SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Білоруси

Статистичні дані свідчать, що в 1926 р. на будівництві нових промислових гігантів Донбасу та Придніпров’я за оргнабором працювало понад 10 тис. робітників-білорусів, а в 1930 — 1931 рр. їх кількість зросла до 34 тис. осіб. Аналогічна ситуація повторилася в 1943 — 1950 рр., у період післявоєнної відбудови промисловості Донбасу та півдня України. Тоді у цих регіонах кількість Б. дещо зросла, але згодом почалося неухильне і дедалі швидше їх зменшення.

Етнічна історія. Основну участь в етногенезі білорусів взяли східнослов’янські племена дреговичів, західних кривичів і радимичів на основі балтського субстрату. Територія сучасної Білорусі була колонізована слов’янами, а місцеве населення асимільоване впродовж VІІ — VІІІ ст. Ці племена у ІХ — ХІ ст. увійшли до складу Київської держави, яка формувалася, підкорюючи басейн Дніпра. Існування єдиної давньоруської народності залишається дискусійним питанням, оскільки Давня Русь була передовим політичним об’єднанням, а за етнічним складом, хоч і за переважанням слов’ян, строкатим. Стверджувати можна лише наявність спільної книжної мови та елітарної культури, з’ясування ж форм лояльності та структури ідентичності загалу східнослов’янської людності є вельми проблематичним. Ще на момент написання «Повісті врем’яних літ» (поч. ХІІ ст.) значну роль відігравала ідентичність племінного характеру. Очевидною є рання схильність локальних князівств на білоруських теренах до сепаратизму від київського столу.

У сер. ХІІІ — поч. ХІV ст. землі Білорусі увійшли до складу Великого князівства Литовського, де протягом ХІV—ХVІ ст. на території Турово-Пінської, Берестейської, Гродненської, Полоцької, Мінської, Вітебської і частини Смоленської та Чернігівської земель склалася давньобілоруська (або «руська») мова, яка у ХІV — ХVІ ст. використовувалася у державному діловодстві, літописанні, правових пам’ятках. Політична окремішність і процеси структурування еліти русько-литовського походження на ґрунті потужної місцевої локальної ідентичності відіграли визначальну роль у формуванні специфічних рис білоруської культури та мови. Білоруська етнічна спільнота сформувалася у ХІV—XVI ст. У цей час стосовно частини білоруських земель почала уживатися назва Біла Русь. Щодо походження цієї назви у науковій літературі немає спільної думки. Найчастіше трапляється тлумачення найменування Біла Русь шляхом зіставлення його з назвою Чорна Русь, якою позначалася частина західної давньоруської території з містами Новгородом, Слонімом, Здитовим, Волковиськом і Гродно, захоплена литовськими князями раніше інших частин Західної Русі. Припускається, що Білою Руссю в ХІІІ ст. стали називати іншу частину Західної Русі, ще вільну в той час від влади литовських князів-завойовників і не скорену татарами. У цьому сенсі «Біла Русь» могла означати Вільну Русь. За іншим тлумаченням, походження розглянутих топонімів ставиться в залежність від поширення християнства в західній частині Русі: Білою Руссю нібито стали називати ті білоруські землі, в яких раніше затвердилася нова, християнська релігія, а Чорною Руссю — землі, де довше зберігалося язичництво.

У першій чверті ХVІ в. у Білорусі з’являється друкарство, виникнення якого пов’язане з ім’ям білоруського першодрукаря і просвітителя Георгія Скарини. Його видання широко розповсюджувалися в Російській державі та інших слов’янських країнах. Видатну роль у розвитку білоруської культури відіграли Василь Тяпинський, Симон Будний, брати Мамоничі, Симеон Полоцький, діяльність якого залишила помітний слід також у культурному житті росіян та українців. Їхні книги білоруською мовою були важливим засобом розвитку освіти і боротьби за свою самобутність.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER