Литовці
ЛИТОВЦІ (самоназва — лєтувяй).
Народ, основне населення Литви (2 924,3 тис. осіб). Належать до біломорсько-балтійської раси великої європеоїдної раси. Мова — литовська, балтійської групи індоєвропейської сім’ї. Писемність — на основі латинської графіки. Переважна більшість віруючих — католики.
За даними перепису 2001 р., в Україні проживає 7 207 литовців (1989 р.— 11 278). Після Другої світової війни чисельність литовців в країні повільно зростала: у 1959 р.— 8 906 осіб, 1970 р.— 10 715, 1979 р.— 9 658, 1989 р.—11 278 осіб, а останні 10 років — зменшується. В Україні литовці проживають переважно у південносхідних областях.
У 1990 р. у Києві було створено Товариство литовської культури ім. Майроніса. Наприкінці наступного року в Київському костьолі св. Олександра вперше було відправлено службу литовською мовою, яка згодом стала щотижневою. Діти литовців у Києві мають свою недільну школу.
Етнічна історія. Предки литовців — давньобалтські племена, що з’явилися в басейні Німану і Даугави в кін. ІІІ — на поч. ІІ тис. до н.е., асимілювавши автохтонне населення. На межі н.е. тут сформувалися племена, що згодом увійшли до складу Литви,— власне литовці, чи аукштайти (литва давньоруських літописів), жямайти (жмудь), скальви (шалави), надруви, а також частина судавів (ятвяги), південні групи куршів, земгалів і селів. Для вивчення перших століть нашої ери вчені мають у своєму розпорядженні численні матеріали з городищ, селищ, різноманітних могильників, а також деякі писемні джерела. Згодом землеробство стає основним заняттям мешканців, причому в деяких р-нах поширилося вже орне землеробство, що сприяло подальшому розвитку скотарства. У зв’язку зі зрослим вивозом бурштину балтійські племена потрапили в поле зору античних авторів.
Римський історик І ст. н.е. Корнелій Тацит у праці «Германія» (розд. 45) першим описав жителів узбережжя Балтійського моря і назвав їх естіями (Aestiorum gentes). Наприкінці ІІ ст. Птоломей писав про два народи у цьому районі — судинів і галіндів. Судини Птоломея — це судави чи ятвяги, які часто згадуються у руських літописах. Найдавніший руський літопис знає також голядь-галіндів, які жили по верхній течії Протви. Докладніше про галіндів як про неіснуюче вже плем’я говорить у ХІV ст. історіограф Тевтонського ордену П.Дусбург.
Значний археологічний матеріал дає можливість встановити область розселення основних пруських, литовських і латиських племен: самбіїв, галіндів, судавів-ятвягів, куршів, скальвів, надрувів, жемайтів, аукштайтів, земгалів, латгалів.
Племена давніх пруссів простежуються переважно по різних поховальних пам’ятках, кераміці. На території Литви виділяються дві основні культурні області: область ґрунтових могильників західних і центральних районів Литви, та область курганних могильників і городищ східної частини Литви. У цих областях простежуються менші локальні групи. Так, у найзахіднішій частині області ґрунтових могильників (довкола Клайпеди, терен куршів у Латвії) виділяється локальна група могильників, яка належить предкам куршських племен, ім’я яких (Cori) ми знаходимо у письменника ІХ ст. архієпископа Бременського Римберта та у літописі Нестора (корсь). Поховальний обряд, а також інвентар на сході різко відрізняють цю область від західної групи. Пам’ятки цієї області належать предкам жемайтів.