SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Євреї

У Києві на поч. Х ст. існує громада євреїв змішаного єврейсько-хозарського походження. У Х—ХІІІ ст. євреї розселяються в Чернігові, Перемишлі, Володимирі-Волинському, у Чехії, можливо, на заселеній слов’янами частині Східної Німеччини. Вони формуються в окрему слов’яномовну субетнічну групу євреїв — кенаанітів зі специфічним єврейським етнолектом на основі давньоруської мови. Після розпаду Київської держави кенааніти продовжували жити на Волині, у складі Великого князівства Литовського і зберігалися в районі Бреста аж до поч. ХVІІ ст., коли остаточно асимілювалися в ашкеназькому середовищі. Ашкенази стали просуватися на схід від долини Рейну і горішнього Дунаю в ХІІ–ХІІІ ст., спочатку оселившись у Сілезії, а до ХІV–ХV ст. розташувалися по всій території Речі Посполитої та Великого князівства Литовського. В останньому вони зустрілися з кенаанітами і невеликими групами караїмів, оселених литовськими князями в Галичині й Литві. Перші поселенці, які рятувалися від гонінь у Центральній Європі, притягнуті заступництвом корони і ділових перспектив, були жителями великих міст, де, як і в Німеччині, вони селилися в особливих кварталах — гетто. У 1264 р. князь Болеслав V Благочестивий дарує привілеї євреям Калішського воєводства, поширені потім за Казимира ІІІ Великого в 1334 — 1367 рр. на євреїв усієї Речі Посполитої. Аналогічні привілеї були даровані євреям Литви в 1388 — 1389 рр. князем Вітовтом. Вони визначали правовий статус євреїв як безпосередніх підданих короля, які платять податки до скарбниці в обмін на захист особистості, власності та свободи віросповідання, общинну автономію і право займатися торгівлею і ремеслами.

Євреї з Польщі рушили на українські землі, що увійшли до складу Речі Посполитої. Масова міграція євреїв в Україну почалася після укладення Люблінської унії 1569 р. На той час економічна діяльність євреїв у Польщі зосереджувалась переважно в торговельно-посередницькій сфері, оренді, ремісництві. Безумовно, це потребувало формування певного економічного простору. Нові території відкривали нові можливості. Вже на поч. ХVII ст. в Україні налічувалося близько 120 тис. євреїв. Матеріальне життя євреїв в Україні було пов’язане з великим феодальним господарством (оренда маєтків, лихварство, збирання податків), що спричиняло загострення взаємин з українським селянством.

У міру ослаблення королівської влади в ХV—XVI ст. євреї стали переселятися у володіння шляхти на терені Польщі та сучасних України й Білорусі, поклавши початок т.зв. містечковій моделі розселення і культури, характерної для східноєвропейського єврейства. У ХVI ст. Східна Європа стає центром розвитку єврейської духовності. У багатьох містах відкриваються єврейські школи і єшиви, розробляється нова методика схоластичного тлумачення Талмуда («пільпель»), розвиваються кабалістичні студії. Рабин Мойше Іссерлес із Кракова (1525–1572) кодифікує ашкеназький варіант основного єврейського кодексу «Шулхан арух». Поширюються серед євреїв і світські знання, особливо медицина. У сер. ХVIII ст. на заході України зароджується нове містичне вчення в юдаїзмі — хасидизм, що проповідує служіння Всевишньому в матеріальному світі. Засновником хасидизму вважається проповідник Ісраель бен-Еліейзер Баалшлем-тов, чи Бешт (1700 – 1760), що жив у Прикарпатті. Хасидизм охопив більшу частину українських євреїв і проник у Лігу (єврейське позначення Білорусі та Литви, терену колишнього Великого князівства Литовського). Серед спадкоємців Бешта найбільш популярним є раббі Нахман із Брацлава, онук Бешта, засновник т.зв. брацлавського хасидизму, і Шнелер-Залман з Ляд, який поклав початок найвпливовішій хасидській течії Хабад, очолюваній з тих пір його нащадками з династії Шнеерсонів. Хасидизм залишився як самостійна течія у рамках ортодоксального юдаїзму.

Економічна конкуренція і католицький фундаменталізм спричинили зростання антисемітизму. Різні обмеження в правах, звинувачення в опоганенні гостії (облатки), «криваві наклепи», погроми, вигнання з міст відбувалися протягом ХV–першої пол. ХVII ст. У 1495 р. євреї були вигнані з Великого князівства Литовського, однак у 1503 р. одержали дозвіл повернутися. Можливо, це вигнання призвело до посилення єврейського впливу на сусідній Новгород, де в 1471 р. зароджується т.зв. «єресь жидовствующих». Московська влада до ХVІІІ ст. займала антиєврейську позицію, забороняючи євреям селитися в межах Росії та піддаючи євреїв гонінням. Так, під час Ливонської війни в 1563 р. за наказом Івана Грозного були вбиті євреї захопленого російськими військами Полоцька. У 1740 р. у Росії було видано указ про вигнання всіх євреїв, які там проживали,— 292 чоловіки і 281 жінки. Під час повстання Богдана Хмельницького (1648 — 1657 рр.) та наступних російсько-польської 1654 — 1667 рр. і польсько-шведської 1656 — 1660 рр. воєн загинуло не менше 100 тис. євреїв. На лівобережній Україні, що відійшла до Росії в 1667 р., євреїв не залишилося взагалі. У ХVII—XVIII ст. євреям вдалося відновити чисельність і общинні структури; у т.ч. з ХVI ст. існували органи єврейського самоврядування — ваади (Ваад Чотирьох земель, тобто Великої та Малої Польщі, Волині й Поділля; Литовський ваад), що мали і фіскальні функції. Погроми сер. XVII ст. і погроми гайдамаків у сер. XVIII ст. (у травні 1768 р. загинуло близько 20 тис. євреїв) на тривалий час підірвали економічне становище євреїв на українських землях.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER