими він повинен жити. Я ж відповідаю, що за прописаними нормами легше жити, бо за тебе уже все вирішили і ти не повинен думати. А якщо ти маєш свободу вибору, і ти свідомо живеш по законах твого роду – це дуже важливо для людини та для громади. Наприклад, ти повинен носити кипу. Але ж це нововведення з ХVІ століття. Тому я кажу, що люди які живуть в ХХІ столітті, маючи великий вибір в столиці не тільки розваг, але й доступу до різних релігійних і духовних практик, свідомо вибирають наш напрям іудаїзму. Ще одне, бідні євреї завжди ішли до синагог в надії, що їх нам нагодують. Ми не годуємо фізично, а надаємо духовну їжу. До нас приходять ті, хто шукає себе у вірі. Ми з Вами присутні в новій будівлі, яка належить нашій громаді. Але по Україні нашим громадам віддали багато старих синагог, де відбуваються не тільки богослужіння, але й працюють єврейські благодійні фонди і організації. Вони надають різноманітну допомогу бідним євреям. Наприклад, у Львові на вулиці Котляревського є наш Хесед, де директор є і головою львівської громади. В цих синагогах і центрах нагодують, дадуть телий та необхідний одяг, фінансову підтримку. У Києві до нас приходять і неєвреї, які хочуть дізнатися про традиції, звичаї і духовну культуру євреїв, про коріння своєї християнської релігії. Над дверима нашого Київського Центру Прогресивного Іудаїзму «Атіква» написано: «Центр толерантності». Тут збираються і студенти, і релігійні діячі різних конфесій щоб спілкуватися, щоб почути один одного, щоб учитися один в одного.  Розвиток традицій, повага до права вибору кожної людини і боротьба за внутрішні перетворення кожного, від «Тікун Ацмі»до «Тікун Оламу» – це те, що об’єднує наші громади. Перетворюючи себе, я змінюю світ в якому я живу в кращу сторону. З цього починається іудаїзм який об’єднує людей.

Хто з релігійних лідерів минулого є авторитетом для Вас і є близьким Вам по духу?  

Д.О. В Бердичеві був рабин Леві Іцхак бен Меїр – хасид. До речі, мій прадідусь Духовний Шика-Лейб (дід матері), теж був хасидом. Леві Іцхак є моральним символом для мене, бо завжди у людині намагався побачити позитив. Є така легенда. Під час великого іудейського посту в День каяття Йом-Кіпур (іврит, „День Спокутування”) – в іудаїзмі найважливіший зі свят, день посту, покаяння і відпущення гріхів. Відзначається в десятий день місяця Тішрей, завершуючи Десять днів покаяння– ред.) іде рабе по вулиці Бердичева і бачить, що єврей сидить і їсть. Підходить до нього і питає: «Ви знаєте який сьогодні день?» Єврей йому відповідає: «Так, знаю…» «І ви знаєте, що сьогодні не можна їсти?» Єврей відповідає: «Знаю, але я так, рабе, хочу їсти.» Тоді рабе підняв очі до неба і промовив: «Господи, подивись на цього єврея. Він три рази міг мене обдурити, але він три рази сказав правду». Великий рабе побачив в євреєві, який порушив закон, рідкісний дар говорити правду, навіть коли йому за це загрожує покарання. Для мене рабе є тим взірцем на який я рівняюся в своєму служінні. Авторитетом для мене є Блаженніший Любомир Гузар. Я вважаю його Великим Учителем і моїм добрим другом. Ми кажемо, що розумний той, хто вчиться у всіх. Отож, як бути чесним, як бути справедливим, як бути милосердним і як любити Україну – я вчуся в нього. Сьогодні ми маємо дослухатися до моральних авторитетів України і плекати в собі й людях любов один до одного, милосердя, допомагати один одному і шанувати нашу Батьківщину.

В чому привабливість реформізму і чому це найпопулярніша течія в США?

Д.О.   Прогресивний іудаїзм популярний не тільки в США і Канаді але й в 50 країнах світу. Початок цієї релігійної течії був покладений у Німеччині у 1818 році. Перша громада виникла в Гамбурзі, а через вісім років – у Львові, потім в Одесі. Та найбільшого розвитку прогресивний іудаїзм досяг у Новому світі, бо він дає змогу людині розуміти… не виконувати без розуму приписи, а свідомо слідувати законам і традиціям твого народу. Кожна релігійна громада базується на трьох принципах: віра (з атрибутами і традицією), громада і людина. В залежності від того, що стоїть на першому місці, такою і буде та чи інша релігійна течія. В прогресивному іудаїзмі на першому місці стоїть людина. Бог дає тобі закони, а учитель направляє тебе і вказує правильний шлях. Але кожна людина має свободу чинити так чи інакше, прийшовши до свого рішення через освіту і власне розуміння суті.

Міжконфесійна толерантність в Україні є запорукою спокійного і продуктивного розвитку нашої держави. Що Ви робите для торжества громадянського миру на нашій землі?

Д.О. Насамперед, тісно співпрацюємо і спілкуємось із муфтіями, священниками різних конфесій і релігійних течій в Україні. Спілкування і взаєморозуміння між духовними пастирями є запорукою громадянського миру між людьми. Другий рівень – це освіта і поширення знань про релігійні течії, вірування, традиції різних народів України. По-третє – особистий приклад кожного священнослужителя. Ми всі є публічними людьми і люди дивляться на нашу поведінку, як ми живемо в родинах, як виховуємо своїх дітей, що їмо, як одягаємось, на яких машинах їздимо. В нашому житті немає нічого другорядного, бо ми маємо жити так, як проповідуємо. Одним із важливих напрямків є співпраця із ЗМІ. Ми показуємо усім своє бачення розвитку України, демонструємо відкритість і готові поділитися тими добрими здобутками, які є у наших громадах.

 Один мудрий рабе сказав, що Ви не змушені змінювати світ, але ви не маєте права відмовитись від спроб зробити все, щоб цей світ змінився на краще. Моїм улюбленим Псалмом є Псалом 15, який, згідно єврейській традиції, був написаний царем Давидом. Він зумів 613 заповідей викласти в 11. Псалом говорить про якості людини, які милі Господу: непорочність шляху, по якому іде людина; уміння бути справедливим і відсутність брехні; не здатність оббріхувати, робити зло і ображати ближнього; уміння шанувати богобоязненних і зневажати недостойних; не порушувати даної клятви, не позичати грошей під проценти і не брати хабарів: бо хто непідкупний, той не засудить невинного! Це шлях власного вдосконалення, який приведе до вдосконалення суспільства, в якому ми живемо, і зробить світ кращим!

Ваші побажання читачам нашого порталу…

Д.О. Відкрити себе, відкрити двері своєї душі, відкрити для себе Україну…

Дорога до Бога у кожного своя… Але той, хто має мудрого учителя, то його дорога є більш прямою і досконалою. Я думала над цими істинами, слухаючи рабе Олександра. Він випромінював впевненість і щиро ділився з нами своїм баченням добра і зла, віри й надії євреїв та українців на досконалий український світ. Як усе просто: слідувати Законам Божим, любити себе і Бога в людях, діяти в інтересах кожної родини і суспільства в цілому. Такі прості істини і такий важкий шлях до їх реалізації.

Прагну усією душею, щоб ми були відкриті до Добра, Милосердя, Справедливості. Щоб наші труди увінчалися добрим урожаєм. Щоб наші діти і онуки були щасливими на нашій землі. Щоби усі жили в мирі і достатку. Я вірю, що буде так.

 

Розмову вела
Ірина Квасниця
Член Національної спілки журналістів України

 

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER