SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Грудень 2017

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Едер Тадей Євстахович

Тадей Євстахович (Олександрович) Едер (нар.17 лютого 1943Львів) — генеральний директор — художній керівник Львівського національного  академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.
Заслужений працівник культури України (1993).
Депутат 
Львівської міської ради. Член комісії культури, промоції, засобів масової інформації та туризму.

Життєпис
Закінчив Львівське музичне училище ім. М. Шашкевича (1968) та юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка (1974)
У 1967-1968 — артист оперної студії 
Львівської консерваторії ім. М. Лисенка.
У 1969-1971 — артист Державної заслуженої хорової капели «Трембіта».
У 1972-1987 році — заступник директора
Львівського театру опери та балету.
У 1988-1997 — директор 
Львівської обласної філармонії.
Від 1998 р. — директор Львівського державного академічного театру опери та балету.
Член Ліги творчих спілок Львівщини, голова Ради директорів театрів Львівщини, член вченої ради Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, член НСТД України.

 

Нагороди
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (15 лютого 2013) — за значний особистий внесок у розвиток вітчизняного театрального мистецтва, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (15 жовтня 2010) — за значний особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, багаторічну творчу працю і високий професіоналізм

Орден «За заслуги» I ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина

Орден «За заслуги» II ст. (18 серпня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці незалежності України

Орден «За заслуги» III ст. (18 жовтня 2000) — за вагомий особистий внесок у розвиток національного оперного та балетного мистецтва, високий професіоналізм

Заслужений працівник культури України (19 серпня 1993) — за особистий внесок у збагачення української національної культури, високу професійну майстерність

Орден Дружби (Російська Федерація15 лютого 2013) — за великий внесок у збереження та популяризацію російської культурної спадщини, зближення і взаємозбагачення російського і українського народів

Медаль Пушкіна (Російська Федерація, 31 жовтня 2007) — за великий внесок у поширення, вивчення російської мови, збереження культурної спадщини, зближення і взаємозбагачення культур націй і народностей

Золотий офіцерський хрест (Польща) – за збереження культурної спадщини, зближення і взаємозбагачення культур польського і українського народів

Лауреат міжнародної премії Лео Вітошинського (Австрія)

Лауреат міжнародної премії Ріхарда Стріхаржа (Німеччина).

Тадей Едер – особистість надзвичайно талановита, неординарна і непередбачувана у своєму стремлінні до нових результатів творення і популяризації оперного мистецтва. За часи його керівництва, Львівським національним академічним театром опери та балету з нагоди столітнього ювілею, був реалізований унікальний проект – написано і поставлено оперу «Мойсей» (музика Мирослава Скорика, лібрето Богдана Стельмаха і Мирослава Скорика за однойменною поемою Івана Франка). Фінансував цю постановку (вперше в історії, з причини браку державних коштів) Ватикан і Папа Іоанн ІІ  25 червня у Львові дав благословення творчому колективу театру, перебуваючи в Україні з офіційним візитом 21-27 червня 2001 року. Прем’єрну постановку здійснили режисер-постановник Збігнев Хшановський (Польща), головну роль виконав Олександр Громиш, диригував — автор.

Ця подія стала значимою не тільки в долі її генерального директора і художнього керівника Тадея Едера. Вона ознаменувала новий етап розвитку самого театру і достойно збагатила його репертуарну скарбницю. Трохи історії: з 1900 року по 1934 рік на сцені Великого міського театру (так в часи Австро-Угорської імперії називався Львівський оперний театр) ішли опери «Тангейзер», «Лоенгрін» та «Кільце Нібелунга» Ріхарда Ваґнера«Травіата»«Трубадур»Джузеппе Верді«Кармен» Жоржа Бізе, «Лючія ді Ляммермур» Гаетано Доніцетті«Фауст» Шарля Гуно«Євгеній Онєгін» Петра Чайковського,«Борис Годунов» Модеста Мусоргського та інші. У 1921 була поставлена перша балетна вистава — «Лебедине озеро» Петра Чайковського. У 1939 році до репертуару театру увійшли опери українських композиторів — «Наталка полтавка» Миколи Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. У повоєнні роки репертуар театру збагатився операми та балетами українських композиторів —Миколи ЛисенкаМихайла ВериківськогоБориса ЛятошинськогоАнатолія Кос-Анатольського,Мирослава Скорика, а також творами російських композиторів — Петра ЧайковськогоМиколи Римського-Корсакова.

У 2000 році театр святкував 100-річний ювілей і йому присвоїли ім’я  Соломії Крушельницької. А 5 жовтня 2005 р. у дзеркальному залі перед працівниками театру Президент України Віктор Ющенко, відзначаючи великі заслуги всього колективу, високий виконавський рівень солістів, хору та оркестру оголосив про присвоєння театру статусу Національного.

Ювілеї і визначні дати у своєму житті театр відзначив світовими прем'єрами балету «Поверення Баттерфляй» та опери «Мойсей» Мирослава Скорика.

У квітні 2006 року відбулися гастролі опери у мусульманському світі: трупа Львівського оперного театру під керуванням головного диригента Михайла Дутчака виконала оперу Джузеппе Верді«Травіата» у Катарі.

У 2009 році Львівський націнальний академічний театр опери та балету став членом асоціації «Опера Европа».

Сцена Львівської опери пам’ятає імена всесвітньо відомих виконавців: Олександра Бандрівського, Гелени Рушковсько-Збоїнської, Яна Кепураи, Яніни Королевії-Вайдової, Джемми Белінчіоні, Маттіа Баттістіні, Ади Сарі, а також українських виконавців, Олександра Мишуги,  Модеста Менцинського,  Олександра Любич-Парахоняка,  Людмили Божко та Соломії Крушельницькаої.

Серед солістів артистів балету знані імена Наталії Слободян та Олександра Ярославціва.

За диригентським пультом оперного театру працювали відомі львівські композитори — Микола Колесса і Адам Солтис.

Список унікальних голосів, визнаних світом солістів можна продовжити іменами наших сучасників: Світлани Мамчур, Романа Вітошинського, Володимира Ігнатенко, Олега Ланового, Романа Ковальчука, Авґусто Данні. Солістів балету:  Ігора Храмова, Віталія Рижого, Євгенія Свєтлиці,  Олега Петрика, Сергія Наєнко, Миколи Санжаревського, Альбіни Якименко, Христини Трач, Христини Мордзік, Анастасії Ісупової, Ганна Сурміної.

Зрештою, за успіхом театру  стоїть велика праця, досконалий менеджмент і уміння окреслити шлях до перемоги генерального директора і художнього керівника з 1998 року Тадея Едера. Формула успіху театру – це талант театральної труппи і її солістів помножений на працю його головного топ-менеджера, його уміння організувати виробничий і гастрольний процес…

…У Львові стоїть золота осінь. До театру веде велика і охайна алея проспекту Свободи в оточенні кучерявих дерев, вбраних у жовто-багряні шати. Прекрасний настрій, ошатні і розкішні інтер’єри театру і… несподівано скромний робочий кабінет генерального директора. А ще мене вразили глибокі сині очі, в яких застиг біль і сум… Усміхнений і ввічливий Тадей Євстахійович запропонував філіжанку доброї кави і ми почали свою розмову…

Ви артист, юрист, адміністратор… Різнопланова освіта впродовж життя – це на потребу дня чи мета освоїти нові горизонти?

Т.Е.  Я все життя користуюся двома науками: це віра і філософія. Людина себе не бачить, людина себе не чує, людина сама собі не може дати поради. Людина, яка вважає, що усі розуми поїла – то задавака. Така людина є небезпечною, тому не сідайте з нею за один стіл. Людина усе життя вчиться, бо то що було вчора – не є сьогодні, А те що є сьогодні – не буде завтра. Зарозумілість іде попереду падіння. Це одна істина буття. А є ще доля – ми собі не вибирали маму, ми собі не вибирали батьківщину і не вибираємо собі день смерті – то визначено Богом. Людина яка це розуміє, вона по іншому дивиться на ту життєву дорогу по якій він іде. Хваліть людину по мірі розуму її, по її ділах і діяннях. Ці істини є основою життя. А освіта є інструментом у руках людини для здійснення свого життєвого призначення. Важливо розуміти для кого Ви є? От нащо Ви берете інтерв’ю у десятків людей і записуєте їх? З якою метою Ви це робите? Якщо це – для заробітку, то одна ситуація, якщо – для кон’юктури, то інша, а якщо це для того, щоб показати людям іншими очима звичний для них світ, його красу і недоліки, його перспективи розвитку і вдосконалення, то це абсолютно інша річ. Адже людина себе не бачить, людина себе не чує, людина сама собі не може дати поради. Дякуючи Вам, інші люди задумуються над своїм життям, змінять своє ставлення до себе, до своїх рідних і навчаться шанувати свій народ. Життя ставило переді мною завдання, а я їх виконував і, відповідно, мусив учитися, здобувати нові знання. Це моя, Богом обрана, дорога. І я іду по ній по сьогоднішній день. Тому я ще раз і ще раз витримую усі удари які на мене сипляться, як мене принижують, як мене б’ють, а я посміхаюся і витримую це все. Впродовж життя я навчився тримати удар. Я прожив так, що мені не соромно дивитися людям у вічі. Я нікого спеціально не образив, нікого не зневажив, не зашкодив жодній сім’ї, жодній родині… А хороша ґрунтовна освіта дала мені можливість бути  професіоналом у цій справі, якою я займався.

Кожне випробування яке дає нам Господь, він дає це нам людям з певною метою. Ви є людиною, яку поважають і шанують не тільки львів’яни, але й люди у Європі, Америці не тільки тому, що Ви є директором Львівського театру опери та балету, а тому що Ви є особистість, яка змінює світ навколо себе. Разом з тим, багато років свого життя Ви присвятили утвердженню статусу і розвитку сучасного театру. Це тяжкий і жертовний шлях, робота адміністратора, який забезпечує існування театру, зарплату персоналу, акторського складу, створює умови праці, забезпечує контракти, гастролі і т.д. – все це залишається за кулісами…

Т.Е.   Я хочу Вам нагадати таку істину, ніде у світі ніхто не ходить на вистави в оперу. В Оперу ходять, щоб почути того чи іншого виконавця, в Оперу ходять на ГОЛОС. Якщо Ви сто разів слухали «Аїду», але приїде Лучіано Паваротті Ви підете на виставу сто перший раз. Працюючи в театрі, я живу за принципом, що я для людей, а не вони для мене. Я намагаюся створити для них комфортні умови праці, забезпечити зарплатою, укласти гастрольні контракти, бо творчій особистості потрібні нові враження, нові сцени, нові партнери, нові країни… Бо це і є умови для творчості. Для мене завжди було важливим, що про тебе люди говорять, що партнери кажуть, яка психологічна атмосфера за кулісами.

Мені пощастило працювати із великими виконавцями такими як Зіновій Бабій, Павло Кармалюк, Володимир Луб’яний, Володимир Ігнатенко – це митці, які виходили на сцену не для себе, а для тієї публіки, яка прийшла на виставу. Найвищою нагородою для актора є аплодисменти глядача. Адже за майстерним виконанням кожного актора стоїть величезна праця і велика душа. А щоб створити образ потрібні неймовірні зусилля усіх струн людської душі. Проживаючи чужі життя на сцені людина глибше починає розуміти себе, своє єство.

А що таке феномен оперного співака? Мушу з прикрістю зазначити, духовність і любов до класичного мистецтва в Україні  зміліла, держава фінансує справжнє мистецтво за залишковим принципом, часто підтримуючи ерзац-культуру, естрадних виконавців і т.д. Безумовно, це цікаво для певної категорії людей, але є суттєві відмінності. Естрадний співак виходить на сцену, оточений десятьма мікрофонами і співаючи під фонограму, ще й не завжди попадає в ноти, а той взагалі тільки відкриває рота. А оперний співак виходить на сцену і перед ним сидить оркестр із ста чоловік, а за спиною стоїть хор із ста двадцяти чоловік і треба без мікрофону, ввійти в образ трагедії, відтворити переживання героїв голосом. Як можна їх урівнювати у зарплаті чи почесних званнях? Що цього не розуміють чиновники від культури? Розуміють, але діють всупереч глузду і… талановиті виконавці їдуть з України. В усіх сучасних оперних театрах Європи, Америки, Латиської Америки є виконавці з України. Кому потрібно знищувати українську культуру, українську мову, українське мистецтво, українську музику? Чому не пропагується українська народна пісня? Адже за часів Радянського Союзу, який усі критикують, з високої сцени звучала українська пісня у виконанні оперних співаків Гмирі, Солов’яненка, Дмитра Гнатюка… Куди це все ділося?

Сучасні виконавці співають англійською чи французькою чи ще якоюсь мовами, часто навіть не розуміючи змісту пісні. Нащо це? Це ми виховуємо молодь у дусі патріотизму? Для якої держави чи патріотів якого народу? В кожній українській пісні закладено генетичний код поваги, любові, шани до своїх батьків, братів, до своєї рідної землі. Українська пісня возвеличує ЛЮДИНУ, її почуття, її гідність, а не принижує і товче пикою у багно. Єрзац-культура побудована на захланності-грошах-приниженні-насиллі виховає монстрів і люмпенізує народ. Тому ми маємо таку державу, яку маємо: ні кордонів, ні гордості, ні мови, ні культури…

Болить душа за таку ситуацію, а будь-які спроби змінити ситуацію на краще – підступно знищуються. Ми багато гастролюємо за кордоном і спостерігаємо із заздрістю, як народ гордиться приналежністю до своєї нації. Це стосується усіх європейців: поляків, угрів, чехів, французів, німців. Ми ж – українці маємо фантастичну мелодійну мову, мальовничі степи, багаті чорноземи, величні гори і повноводні ріки. Чому держава створює такі жахливі умови існування, що уся молодь втікає за кордон? Земля України народжує величні таланти, дає прекрасний урожай, але ми той урожай не збираємо, а бездарно спалюємо…

Чи не повторюється історія столітньої давності чи, може, це якийсь фаталізм української нації? Візьмемо для прикладу долю величної співачки Соломії Крушельницької, іменем якої названо Львівську оперу. ЇЇ талант визнала Європа і світ, вона співала на найвідоміших сценах, збирала аншлаги… А коли повернулася в Україну, то через які приниження і знущання їй довелося пройти? Що це людська заздрість, невігластво, злочинна недбалість чи відвертий саботаж усього українського?

Т.Е.  Я розумію, що уже не доживу до того часу, коли побачу іншу Україну. Та мені не все одно, яку ми залишимо цю землю нашим дітям і онукам. Тому докладаю максимум зусиль, щоб зробити цей світ досконалішим і кращим.

Що особливого є у Львівському оперному театрі імені Соломії Крушельницької?

(Тадей Євстахович попросив мене піднятися і підійти до однієї з афіш, розміщеної на стіні його кабінету серед багаточисельних грамот, фотографій з визначними громадськими, державними, політичними  і релігійними діячами ХХІ століття. На афіші був напис «OPERA ЕUROPA»)

Т.Е. Тепер продовжимо… При Європарламенті  було створено асоціацію оперних театрів Європи «OPERA ЕUROPA» куди входять оперні театри країн, які є членами Євросоюзу. 18 грудня 2008 року Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької став членом цього об’єднання. Друге – Львівський театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, єдиний театр у світі, який зображений на національній валюті (банкнота номіналом 20 гривень).

Наша довідка: Приєднанню Львівської опери до Opera Europa передували активні переговори генерального директора Тадея Едера з директорами польських, чеських, словенських та угорських театрів про обмін гастролями і творчі зв'язки з генеральним директором Opera Europa Ніколасом Пейном. Напередодні у квітні 2008 року в Польщі в рамках зустрічі міжнародної асоціації «Opera Europa» пройшла наукова конференція. Тоді в Варшавську національну оперу з'їхалися близько ста директорів оперних театрів країн Європи та фестивалів оперного мистецтва, щоб обговорити можливість співпраці та знайти можливості позитивних творчих відносин з партнерами, які допомагають фінансувати культурні установи. Вперше в історії Європи на цю зустріч запросили Тадея Едера і подальша клопітка праця увінчалась успіхом.

У травні  2017 року міжнародна асоціація «Opera Europa» планує  проводити свою наступну зустріч у Львівському національному академічному театрі опери та балету.

Чи є уже програма цього поважного зібрання і як влада України відреагувала на таке рішення асоціації «Opera Europa»?

Т.Е. Мені складно відповідати на це запитання без емоцій. Ви ж розумієте, що я доклав великих зусиль, аби з нами рахувались в Європі. Багато що було зроблено із грифом «вперше»… Та життя підкинуло мені таку колізію: в лютому 2017 року у мене закінчується контракт із Міністерством культури і я планував уже іти на заслужений відпочинок. Та у зв’язку із рішенням міжнародної асоціації «Opera Europa» проводити свою наступну зустріч у Львівському національному академічному театрі опери та балету я звернувся до міністра продовжити мені контракт на три місяці, щоб достойно підготувати цей важливий іміджевий для України культурний захід. І досвіду і здоров’я у мене вистачає, а після форуму я б пішов на пенсію. Та міністерство мені відмовило… Вік, розумієте, досвід, заслуги і ще багато, багато слів… кажуть, що влада аморальна за своєю природою…Я в це ніколи не вірив, бо влада, то люди… Тепер мабуть зміліли…

Де ж заховані золоті ключі до нашого українського щастя?

Т.Е.  Ключі від щастя заховані в розумі людському українців. Поки ми не навчимося себе цінували, поважати і оцінювати свої діла-вчинки – нічого не зміниться. Але це треба робити вже і негайно. А починати оте учіння треба з наших внуків і правнуків, що ходять до дитячого садка. Учити їх поваги до своїх батьків, до своїх коренів, до своєї мови, до своєї традиції, плекати їх любов до рідної землі. Виховувати у них відповідальність перед своєю країною, учити їх не тільки тому, які вони мають права, але й які обов’язки? Як зробити свою землю квітучою і процвітаючою? Допоки не змінити свідомість, то не будемо мати нації, а буде тільки «насєлєніє»…

Головна сутність українця – це родина. Успішність чи неуспішність людини в українському суспільстві визначається не посадами, а тим, якою є його родина. Розкажіть про свою родину…

Т.Е.  Родина – це елемент держави. Я народив двох синів, а внуків поки немає. Але маю надію, що невдовзі вони мені їх подарують. Моїх синів звати Павло і Любомир. Любомир у мене юрист, кандидат наук і успішна людина. Павло здобув теж хорошу освіту, знає п’ять мов, працює в іноземній фірмі в Австрії. Як фахівці вони відбулися, то ж я тепер чекаю від них на подарунки у вигляді внуків (сміється – ред..)

Ви – щаслива людина?

Т.Е. Кожна людина, якщо вона здорова – то вона є щаслива. Я щасливий, бо маю добрих товаришів. Скажи мені, хто твій друг, я скажу хто ти. То моє напевно найбільше багатство і щастя – діти, дружина, вірні товариші.

Ваші побажання читачам нашого порталу…

Т.Е.  Я б побажав усім читачам вашого порталу дві речі:

- Це так своє життя прожити, щоб залишити по собі дітей і онуків, продовжити свій рід. А ще закласти добрий фундамент і примножити надбання свого роду, передати його нащадкам, залишити про себе добру пам’ять. Щастя – це коли твої діти, онуки шанують те, що ти їм залишив, примножують спадок своєю працею і стають успішними.

- Це жити і творити так, щоб прості людські стосунки приносили вам радість. Ідеш по вулиці і бачиш, як з протилежного боку переходить вулицю людина, щоб просто з тобою привітатися, подати руку і побажати доброго дня! Це ключ до особистої гармонії душі з Богом і людьми. Це ключ до успіху і щастя. Будьте щасливими в малому і нехай Господь продовжить ваші дні на землі!

Дякую Вам за спілкування і Божого благословення на весь Ваш вік і весь Ваш рід…

Ми ішли вулицями старого Львова. Середньовічна бруківка була освітлена тьмяними смугами стилізованих ліхтарів. Зірвався холодний вітер і жбурляв жмутками зів’ялого листя. Театр розкрив свої двері для своїх глядачів і їх уже пару десятків стояло перед входом. На душі було світло від спілкуванням із мудрою і усміхненою людиною, яка своїм життям творила і творить нову Україну. Але на губах залишився присмак гіркоти чи то від спожитої чорної кави, чи то від спогаду про глибокий сум і біль в очах, майстерно замаскований ввічливою усмішкою і галантними манерами. Сивочолий актор уміло зіграв свою роль на сцені життя і Вам оплески пане Тадею, ні, овації від  українців… часом невдячних, але таких щирих у своїй простоті…

Розмову вела
Ірина Квасниця
Член Національної спілки журналістів України
Президент Асоціації «Спадщина України»

 

 

 

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER