Угорці
Згідно з договором, підписаним між урядами СРСР і Чехословаччини
29 червня 1945 р., Закарпаття (тоді — Закарпатська Україна) було включене до складу України. Важким тягарем «вини», покладеної на них за участь у Другій світовій війні у складі армії держави — противника СРСР, — обернулася для угорців краю політика сталінської верхівки. Протягом усього трьох днів листопада 1944 р., згідно з секретними директивами військового командування Радянського Союзу, практично усе чоловіче населення краю цієї національності віком від 18 до 50 років було інтерноване.
За даними архівних джерел, загальна кількість репресованих закарпатських угорців становила близько 30 тис. осіб. За припущенням деяких дослідників, справжня цифра є більшою принаймні на 10 тис. осіб. Близько 30 % засланців у місцях відбуття незаслуженого покарання померли від хвороб, холоду, фізичного та морального виснаження.
Угорці в Україні. Демографічні характеристики угорського населення, що з давніх часів проживає на території нинішньої Закарпатської області, великою мірою залежали від суспільно-політичних обставин, а часто й безпосередньо зумовлювалися ними. Часті війни, які вели королі, міжусобна ворожнеча та збройні сутички дворянських родів, призводили до великих втрат людності як угорської так і інших національностей. Через це край аж до початку буржуазних перетворень Австро-Угорщини був малозаселеним. Кількісно значно переважало українське населення. Питома вага угорського населення була найвищою у період входження краю до Угорського королівства єдиної Австро-Угорської імперії. Так, переписи, проведені у 1869 і 1910 рр., у загальній структурі населення зафіксували відповідно 24,5 і 29,2 % угорців. Розпад імперії і перекроювання кордонів, виникнення у Європі нових держав і насамперед входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини призвели до зміни соціального клімату в краї. Місцеві угорці, які перед тим були державотвірною нацією, стали представниками однієї з національних меншин Чехословаччини. За результатами перепису, проведеного новою владою у 1921 р., частка угорців у структурі населення краю (зокрема тієї території, яка у 1945 р. увійшла до Закарпатської області України) зменшилася і дорівнювала всього 17,2 %. У 1930 р. показник був ще меншим – 16%. В абсолютних цифрах кількість угорців з 1910 р. скоротилася з 169 тис. до 109,5 тис. осіб, тобто майже на 60 тис. осіб. За даними перепису 1941 р., здійсненого угорською владою, на закарпатських землях питома вага осіб, які рідною мовою вважали угорську, серед усіх інших становила лише 10,1 %, а тих, хто назвав себе угорцем, зафіксовано 13 %.
Із входженням Закарпаття до складу України угорці були включені в міграційні процеси, що відбувалися на її території, а також у колишньому СРСР.
Серед держав колишнього СРСР, крім України, найбільше угорців у 1989 р. проживало в Росії — 5 749 осіб, Казахстані — 683, Латвії — 347, Молдові — 299 осіб. Поза межами Закарпаття містами України, де проживає найбільше угорців, є Львів і Київ.
Темпи абсолютного приросту угорського населення нижчі, ніж будь-якої з інших національних груп, які проживають у Закарпатті. Якщо з 1980 по 1992 р. із Закарпаття до різних країн виїхало загалом 8 852 особи, то з них до Угорщини — 4 860 осіб. Від 1987 р. середньорічна кількість тих, хто від’їжджає для постійного проживання до Угорщини, порівняно з попередніми 7 роками зросла у понад 4,5 раза.
Угорське населення проживає переважно у сільських місцевостях. Останні десятиліття спостерігається тенденція активнішої міграції його у міста. Питома вага угорців у загальній чисельності мешканців міст 1989 р. становила 11,6 %, сіл — 13,1 %. Угорці становлять більшість населення у Берегівському районі, у 1989 р. їх було 66,9 %. Високою є питома вага осіб цієї національності в Ужгородському і Виноградівському районах — відповідно 34,8 і 24,8 %, доволі значною в Мукачівському районі — 12,3 %, а також у містах Мукачевому й Ужгороді — відповідно 14,9 і 14,3 %.
