SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

УРОК ПОВАГИ ТА ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

  • 13.02.2019 2011
  • Коментарі: (0)

 

/ ДОРОГА ДО МИРУ, ЄДНОСТІ ТА ГАРМОНІЇ/

з нагоди відзначення  в Україні Міжнародного дня рідної мови

20-21 лютого 2015  року

 

Президент Асоціації «Спадщина України»

Член Національної спілки журналістів України

Професор кафедри українознавства

Університету «Львівський СтавропіґІон»

Автор новітніх педагогічних технологій 

Керівник проекту і автор навчально-методичного комплексу

«Великий світ маленької дитини» 

Квасниця Ірина Юліанівна

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ  ТА МАТЕРІАЛИ ДО ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ

/методичний інформаційний матеріал для вихователів ДНЗ та вчителів початкової школи, студентів вищих навчальних закладів педагогічного спрямування/

Головна мета уроку – формування у дітей української громадянської ідентичності шляхом вивчення важливих фактів з  історії становлення рідних мов Українського народу, української державної мови в контексті культурних традицій української титульної нації і національних меншин та корінних народів України; поваги до Українського Народу, усвідомлення морально-правових норм та загальнолюдських цінностей сучасного суспільства в царині збереження територіальної єдності нашої держави України.

Завданнями уроку є:

 - ознайомлення вихованців з поняттям і науковим трактуванням «рідна мова материнська» і «державна мова»;

- загальнолюдські цінності і їх трактування в  релігійних духовних практиках (християнських, мусульманських, іудейських, протестантських та ін..) та світських духовних практиках українського суспільства;

- виховання у дітей почуття гордості за Україну, за самовідданість і героїзм її синів і дочок у відстоюванні гідності і територіальної цілісності в умовах неоголошеної війни в східних регіонах держави і анексії Автономної Республіки Крим;

- сприяння усвідомленню школярами духовної єдності населення всіх регіонів України, сповідування загальнолюдських і національних цінностей Українського Народу, збереження громадянського миру на нашій землі.

Республіка Україна – демократична європейська держава. Розвиток найдавнішої хліборобської культури на Землі описаний в численних літописах, ізборниках, наукових працях, що дійшли до нашого часу і зберігаються у найвідоміших європейських бібліотеках. Творцями цієї культури були племена, які в процесі етногенезу народили українську націю.

Століття колоніального поневолення не змогли знищити родову пам’ять українського народу і через віки постала держава Україна. Консолідуючою силою в нашій державі є українська титульна нація з українською державною мовою та традиціями, звичаями, древньою культурою, народженими ще в протословенські часи становлення європейської цивілізації. Універсальним інструментом об’єднання нації у єдиний життєтворчий організм у просторі і часі – є українська мова.

Світові економічні кризи початку ХХІ століття співпали із ідеологічним, економічним і соціальним становленням України в умовах самостійності і свободи. Морально-психологічний імпульс національного утвердження впродовж останніх 20 років поволі розбивався об матеріальну скруту, в яку потрапив увесь український народ. Але в складних умовах, в різні періоди свого розвитку, опинялися і інші держави. Та об’єднання навколо національної ідеї вивело із небуття острівну Японію, котра після другої світової війни, маючи обмежені природні сировинні ресурси, зуміла не тільки відродитись, але й увійти до сімки найбагатших країн світу. Національна ідея згуртувала чехів, словаків, угорців, поляків, литовців, латишів, естонців, які за рівнем свого життя відірвалися далеко вперед від українців.

Головну роль в об’єднанні націй відігравала державна мова – єдина для усієї держави. Наприклад, після буржуазної революції 1794 року у Франції виявилося, що половина 25-мільйонного населення не володіє французькою мовою. Уряди цієї країни впродовж 50 років зробили все, щоб утвердити її як єдину на всій території країни. Коли Італія після трьохсотрічної роздрібненості й поневолення об’єдналася й здобула у 1861 році незалежність, італійською мовою розмовляло із 25 млн. населення лише 600 тис., тобто 2,4 %. «Італію створено, тепер треба створити «італійців» – зробив висновок один із керівників національно-визвольної боротьби. І в Італії було створено і втілено в життя комплексну програму утвердження італійської мови як загальнонаціональної. Таких прикладів на Землі багато.

Щоб Україна стала справжньою демократичною державою необхідно здобути свободу духу – національну ідею, що не тільки уособлює субстанцію народного руху, а й створює й підтримує соціальну рівновагу в суспільстві.

Center lingua facit ( рим.) – мова творить народ. З мови починається і мовою зміцнюється держава. В потужній і багатій державі – живуть достойні і впевнені у своєму майбутньому люди.

Сучасна освітня система України дає можливість спадкоємності дошкільної освіти у змісті початкової і середньої шкільної освіти. Тому теми вивчення тих чи інших  державних, народних, громадянських чи  визначних міжнародних дат є можливими в контексті різних гуманітарних предметів учнями різного шкільного віку. На особливу увагу заслуговують діти 6(7) – 12 років, які внаслідок унікального психо-фізичного розвитку,  відкриті до учіння та сприйняття законів та традицій родини, роду, народу, нації.

Важливим є те, що в цей період не тільки відбуваються подальші зміни у фізичному, психічному (психологічному), соціальному розвитку дитини, але й різноманітнішими та багатшими стають зміст та форми дитячої діяльності: малювання, ліплення, конструювання, аплікація, моделювання. В їх життєдіяльності переважає продуктивна діяльність поряд з ігровою і саме їй діти надають перевагу у виборі роду самостійних занять, охоче займаються нею протягом тривалого часу.

У цей віковий період закладаються основи учбової діяльності, розвивається образ «Я», формується морально-етична шкала відношення до себе і до оточуючого світу, формуються риси характеру. Тому надзвичайно важливо з раннього віку дитину виховувати у любові, повазі до самої себе і повазі до батька-матері, любові до своєї рідної землі і патріотизмі до своєї Батьківщини.

 

Рекомендуємо педагогам і батькам ознайомитись з книгою «Дітям про державну і рідну мову в Україні»(автор-упорядник Квасниця І.Ю.) і рубрикою посібника «Розкажіть своїй дитині і візьміть до уваги». Науково – популярні статті «З історії становлення державної мови в Україні» та «Рідна мова материнська – основа розвитку і становлення особистості дитини»  знайомлять з історією становлення української державної мови на території сучасної України, висвітлюється стан застосування державної мови у різних сферах життя, рівень володіння нею; звертається увага на наукові визначення термінів «державна мова» і «рідна мова», а також на психологічні особливості мовленнєвого розвитку дитини старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. Даний матеріал може бути використаний при підготовці студентів з відповідних спеціальностей у вищих навчальних закладах педагогічного профілю.

НАТИСНІТЬ НА КАРТИНКУ, ЩОБ ПЕРЕЙТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ У МАГАЗИН

Посібник для роботи з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку побудований за жанрово-тематичним принципом і складається з таких розділів: «Розкажіть своїй дитині і візьміть до уваги» (історія становлення української державної мови та рідна мова, як основа розвитку дитини), «Батькам для розваги, малятам для науки» (добірка фольклорних зразків (прислів’їв, приказок, скоромовок і примовок, загадок про мову, усне і писемне мовлення), крилаті вислови про мову, віршовані твори вітчизняних і зарубіжних поетів, тематичні музичні твори), «Мій рідний край, моя земля» (казки, легенди, оповідання), «Рекомендована література».

Оскільки рівень складності вміщеного літературного і пісенного матеріалу різний, то педагоги і батьки матимуть змогу самостійно обирати твори для читання, слухання, розучування і виконання дітьми залежно від віку, рівня розвитку вихованців та конкретних педагогічних завдань родинного виховання чи суспільного виховання  у дитячих навчальних закладах України. 

Національний склад населення України

Особливістю національного складу населення України є його багато- національність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території України проживали представники понад 130 національностей і народностей. У національному складі населення України переважна більшість українців, чисельність яких становила 37 млн. 541,7 тис. осіб, або 77,8 % від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 р., чисельність Українців зросла на 0,3 %, а їх питома вага серед мешканців України — на 5,1 відсоткового пункти. Друге місце за чисельністю посідали росіяни. Їх кількість порівняно з переписом 1989 р. зменшилася на 26,6 %  і нараховувала на дату перепису 8 млн. 334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальній чисельності населення зменшилась на 4,8 відсоткового пункти і становила 17,3 %. Далі за чисельністю в Україні проживають білоруси,   молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, німці, шведи, греки та інші національності.

Мовний склад населення.

Українську мову, за даними перепису 2001 р., вважали рідною 67,5 %  населення України, що на 2,8 відсоткового пункти більше, ніж за даними перепису 1989 р. Російську мову визначили як рідну 29,6 % населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник зменшився на 3,2 відсоткового пункти. За даними соціологічних опитувань у 2018-2019 рр. 70 відсотків етнічних українців з числа російськомовних, визнають рідною мовою українську. Щодо інших національних меншин України, то рідними мовами в місцях їх компактного проживання рідною мовою навчаються білоруси, поляки, угорці, румуни, євреї, німці, шведи, роми, греки, болгари, молдавани та ін.

Політика  держави  стосовно  національних   меншин.

Після проголошення незалежності України (1991 р.) було створено Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів (згодом перетворений у міністерство), покликаний сприяти відродженню, розвиткові мов, культур, загалом духовних потреб національних меншин України, які становлять 14 млн. чол. (або 27,3 % населення). Турбота про національні меншини є однією з вузлових проблем національної політики Української держави. У прийнятій Верховною Радою Декларації прав національностей України (листопад 1991 р.) підкреслюється, що Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. У цьому документі, як і в Декларації про державний суверенітет України, проголошується рівність усіх громадян республіки незалежно від походження, соціального, майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання тощо.

Наступним важливим документом, прийнятим в Україні, став закон «Про національні меншини в Україні» (червень 1992 р.). Він гарантує кожній з них право на свою культурну автономію в межах України, на розвиток національних історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних навчальних і культурних закладів. Станом на 1 серпня 1991 р. в Україні було зареєстровано 314 організацій національних меншин, що включали представників 8 корінних народів та 130 національних меншин.

Україна послідовна в збереженні автохтонних народів та національних меншин. Конституція України гарантує усім громадянам України рівний доступ до освіти, реалізації свобод і прав людини, захисту честі та свободи.

Рідна мова материнська - основа розвитку і становлення особистості дитини

з книги  «Дітям про державну і рідну мову в Україні»

автор І.Ю.Квасниця

НАТИСНІТЬ НА КАРТИНКУ, ЩОБ ПЕРЕЙТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ У МАГАЗИН

 

Рідна мова — мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їх національній  своєрідності.

На території України проживає, за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 37,7 млн. українців (77,8%), які складають титульну українську націю, що дала назву нашій державі – Україна і подарувала нам державну мову – українську. Поряд з етнічними українцями в Україні проживають представники більше 130-и національних меншин. Предки цих людей прийшли на нашу землю в різні історичні епохи і Україна є Батьківщиною для 10 мільйонів білорусів, росіян, молдаван, поляків, євреїв, болгар, греків, гагаузів, чехів, угорців. 

Висвітлюючи питання вивчення рідної мови, звернімо увагу на те, що рідною мовою для кожної людини є мова її матері.

Перші слова – колискову пісню матері дитина чує з перших днів свого народження. Ці слова асоціюються у дитини із безпекою, затишком, любов’ю і турботою. Вперше за матір’ю малятко пробує лепетати свої перші слова: «мама», «тато», «баба», «дідо», «ляля» і т.д. і ідентифікувати їх звучання з конкретними особами і предметами.

Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою своїх батьків. Тому  у всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто рідна мова сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а  як одне з головних джерел патріотичних  почуттів, як показник духовної сфери людини. Письменники поетизують рідну мову так само, як і рідний край, його пейзажі, як свій народ.

Небайдужість до рідної, материнської мови посилюється тим, що від першого сказаного дитиною слова до її повного занурення в океан слів триває постійна творча робота думки, тоді як оволодіння іншими, нерідними, мовами — це вже не стільки пізнання, скільки перекодування пізнаного, супроводжуване активною роботою пам’яті. Як формування людського організму повторює історію розвитку живої природи, так і розумовий розвиток окремої людини проходить той шлях, яким ішло все людство. Якщо знання про світ здобувається внаслідок порівняння між собою різних його складових, то шлях до виникнення понять про предмети і явища об’єктивного світу в різних етносах пролягає через неоднакові зіставлення і порівняння. Наприклад, українське повітря асоціюється з вітром, а російський воздух з духом, диханням; українське вікно — з оком, а болгарське прозорец — із прозиранням, прозорістю. Зрештою, коли зіставляються між собою повітря і воздух, вікно і прозорец і т. п., то значення цих слів, а отже, й понять, що стояли за ними, ідентифікуються.

Таке ж уявлення виникає і тоді, коли засвоєне з дитинства слово зіставляється зі словом іншої мови: ототожнення відбувається поза етимологічними зв’язками слова рідної мови з іншомовними відповідниками. Отже, мислячи іншою, нерідною, мовою, людина оперує поняттями, але відривається від тих первинних асоціацій, які западають у свідомість дитини при пізнанні навколишнього світу.

Рідна мова єднає, консолідує народ у часі і просторі. Тому-то духовні лідери різних націй постійно звертаються до своєї мови як до основи народності, найбільшого духовного багатства, животвотворного  джерела повноцінного розвитку.

У зверненні до носіїв української мови М. Рильський писав: «Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови». В. Достоєвський – великий російський письменник, відзначаючи вагоме значення засвоєння дитиною у ранньому віці рідної мови, писав: «Лишь усвоив в возможном совершенстве первоначальный материал, то есть родной язык, мы в состоянии будем в возможном же совершенстве усвоить и язык иностранный, но не прежде». Білоруський письменник У. Короткевич у своїх творах звертає увагу на  генетичний зв'язок поколінь через вивчення і спілкування рідною мовою:

«Хто забыў сваіх продкаў - сябе губляе,

Хто забыў сваю мову - усё згубіў.» 

Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини. Учені підтвердили геніальний здогад німецького вченого- енциклопедиста Вільгельма Гумбольдта, висловлений у ХVІІІ ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Вивчення мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє. 

Як стверджував видатний український мовознавець Олександр Потебня, мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови і доки воно не дозріло, доки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, що маленькі діти (слов’янських народів), коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми, іноді несвідомо, за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан пише у своїй статті: «Мова — це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ... Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись на зміні антропологічного типу. Зменшується об’єм пам’яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна — просто «сніг», і просто «крига», то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи іншого генотипу».

Ще в 50-х роках Дж. Берко переконливо показала, що діти не просто імітують те, що вони чують, а створюють гіпотези щодо мови і перевіряють їх. Ще більше вражає те, що у всіх культурах діти успішно навчаються своїй рідній мові і починають говорити на ній вільно, за допомогою чи без допомоги дорослих. Цей загальний результат переконує нас у тому, що люди володіють деякою універсальною і вродженою здібністю до опанування мови. Згідно припущення американського лінгвіста Н. Хомського, люди мають апарат засвоєння мови – вроджені здібності в сфері синтаксису, граматики і прагматики. Саме цей  «апарат дає змогу всім нормальним дітям усіх культур навчитися своїй рідній мові і вільно нею говорити”».

Саме завдяки опануванню рідною мовою, в атмосфері неповторного духовного спілкування з батьками, дитина розпочинає активно засвоювати і відтворювати соціальний досвід, культуру поведінки і особливості поглядів на світ. У родині дитина вперше усвідомлює і вибудовує власний „Я-образ”, починає ідентифікувати себе як суб’єкт міжособистісних стосунків у сім’ї, опановує прийнятні норми поведінки. Це може відбуватися і в умовах стихійного впливу різних життєвих обставин родини, однак визначальну основу закладає лише виховання, що здійснюється в сім'ї на підґрунті народної педагогіки. Саме народна педагогіка найповніше відображає особливості народного буття та світогляду, весь різнобарвний спектр етнічної ментальності. Запорука національного самоусвідомлення – саме в родині.

Велике психологічне значення має ім'я-наречення дитини – давнього звичаю, пов’язаного з вибором імені для новонародженого. Вважалося: ім’я визначає долю людини. Сучасні психологічні спостереження засвідчують, що слово-ім’я – перший усвідомлений образ власного «Я». Нагадаємо один з рідномовних обов’язків, про який говорив І. Огієнко: «Бережи своє особове ім’я й родове прізвище в повній національній формі й ніколи не зміняй їх на чужі. Найменша тут зміна – то вже крок до винародовлення».

Отже, адаптація до сучасного педагогічного процесу надбань народної мудрості, звернення до духовних джерел етносу є необхідною умовою для усвідомлення національної самобутності і самоусвідомлення своєї неповторності. Через це реалізація принципу народності у вихованні (насамперед навчаючи дітей рідною мовою, враховуючи багатовікові культурно-виховні традиції) має бути аксіомою будь-якої педагогічної технології і, безумовно, керівним постулатом для батьків.

Мода на навчання дітей іншої мови у ранньому віці призводить до серйозних психічних і моральних деформацій свідомості дитини. Саме у віці до 6 років у дитини формуються риси характеру, закладається шкала морально-етичних цінностей, формується особисте «Я» через створення «образу нормальної людини», носія основних морально-етичних рис роду, народу, нації. Прийде час – це вік 6-7 років, коли у європейських народів у давні часи проходили перші обряди ініціації дітей і батьки матимуть змогу віддати дітей в науку до учителів і навчати їх і різним мовам, і давати основи різноманітних знань.

Рідна мова – це найкоротший, найефективніший шлях до самопізнання, до пізнання душі власного народу.

Ці та інші матеріали ви зможете отримати, придбавши  Навчально – методичний комплекс «Великий світ маленької дитини».

https://www.llcmaxima.com/shop

 

 

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER