SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Липень 2017

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

 Усі події

Росіяни

РОСІЯНИ * (самоназва — русскіє).

* Дані до 1989 р. подаються переважно за матеріалами: Шевченко А. Росіяни // Етнічні спільноти України: Довідник.— К., 2001.— С. 91—100.

Один з найчисленніших народів світу, друга за чисельністю національність України, яка становить 17 % населення. Чисельність у Російській Федерації — 119 млн. 865,9 тис. осіб. За даними останнього перепису (2001 р.), в Україні проживало 8 334 100 росіян, що майже на 27 % менше, ніж у 1989 р. (11 355 тис.), а їх питома вага щодо усього населення зменшилася на 5 %. Росіяни є найбільш урбанізованим етносом України (84 %) та з найбільш чисельних етносів мають найбільший відсоток осіб з вищою освітою (39 %).

Разом з українцями і білорусами росіяни складають генетично споріднену, близьку за мовою та культурою групу східнослов’янських народів. Етнічна територія українців межує на півночі та сході з етнічною територією росіян. Упродовж останніх трьох з половиною століть історична доля українського народу була тісно пов’язана з росіянами, які відіграли значну роль у політичному, соціально-економічному і культурному житті України.

Росіяни в Україні. Як етнос росіяни формуються в ХІV—XV ст. у межах значної за розмірами території, що простяглася між верхів’ями Волги та Західної Двіни, і звідси поступово поширюються на північ, схід і південь. З піднесенням Московського князівства, яке проголошує себе збирачем усіх руських земель і спадкоємцем Київської держави, це державне утворення закріплює за собою з ХVІ ст. назву «Русь», а із сер. ХVII ст. офіційно затверджує назву «Росія». Упродовж кількох століть росіяни становлять основне ядро і панівний етнос Російської держави, до якої на засадах політичної автономії у 1654 р. приєдналася Україна. З поступовою ліквідацією елементів української державності та поширенням в Україні загальноросійського адміністративного устрою зростає міграція сюди росіян. В Україні ХVI—XVII ст. росіяни відомі під назвою «московинів», «московських людей», а сама Росія — під назвою «Московщина». Після обєднання України з Росією відбуваються два протилежних, але взаємопов’язаних процеси: поступове відчуження етноніму «руські», «руський народ» від українського етносу і перенесення його на «московський народ», за яким він остаточно закріплюється у ХVII—XIX ст.

Склад росіян-переселенців в Україну був зумовлений здебільшого потребами військового утримання території за Росією. Тому спочатку переважає т.зв. державна колонізація — переселення різних категорій «служило- ратних людей», які несли тут військову службу, отримуючи за це слободи та землі. З цих людей з часом формується ядро місцевої адміністрації, що постійно поповнюється новими переселенцями з Росії і слугує опорю імперської політики в краї. Росіяни складали значний відсоток військових поселенців — державних селян, які сплачували поземельну ренту і поставляли в разі потреби необхідну кількість солдат в територіальні військові формування. «Служилі люди» з росіян будують і заселяють спільно з українцями оборонні «лінії», що зводяться царським урядом для захисту південно-східних українських земель від нападів кримських татар. З переміщенням на південь воєнізовані функції поселенців-росіян поступово змінюються господарськими. Значну частину переселенців-росіян становили спочатку також старообрядці, які втікали на Україну від релігійних переслідувань. З другої пол. ХVІІІ ст. посилюється т.зв. поміщицька колонізація — переселення російськими поміщиками, які отримували величезні наділи землі в Україні, закріпачених селян із центральних губерній Росії. З часом дедалі помітнішу роль у формуванні росіян України відіграє «вільна» колонізація, що спочатку складалася переважно із селян-втікачів з російських губерній.

Найбільший потік росіян-переселенців йшов у порівняно малозаселені південні та східні райони сучасної України — Причономор’я, Приазов’я, Слобожанщину. Особливістю останніх було те, що на відміну від давніх українських земель вони освоювалися і заселялися одночасно українцями та росіянами, а також нечисленними групами інших народів з переважанням у цілому українського етносу. На Правобережжя росіяни переселялися загалом мало, оскільки цей регіон доволі пізно увійшов до складу імперії, мав своє значне населення і тут не було великих резервів неосвоєних земель. За даними описів, у 1678 р. на Лівобережній та Правобережній Україні росіян ще практично не було. Лише у Новоросії зафіксовано 27 тис. росіян (6,7 % населення краю). У 1719 р. на Лівобережжі налічується вже 40 тис., а в Новоросії — 72 тис. росіян. На Правобережжі росіяни з’являються тільки після другого поділу Польщі та приєднання цієї частини України до Російської імперії. У 1795 р. тут, за даними ревізії, всього налічувалося 4 тис. росіян. У 1858 р. чисельність росіян в Україні досягла 1 млн. 407 тис. осіб, у тому числі в Новоросії проживало 1 млн. 63 тис. (21,6 % населення краю), на Лівобережжі — 301 тис. (6,1 % населення), на Правобережжі — 33 тис. осіб (0,6 % населення). Швидшими темпами починає зростати чисельність росіян з другої пол. ХІХ ст., коли позначився стрімкіший порівняно зі старими промисловими центрами Росії індустріальний розвиток ряду регіонів України. Часто царський уряд переселяв на промислові підприємства України цілі групи робітників-росіян з Центральної Росії. За даними першого Всеросійського перепису населення 1897 р., в Україні налічувалося вже 4 млн. 636 тис. росіян. Перша світові війна спричинила значний відтік російського населення з України. У 1917 р. у сучасних її кордонах налічувалося 3 млн. 620 тис. росіян, що становило 9,9 % усього населення. На сер. 20-х років ХХ ст. внаслідок втрат Громадянської війни і викликаних нею міграцій спостерігається подальше зменшення чисельності росіян — до 3 млн. 164,8 тис., що становило 8,2 % населення України в її сучасних кордонах.

Після Жовтневої революції міграційні потоки росіян в Україну значною мірою вписувались у вже сформовану тут у попередній період картину їхнього розселення і зумовлювалися тими самими політичними та економічними закономірностями. Зокрема, поряд зі «стихійною» міграцією триває під назвою оргнаборів політика царської державної колонізації, спрямована на забезпечення російського впливу в ключових індустріальних і політичних центрах неросійських республік. Так, робочу силу на шахти Донбасу вербують у 1921 — 1922 рр. у Росії. Цілеспрямовані заходи з метою перемішування національного складу населення здійснювалися протягом усіх років існування СРСР.

По закінченні громадянської війни абсолютна й відносна чисельність російського населення за рахунок його зростаючого притоку передовсім у великі міста і промислові центри знову швидко збільшується. У 1939 р. чисельність росіян зросла до 4 млн. 315 тис. осіб, а їх питома вага у населенні України (в сучасних її кордонах) — до 10,4 %. У 1959 р. тут налічується вже 7 млн. 91,3 тис. росіян (16,9 % населення республіки), у 1970 — 9 млн. 126 тис. (19,4 % населення), у 1979 р.— 10 млн. 471,6 тис. (19,5 % населення), у 1989 р.— 11 млн. 355 тис. осіб, або 22,1 % населення республіки. Надалі властива інша тенденція, оскільки у 2001 р. частка вже менша — 17,2 %.

До останнього часу Україна була одним із найпривабливішим регіонів для росіян, які мігрували за межі своєї етнічної території. За рахунок цього показники абсолютного приросту росіян протягом кількох століть набагато перевищували зростання чисельності будь-якої іншої національності України. Цьому сприяв ряд факторів, які значною мірою знімали психологічний бар’єр, що заважав адаптації росіян до іноетнічного середовища: близька спорідненість української мови з російською, що зумовлює можливість взаєморозуміння без перекладу, спільна конфесійна належність росіян і більшості українців та переважання російської мови в багатьох містах, куди в основному мігрували росіяни. Тільки за період 1926—1989 рр. чисельність росіян зросла у 4,3 рази, тоді як приріст практично однакових з ними за показниками репродуктивної поведінки українців — в 1,6. Майже половина росіян (43,3 %) народилася, за даними перепису населення 1989 р., за межами України. Лише за 30 років (1959 — 1989 рр.) чисельність росіян в УРСР збільшилася за рахунок механічного приросту (міграції) на понад 3 млн. осіб. Водночас в останні десятиріччя доволі відчутно виявила себе тенденція до зменшення цього міграційного потоку. Так, якщо з 1959 по 1970 р. середньорічна чисельність росіян, які прибували в республіку, становила 118 тис. осіб, то в період 1979—1989 рр.— лише 60 тис.

Із розпадом СРСР та утворенням незалежної України і Російської Федерації міграційний приріст росіян в Україні на поч. 90-х років навіть дещо зростає порівняно з попереднім десятиріччям, досягши 72,5 тис. осіб у 1991 р. і 69,9 тис. у 1992 р. Однак уже у 1993 р. міграційне сальдо росіян вперше за мирного часу стає від’ємним (– 15,8 тис. осіб). У 1994 р. від’ємне сальдо міграції російського населення досягає 85,5 тис. осіб.

Головну роль у переважанні відтоку росіян з України над притоком відіграють, очевидно, економічні причини, зокрема зростаюче відставання від Росії за рівнем життя. З поліпшенням економічної ситуації міграційні потоки росіян в Україну та з України, очевидно, приблизно зрівняються за обсягом. Це означатиме, що чисельність російського населення України надалі буде зумовлюватися передусім його природним приростом.

Характерною особливістю міграції росіян в Україну, особливо починаючи з другої пол. ХІХ ст., була її спрямованість у міста. Вже у 1926 р. 50,1 % росіян республіки проживали в містах, становлячи четверту частину їх населення. Росіяни дедалі більше концентруються у містах: 1959 р.—

81 %, 1989 р.— 88 %, 2001 р.— 84 %. До кін. 50-х років приплив росіян у міста республіки випереджав за обсягом міграцію до них українців. Внаслідок цього частка росіян у міському населенні збільшувалася:1926 р.— 25,0 %, 1959 р.— 29,0 %. У 60–70-ті роки етнічна структура мігрантів приблизно відповідала національному складу міст, внаслідок чого частка росіян у міському населенні стабілізувалася на рівні 30,0 %.

Сьогодні 9 з кожних 10 росіян — жителі міст, передусім великих індустріальних центрів півдня і сходу країни. Розселені вони на території країни досить нерівномірно, становлячи, за даними перепису 1989 р., від

1,2 % населення Тернопільської області до 39 % населення Луганської області. В АР Крим становлять більшість (58 %) населення. Понад половини росіян проживає в 6 східних областях України — Донецькій, Луганській, Запорізькій, Сумській, Дніпропетровській і Харківській.

Високий рівень урбанізованості росіян і концентрація їх у великих індустріальних центрах України зумовлюють деякі особливості трудової діяльності та соціального складу цієї етнічної групи, зокрема, значну питому вагу осіб, зайнятих розумовою працею, а в сфері фізичної праці — підвищену участь у важкій промисловості. Лише незначна частка росіян зайнята сільськогосподарською працею.

Після Жовтневої революції в умовах проголошеної рівності народів і залучення корінних національностей до сфер управління та освіти, роль росіян переміщується з адміністративно-управлінської в господарсько-організаційну сферу життя. Якщо на рубежі ХІХ—ХХ ст. помітну частку серед росіян у «національних окраїнах» становили військовослужбовці, дворяни, рантьє, працівники адміністрації, то вже в сер. 20-х років більшість росіян тут була представлена робітниками і виробничою інтелігенцією. Так, за переписом 1926 р., росіяни, складаючи 24,5 % міського населення, становили 38,2 % міського робітничого класу України, а в шести найбільших промислових центрах республіки (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Миколаїв) — 42,0 % робітників. Характерна для росіян висока зайнятість в індустрії, а також підвищений порівняно з їх часткою в населенні відсоток фахівців спостерігається і донині.

Завдяки більшій урбанізованості у росіян порівняно високий освітній рівень. Так, у 1989 р. на 1 тис. зайнятих мали вищу, незакінчену вищу і середню спеціальну освіту 482 росіянина і 355 українців. Вищий рівень освіти зумовлює більшу частку осіб, зайнятих розумовою працею, а серед зайнятих фізичною працею — осіб високої кваліфікації. У 1989 р. переважно розумовою працею було зайнято 38,6 % росіян і 29,4 % українців. Соціальна структура росіян у цьому ж 1989 р. характеризувалася більшою часткою службовців (36,0 % проти 23,5 % українців) і робітників (59,3 % проти 54,5 % серед українців) та значно меншою наявністю серед колгоспників (4,6 % проти 21,8 % українців). Серед міського населення обох національностей соціальні відмінності значно менші: розумовою працею у 1989 р. було зайнято 40,9 % росіян і 35,3 % українців, службовцями були 38,9 % росіян і 32,1 % українців, робітниками — 60,0 % росіян і 64,5 % українців.

Поряд із соціальними для росіян характерні й деякі галузеві особливості трудової діяльності. Вони дещо більше, ніж українці, зайняті у промисловості (відповідно 38,6 і 31,2 %), будівництві (7,2 і 6,5 %), на транспорті та зв’язку (8,4 і 7,4 %), в охороні здоров’я, фізкультурі та соціальному забезпеченні (6,0 і 5,2 %), в освіті, культурі та мистецтві (9,3 і 8,5 %), у науці та науковому обслуговуванні (3,6 і 2,0 %). На противагу цьому майже втричі менша частка росіян зайнята в сільському та лісовому господарстві (8,2 проти 23,4 % в українців).

Оскільки відмінності в рівні урбанізованості та пов’язані з ним відмінності в рівні освіти, які існують між росіянами та українцями, зменшуються повільно, певні особливості соціального та галузевого складу росіян будуть зберігатися, напевно, ще досить довго.

Зосередженість у великих містах, які надають більші можливості для розвитку і задоволення культурних потреб, а також порівняно високий освітній рівень зумовлюють високу активність росіян у виробництві та освоєнні культурних благ. За даними етносоціологічних досліджень, росіяни дещо випереджають українців та інші національності України в інтенсивності занять такими видами культурної діяльності, як читання художньої та іншої літератури, газет і журналів, відвідування театру, музеїв, концертів, перегляд телепередач, тощо.

Росіяни мають в Україні широкі можливості задоволення своїх національно-специфічних духовних потреб. Цьому сприяють не тільки канали культурної інформації Росії, що вільно циркулюють в Україні,— телебачення, радіо, періодика, книги, кіно, а й продукування значної, а в окремих видах і жанрах культури переважної частини культурної частини культурної інформації російською мовою. Так, 99 % фільмів українського кінопрокату демонструються російською мовою. Питома вага книжок і журналів російською мовою становить 63,7 % фонду масових та універсальних бібліотек України. З 5411 назв книг і брошур, які вийшли в світ у 1994 р., 37,4 % опубліковано російською мовою.

Культурно-мистецькі запити росіян задовольняють 13 державних драматичних і музично-драматичних російських театрів, що становлять близько третини всіх театрів цього жанру в країні. З 33 державних театрів юного глядача і театрів ляльок 3 мають російськомовний статус, а 25 дають вистави українською та російською мовами. Територіально більшість російських театрів розташована в південно-східних областях України.

З кін. 80-х років у межах політики, спрямованої на відновлення функцій української мови в усіх сферах життя суспільства, частка дітей, які виховуються і навчаються російською мовою, поступово зменшується, але залишається значно більшою за відсоток росіян у населенні країни. Так, якщо у 1991 р. майже половина (48,8 %) дітей у дошкільних закладах України виховувалася російською мовою, то у 1994 р.— дещо більше третини (36,3 %). У містах частка російськомовних дошкільних закладів досягає 41,1 %, у сільській місцевості вона становить 18,8 %. У територіальному плані ця частка коливається від 0,2 % у Тернопільській до 94,1 % у Донецькій області і практично 100 % у Криму.

Одночасно з дошкільними закладами відбувається поступовий перехід загальноосвітньої школи та вищих навчальних закладів з російської мови, яка була панівною у сфері освіти, на українську мову викладання. Якщо у 1987/88 навчальному році в російськомовних школах навчалося 54,0 % школярів України, то у 1991/92 — 50,0 %, у 1994/95 — 42,7 %.

Залежно від типу поселення та етнокультурних особливостей регіону ця тенденція стає більше або менше відчутною. Так, якщо у 1993/94 навчальному році в цілому по Україні російською мовою навчалося 44,9 % школярів, то в обласних центрах — близько двох третин. Територіально питома вага учнів російськомовних шкіл у середньому коливається від близько 4 % у західних областях до 93 % у Донбасі і 100 % у Криму.

Підготовка фахівців з російської мови і літератури здійснюється в 11 університетах і 20 педагогічних університетах та інститутах України. Російською мовою навчається 56,2 % студентів вузів і 55,7 % учнів вузів системи підготовки молодших спеціалістів.

Національно-культурні інтереси етнічних росіян в Україні представляють 27 всеукраїнських і регіональних громадських товариств і об’єднань. Зокрема, в Києві працює 4 товариства: всеукраїнське товариство «Русь» (створене у 1990 р.), київське культурно-просвітницьке товариство «Руське зібрання» (працює з 1990 р.), Пушкінське товариство (виникло у 1991 р.) і національно-культурне товариство «Київська Русь» (діє з 1993 р.). Російські товариства проводять значну роботу з пропаганди російської мови та культури, зміцнення українсько-російських зв’язків у сфері економіки, науки, культури. За їх ініціативою останнім часом проведено ряд «круглих столів» і науково-практичних конференцій: «Російська культура в контексті соціально-історичних реалій України (кінець ХХ ст.)», «Київська школа російської поезії». Київське товариство «Руське зібрання» з 1995 р. видає газету з однойменною назвою. У вересні 1994 р. у Львові було проведено Перший конгрес російських громад західних областей України.

Проживаючи, як правило, у звичному для себе російськомовному оточенні, росіяни спілкуються переважно рідною мовою, користуються здебільшого російськими і російськомовними засобами масової інформації, навчають своїх дітей переважно в російських школах. У цілому ця етнічна група має найкращі з усіх національностей України, включаючи і самих українців, умови для розвитку і задоволення своїх національно-культурних потреб та інтересів. Понад 33% росіян вважають ці умови сприятливими для розвитку своєї етнічної групи, а 10 % дотримуються протилежної думки.

Досі росіяни загалом слабко інтегрувалися в українську культуру, хоча більшість з них не сприймає її як «чужу», любить і співає українських пісень, тією чи іншою мірою володіє українською мовою. Лише 1,6 % росіян вважає, за даними перепису 1989 р., українську мову своєю рідною, і тільки 32,8 % вільно володіє нею. Етносоціологічні дослідження дещо уточнюють і доповнюють картину мовної компетенції та мовної поведінки росіян України. Так, згідно з даними обстеження 1991 р., вільно володіє українською мовою 46,6 % росіян, 32,8 % відчуває в користуванні нею певні труднощі, 20,6 % зазначили, що володіють нею достатньо. Рівень знання росіянами української мови в цілому обернено пропорційний питомій вазі цієї групи в населенні областей. Він, за оцінкою самих росіян, «мінімальний» у Сімферополі, «середній» у Києві і «високий» у Львові. Реально вільно володіють українською мовою у цих містах відповідно 16,51 і 77 % росіян.

Лише незначна частина росіян користується українською мовою у спілкуванні: у колі сім’ї переважно українською говорять 6,2 %, з друзями і знайомими — 7,2 %, на роботі — 6,4 %, у громадських місцях — 8,8 %. Адаптація росіян до нової етнополітичної ситуації, коли існує українська держава, суттєво полегшується їх близькою мовно-культурною спорідненістю з українським етносом, мова і культура якого є основою формування спільних духовно-культурних орієнтирів поліетнічного населення держави. У зв’язку з цим проблема повнішої акультурації росіян, тобто оволодіння ними українською мовою і культурою за одночасного збереження у повному обсязі своєї мови і культури, має переважно психологічний характер. Разом з тим слід враховувати, що зміна історично сформованого стереотипу поведінки державної нації на роль національної меншини, мова, культура і суспільно-політичний статус якої вже не є центром національно-державних інтересів,— процес доволі тривалий і болісний. Втрата пріоритетності в задоволенні своїх національно-культурних інтересів, а також низки інших соціальних привілеїв супроводжується різким зниженням відчуття психологічної комфортності життя. Про це, зокрема, свідчать дані порівняльного аналізу соціально-психологічного самопочуття 12 найчисленніших національностей України: поряд з кількома іншими етнічними групами росіяни виявилися найбільше незадоволеними нинішніми соціальними умовами і станом міжетнічних відносин в країні. Якщо у західному регіоні вживання росіян у нову для себе роль відбувається в основному успішно, то у південних і східних областях, особливо в Криму, цей процес тільки розпочинається.

Державно-політична консолідація національностей України великою мірою залежить від вирішення проблеми своєї ідентифікації — формування у них почуття причетності до української держави. Як свідчать дані опитування, більшість росіян не відчувають себе в Україні чужими (таку відповідь дали 90 % російських жителів Криму, 89 % — у східному регіоні, 86 % — у центральних і південних областіх та 68-72 % — у західних областях). Близько 3/4 опитаних висловили тверде бажання залишитися жити в Україні за будь-яких обставин. Більшість росіян (73 % на сході України,

62 % — у центральному та південному регіонах, 45 % — у Галичині) мають близьких родичів серед українців. Зв’язки з жителями Росії росіяни усіх регіонів України значно частіше вважають слабкими, ніж міцними. Разом з тим формування у росіян чіткої ідентифікації себе з українською державою за всієї традиційної толерантності стосунків українців і росіян і значною мірою адаптованості до місцевих умов є процесом психологічно складним і потребує певного часу. Якщо раніше етнічна самосвідомість і належність до держави (громадянство) у росіян практично збігалися (вони відчували себе більшою чи меншою мірою «вдома» у будь-якій республіці СРСР), а етнічне почуття і почуття патріотизму органічно зливалися в єдине ціле (в інших народів це відбувалося значно складніше і суперечливіше), то тепер національні почуття росіян за межами Росії не збігаються з усвідомленням належності до держави.

Однак події останніх років свідчать про те, що серед росіян переважає лояльність до української держави. Абсолютна більшість висловлює в ході опитувань бажання бути громадянами України. Залишаючись в етнічному розумінні росіянами, в політичному сенсі вони відчувають себе українцями, тобто громадянами і патріотами України (етноніми державних націй перетворюються, як правило, у політоніми, тобто позначають усіх громадян даної держави незалежно від їх етнічної належності). Цим, очевидно, пояснюються факти, які вразили багатьох в Україні та за її межами. Зокрема те, що абсолютна більшість росіян підтримала ідею національного відродження України, а більшість (54,5 %) висловилась за побудову суверенної держави.

Українські росіяни не мають якихось особливих проблем, що спонукали б їх згуртуватися під гаслом «російської ідеї». Українська держава гарантує повагу до національних інтересів російської меншини і захист від будь-яких спроб її дискримінації. Росіяни широко представлені в парламенті, обіймають ряд ключових посад в уряді України. Чисельність цієї етнічної групи, високий рівень національної свідомості, наявні можливості для розвитку та задоволення її членами своїх національно-культурних потреб, а також тісні людські та різні інформаційні контакти з основним етнічним масивом — Росією — значною мірою гарантують росіянам України захист від загрози втрати ними етнічної ідентичності. Саме цим, очевидно, пояснюється загалом слабка політизація етнічності росіян — відсутність у їхньому середовищі більш-менш масових громадсько-політичних об’єднань типу інтерфронтів. Не мають, зокрема, широкої соціальної бази, за винятком Криму, такі партії та громадсько-політичні об’єднання, як Слов’янський союз, Слов’янська єдність, Російська партія Криму, які ставлять за мету тісне об’єднання України з Росією, де росіянам належала б домінантна роль, або відділення від України тих регіонів, де росіяни становлять значну частку населення. Це свідчить, що абсолютна більшість росіян розуміє і в основному підтримує прагнення українського народу до розбудови своєї державності. В перспективі росіяни, не втрачаючи етнічної ідентичності, стануть одним із найвагоміших компонентів нової єдності, яка формується нині в Україні — української політичної нації.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER