Історія свята Святого Дмитра
У православній церкві цього дня вшановують також ім’я руського князя Димитрія Донського. З благословення Сергія Радонежського Димитрій Донський об’єднав руські дружини для боротьби із татарською ордою під проводом хана Мамая. 7 вересня 1380 року відбулася велика битва за річкою Дон в гирлі ріки Непрядва, в місцевості під назвою Куликове поле. Такої величезної битви Русь ще не бачила. Літописець пише, що 400 тисяч руських ратників стали до бою, а залишилось живими лише 40 тисяч. І хоча «була на Русі радість велика, але й печаль велика по вбитих Мамаєм на Дону...» Велика перемога над ордою була рясно зрошена руською кров’ю. Князя Димитрія стали називати Донським. Він велів поховати убитих русичів — цілих вісім днів їх ховали...
За порадою Сергія Радонежського князь Димитрій постановив відзначати у суботу, що передує дню Святого Димитрія, день пам’яті руських ратників, які віддали своє життя за вітчизну, за Русь. З того часу так і повелося: перемога на Куликовому полі припала на суботу 8 вересня 1380 року. От церковне святкування і було встановлене на суботу, але іншого числа — 8 листопада (26 жовтня ст. ст.). Це було свято Святого Димитрія, а поминальний день стали відзначати в суботу, що передує Димитрію. Він зберігся в народних традиціях, хоча багато сучасних українців і не знають трагічної історії, яка передувала його визначенню.
У католицькій церкві 1 листопада — Свято всіх святих, також поминальний день. В Америці це свято називається Хелоуін і супроводжується перевдяганнями та веселими містеріями, мета яких — відігнати злих духів.
В українців поминальна субота починається поминальними богослужіннями, а завершується святковими трапезами. Подекуди після панахиди влаштовували спільні громадські обіди біля церков. Згодом у храмі їли лише коливо (розварений ячмінь чи пшениця, заправлені медом та ізюмом) чи кондак (у свяченій воді з медом розмочували пшеничний білий хліб), а обіди влаштовували вдома. З цієї нагоди готували найкращі страви, які любили «діди» — померлі родичі.
Перед початком обіду з кожної страви брали по ложці і відкладали в окрему миску, не змішуючи, і ставили на вікно. Тут же залишали миску, глечик з водою, вішали вишиваний чорними нитками рушник — щоб померлі душі могли вмитись і пообідати з родичами. На стіл подавали їжу, пиво та брагу з нового урожаю. Гуцули в «дідову» Димитрівську суботу справляли осінні «гробки». Цього дня усі приносили святкові страви, а багаті жителі влаштовували громадські обіди прямо на кладовищах. На могили клали хлібини із запаленими свічками, роздавали хліб бідним і жебракам, подавали їм милостиню.
Цей день був днем смутку та вшанування, але він і дарував віру в майбутнє. Народні приказки, прикмети та оповідки дійшли і до наших часів: коли 8 листопада холод і сніг, весна буде пізньою, а як відлига — зима і весна теплі; прийшов Димитрів день — зима влізла на паркан (огорожа); на Дмитра ріки замерзають. Закінчується період весіль, і в народі кажуть: «До Дмитра дівка хитра (тобто перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри (мовляв, згодиться на все)». На Димитрія поминки були ситними, багатими на різні страви, тому говорили, сміючись: «В Димитрів день і горобець під кущем пиво варить».
*мироточець — святий, після смерті якого його мощі, кістки «точать миро», тобто виділяють пахучу смолисту рідину, що має цілющі чудодійні властивості.
