Румуни
РУМУНИ (самоназва — роминь).
Народ, основне населення Румунії (20,4 млн. осіб). Проживають також в Югославії (42 тис. осіб), США (50 тис. осіб), Канаді (25 тис. осіб), Німеччині (20 тис. осіб), Аргентині (15 тис. осіб), Угорщині (9 тис. осіб), Франції (7 тис. осіб). Належать до понтійського типу індосередземноморської раси великої європеоїдної раси. Мова — румунська (дако-румунська), східної підгрупи романської групи індоєвропейської сім’ї. Писемність на основі латинської графіки, до сер. ХІХ ст.— кирилиця. Споріднені етнічні групи румунів: мегленські румуни, аромуни та істрійські румуни, або істрорумени. Більшість віруючих румун — православні, є також протестанти та католики.
Абсолютна кількість румун у міжпереписний період 2001 р. збільшилася на 12 % і становила 150 тис. осіб, але їх питома вага серед усього населення не змінилася і залишилася на рівні 1989 р.— 0,3 %. Румуни територіально розміщені в Чернівецькій (75,9 %) та Закарпатській (21,3 %) областях.
В Україні, за переписом населення 2001 р., проживало 150 989 румун (1989 р. – 134,8 тис. осіб); вони найкраще зберегли мову своєї національності як рідну (91,7 %), частка осіб з вищою освітою становить 9,52 %.
Етнічна історія. В основі румунського етносу лежать фракійські племена гетів і даків. Найважливішим етапом у формуванні предків румун була романізація гето-даків у період Римської імперії, коли на їхніх землях було утворено провінції Меозія і Дакія. До VI ст. утворилася дако-романська етнічна спільнота, що вступила в контакт зі слов’янами, які вплинули на її матеріальну й духовну культуру. Більша частина слов’ян лівобережжя Нижнього Дунаю була асимільована романомовним населенням. На зламі І і ІІ тис. н.е. утворилася східнороманська волоська етнічна спільнота (влахи, волохи — у візантійських та слов’янських джерелах). У ІХ ст. предки румун прийняли від болгар християнство. У ХІV ст. на землі волохів виникли Талаське та Молдавське князівства. Державні кордони сприяли формуванню етнографічних відмінностей у населення князівств. Волохи також проживали в Трансільванії, яка в ХІV—XX ст. входила до складу Угорщини.
Етнонім румунів вперше зафіксовано у ХVI ст. Літературна мова склалася на основі мунтянської та інших говірок. Османське панування (з ХVI ст., остаточно ліквідовано у 1878 р.) гальмувало етнічний розвиток румун. Формування румунського народу пов’язане зі створенням єдиної літературної мови, а також об’єднанням у 1859—1861 рр. історичних областей Молдови і Валахії в єдину національну державу (з 1862 р.—Румунське князівство, з 1881 р.— королівство). Румунська нація консолідувалася після приєднання Трансільванії (1920 р.).
Румуни в Україні. Румуни почали оселятися серед українців ще в ХІІІ столітті. Це були вихідці із Західної Валахії (Марамороша) і Південної Трансільванії. Вони поступово освоїли територію Північної Буковини, Закарпаття, землі сучасного Тячівського і Рухівського районів. У ХІV ст. почали з’являтися інші румунські поселення.
У духовному житті румун Марамороша величезну роль відігравав Грушевський монастир, побудований Драгієм у кін. ХІV ст. На думку більшості вчених, тут була друкарня, де видавалася релігійна література, а також робились перші переклади зі старослов’янської на румунську мову.
Під впливом новоутвореної Румунської держави (сер. ХІХ ст.) частина населення колишнього Молдавського князівства поступово почала вважати себе румунами, тоді як молдавани, які не увійшли до Румунії (більша частина Бессарабії), зберегли свою етнічну самосвідомість. Особливо це помітно в Чернівецькій області, де проходив державний кордон між Австро-Угорщиною та Росією.
