SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Станислав Губерначук «Давня, як світ, рідна мова»

  • 30.09.2010 2011
  • Коментарі: (0)


Давня , як світ, рідна мова

Станіслав Губерначук - Як гул століть, як шум віків - Рідна мова //УДК 811.161.2(091); ББК 81.2УКР-03; Г93// Бліц-Інформ; - К., 2002, С.26 - 32

Людство живе і розвивається в умовах одних і тих самих сталих космічних законів. Все, що є тепер, було й колись. Це стосується і процесів розвитку мов. За 2,5 тисячі років писаної історії не зафіксовано жодного факту появи якоїсь абсолютно нової мови. Тож подібне в житті мов триває зроду-віку - з часів, коли людина перейшла на спілкування з допомогою мови, жодної абсолютно нової мови у світі не з'явилося. Історіографія закарбувала лише час, коли той чи інший давній автор застав ту чи іншу мову.
Мови лише зникають, зникають не самі по собі, а винятково під асимілятивним тиском інших мов. А те, що офіційна наука пропонує нам добу появи якоїсь мови, виглядає непереконливим, як-от приміром, із румунською мовою. Реально треба говорити не про час виникнення румунської мови, а тільки про час асиміляції ромеями-латинами даків та гетофраків і час схрещення їхніх мов, витоки яких губляться у тьмі тисячоліть. Тому й давність румунської мови обчислюється отими тисячоліттями. Останнє стосується всіх світових мов, у тому числі й української.
Нині у Світі є тисячі мов, які розвиваються як самостійні та самодостатні системи ще з часів, коли людина почала спілкуватися за допомогою мови. Це мови тих частин Землі, на яких європейці застали модель людських колективів ще кам'яного віку. А то майже тисяча неспоріднених поміж собою мов Африки, стільки ж мов Нової Гвінеї, біля півтисячі мов Австралії тощо.
Є чимало й інших прикладів дуже давнього і довготривалого існування мов різних народів. Скажімо, сучасна китайська державна мова існує понад 6 тисяч літ. Як мінімум, 5 тисяч років звучить уже ассирійська мова. Із ІІ тисячоліття до нашої ери і понині звучить і мова басків. Дравідські мови Індії відомі ще із середини ІІ тисячоліття. Грекомовний люд осів на Грецьких островах десь у XVI столітті до нашої ери. Єврейська мова відома на письмі ще із ХІ століття до нашої ери. У VII столітті до нашої ери вже існувала ірландська мова. Мова древніх єгиптян тільки на письмі була зафіксованою протягом 4-х тисяч років. Цей список можна значно збільшити.
Кілька років тому англійські вчені Інституту молекулярної медицини із Оксфорду знайшли для жителя британського містечка Вессек родича, який жив у районі цього ж містечка ще 9 тисяч років тому. Виділений ДНК (ген спадковості) із кісток та черепа печерної людини, віднайдених у тих краях, один до одного збіглися із ДНК згаданого сучасного англійця. Мовний ген входить до складу ДНК, тож у ідеальному випадку мовні звуки сучасного англійця та його предка печерних часів, якщо відкинути нашарування інших мов, мусять бути ідентичними.
Все, про що йшлося вище, дає підстави говорити про дуже давнє і автономне формування кожного із існуючих нині етносів, як і кожної із сучасних мов. І їхній розвиток не вписується у схеми індоєвропеїстів та славістів. Думки про великий індивідуалізм, автономність мов можна знайти у деяких видатних мовознавців, приміром, у В. Ягича, М. Марра. Нині західні вчені, шукаючи витоки своїх національних мов, все частіше звертають погляди у часи племінних утворень.
Історична наука відносить час виникнення племен до епохи мезоліту, тобто десь до ХІ-VI століття до нашої ери. На прикладі мов Нової Гвінеї, Африки, Австралії можна зробити висновок, що і в Європі племінні мови протягом багатьох тисячоліть не поглинали одна одну, не зазнавали впливів асимілятивних процесів. Та й звідки було взятися посяганням одного племені на мову іншого? Відсутність накопичення у людей кам'яного віку не давала приводу для поневолення племені племенем. Як сказав В. Маяковський : «В ніщіх, что у вас спуліть?». Якщо не було поневолення племені племенем, то й не було мовних асиміляцій.
Асиміляційні процеси почалися як наслідок загарбницьких війн відносно пізно. Деякі західні вчені тепер схиляються до думки, що людські мови виникли десь 2 мільйони років тому. Тож племінні мови, розвиваючись такий довгий час ізольовано, були вже на час консолідації племен у етноси повнокровними мовними системами. Не може бути жодного сумніву, що окремі сильні племінні мови, асимілювавши слабкі мови племен, що ввійшли до складу сучасних етносів, стали мовами цілих сучасних етносів. Звісно, в окремих випадках сучасні національні мови виникли внаслідок змішування кількох племінних мов.
Мова є категорією консервативною, сталою. Лексичне збагачення мов відбувається, в основному, на основі власних прадавніх коренів і власних словотвірних одиниць (суфікси, префікси) та моделей. О. Потебня з цього приводу зазначав: «Нові поняття, входячи в мислення і в мову народу, означалися звуками, які уже раніше мали зміст і основою при тому слугувала єдність ознак у нових і раніше відомих поняттях». Носії певної мови не творять абсолютно нових слів, а лише варіюють за допомогою словотвірних одиниць та моделей усталені в їхній мові прадавні корені. Виглядає, що сучасні мови такі давні, як Світ. Це стосується й нашої української мови.
У працях багатьох українських вчених можна віднайти твердження про незмінність людності на українських землях протягом багатьох тисячоліть. До таких учених належать В. Хвойка, М. Грушевський, В. Петров, М. Брайчевський, О. Стрижак та інші. А чимало хто із українських учених вважає українців прямими нащадками носіїв Трипільської культури. А дійсно, якщо задовго до нової ери були і є, наприклад, китайці, вірмени, греки, євреї, баски, то тому не могло бути і нас, українців? Сучасний англійський учений-генетик крові А. Мурант відносить українців за складом крові до найдавніших етносів Європи, серед яких називає голландців, ірландців, басків.
На основі знайдених на Запоріжжі чоловічого і жіночого черепів, яким уже 8 тисяч літ, відомий російський учений М. Герасимов відтворив скульптурні портрети тих людей. І що ж ? То були типові українець і україночка. Сучасний український антрополог С. Середа пише, що «підсумки тривалих досліджень на українському Правобережжі» показують, що «тут протягом останніх тисячоліть переважав один і той же тип - середньоєвропейський». Далі той же Середа підкреслює «На думку Т. Алексєєвої (антрополога) можна провести чітку лінію генетичної спадкоємності між давньою і сучасною людністю Середнього Подніпров'я. А саме: лісостепове населення доби бронзи - племена скитського часу - носії Черняхівської культури - давні руси - сучасні українці». Отже, уже десь із ІІ тисячоліття до нашої ери антропологи простежують зв'язок поколінь українців.
Про дуже давню консолідацію українського етносу, як таке ж давнє поширення української мови на українських теренах, говорить близькість між собою говірок та наріч української мови. Український мовознавець ХІХ століття С. Смаль-Стоцький стверджував, що «діалектні відмінності всередині української мови взагалі досить незначні». Так само й мовознавець Я. Рудницький вважав, що українська мова на тлі інших слов'янських мов виглядає «значно одноцільнішою».
Виходячи з того, можна навіть припустити, що в субстраті української мови велика доля припадає на прамову одного із протоукраїнських племен. Тоді виглядає, що проукраїнська мова племінного періоду збільшувала свій ареал не так за рахунок поглинання мов сусідніх племен, як за рахунок росту популяції племені-носія тієї проукраїнської мови, зрозуміло, на той час найсильнішого в українському Подніпров'ї. За дослідженнями українського археолога М. Чмихова, на теренах сучасної України у голоцені (ІХ - ІІІ тисячоліття до нашої ери) виділялися три лінії розвитку людності. Найсильнішою лінією, як стверджує той же Чмихов, була перша, що простежується ще із ІХ тисячоліття до нашої ери. Розквіт тієї лінії людності припадає на час існування Трипільської культури та й географічне поширення її збігається із ареалом Трипільської культури. Недаремно ряд українських учених, як-от В. Щербаківський, О. Кандиба (О. Ольжич), Я. Пастернак та дехто із сучасних, вважають українців прямими нащадками-спадкоємцями носіїв Трипільської культури.
Українську мову ґвалтують ось уже тисячу літ. Ще з ХІ століття і аж до останніх років ХХ століття українці вчилися грамоти чужими мовами, а не своєю рідною. Ще за часів Русі-України, як відомо, офіційною мовою держави, церкви, книжок, школи була не рідна народна мова, але так зване церковнослов'янське письмо, нав'язане нам силоміць разом із християнством.
Пізніше ж офіційними мовами в Україні були польська, російська та інші. І якщо наша українська мова вистояла під двохсотлітнім асимілятивним тиском польської мови, а згодом - під більш ніж трьохсотлітнім тиском російської мови, то будьмо певні, вона могла витримати й раніші, ще докиєворуські тиски інших мов-асиміляторок.
Власне, у докиєворуські часи асимілювати українців було й нікому. Бо історія не знає фактів, щоб якісь народи-завойовники далі вглиб від києворуських часів поневолювали нас так довго, аби змогли асимілювати. Скажімо, відоме короткотривале вторгнення на українські землі у VII столітті аварів. Трохи раніше в українському Подніпров'ї з'явилися гунни. Але, за дослідженнями деяких авторів, гунни прийшли до нас із Північного Китаю на заклик антів - укрів допомогти у боротьбі проти готів. Самі ж гунни, як випливає із сучасних досліджень французьких та італійських археологів, були давніми вихідцями із українського Подніпров'я. Тож гунни були проукраїнською діаспорою, яка повернулася боронити свою предковічну землю.
Згадані готи, правда, певний час володіли нашим Подніпров'ям, але не настільки довго, щоб радикально щось змінити у нашій мові. Є ряд учених, які зводять вплив готів на антів - укрів до мінімуму. Та й ані Візантія, ані Рим, ані Еллада асимілювати нас просто не могли, бо не здолали нас. І в той час, коли по всій Європі гуляв роменський меч під лозунгом «Чия влада - того й мова», у нас тут, у Праукраїні, була своя влада і своя мова.
Правда, у середині І тисячоліття до нашої ери один із перських царів, Дарій, згадавши своє «орійське сім'я», надумав був здійснити «туристичний похід» по прабатьківщині прапредків. Але у Праукраїні йому за нечемну поведінку нам'яли боки й вуха і за кілька місяців випхали геть.
Отже, десь із найдавніших тисячоліть і аж до часів Русі-України наша українська мова розвивалася самостійно, вільно - на базі своїх же прадавніх мовних коренів та граматичних категорій. Згадаймо цитовану вище думку О. Потебні, що нові власні терміни і слова у мовах постають із власних прадавніх коренів. Наша мова тому є глибоко вкоріненою в українській землі, а мовний ген українців завжди був надзвичайно сильним, через що українці завжди психологічно не сприймали чужинецьких мов, чинячи їм опір.
Ще донедавна в українських селах можна було почути глузування над тими, хто, поживши у зросійщеному місті, і сам зросійщувався: «Без семи днів тиждень, як у городі, а вже штокає!». Ще у 50-х роках минулого століття, незважаючи на шалений російськомовний тиск, наприклад, всі передмістя Києва - Святошин, Куренівка, Солом'янка, Русанівка, Дарниця - говорили українською мовою. Та й усі актори, співаки, художники столиці, не говорячи вже про письменників, спілкувалися винятково українською мовою.
Ось уже років двісті українська патріотична інтелігенція веде виснажливу боротьбу з російськими, польськими та іншими асиміляторами за збереження української мови. Звичайно, то знову ж таки проявляється висока опірність українського мовного гену. Бо чим пояснити, що молодий сільський хлопчина, який не чув нічого про патріотизм, про політику, потрапляючи до українського зросійщеного міста, через рік-другий починає активно боротися за українську мову? Один пише патріотичні вірші, інший - листівки на захист рідної мови, рідного етносу. Один організовує патріотичний хор української народної пісні, як Л. Ященко, інший організовує українську патріотичну партію, як Л. Лук'яненко - Українську гельсінську спілку. Одні спопеляють своє серце, відстоюючи права української мови, як В. Симоненко, інші за те ж потрапляють у російсько-більшовицькі кулаги, як В. Стус, В. Овсієнко, В. Лісовий і тисячі інших. І все те в умовах задушливої російської неволі.
Завдяки стійкості українського мовного гену українство зберегло свій предковічний україномовний фольклор. Тисячоліттями передають українці від покоління до покоління, від матері до доньки, від батька до сина сотні українських язичницьких обрядових пісень, що складалися і співалися українською мовою ще у докиєворуські сонцепоклонницькі часи. Та й сотні проукраїнських географічних назв і проукраїнських імен особових зафіксовані ще давніми античними писемними джерелами та києворуськими писемними пам'ятками. А то ж усе - прадавні пам'ятки української мови.
Відомі й прадавні україномовні написи, як і великі за обсягом україномовні писемні пам'ятки ще І тисячоліття до нашої ери. Проте І тисячоліття до нашої ери ще не межа - українська мова простежується і в IV - ІІ тисячолітті до нашої ери. Ось добре відомий нам вислів: «О Див Ладо! О Див Ладо!» Ні, це не фрагмент чуваної ще в дитинстві пісні «А ми просо сіяли». Це вислів із «Рігведи», віднайденої у далекій Індії. Там же, в Індії, у літературній мові індооріїв - санскриті - є сотні слів, що мають спільні корені чи форми зі словами української мови. Все те занесла до Індії кілька тисяч років тому людність із українського Подніпров'я.
Що ж, не треба дивуватися, коли хтось із сучасних об'єктивно налаштованих дослідників заявляє, що, приміром, українські слова гін, копа, сажень, кий, кіш та інші існують ще із шумерських часів. Не треба й кривити губи у скептичній посмішці, почувши твердження, що термінам Україна, козак, гетьман, ватажок, пан та інші уже кілька тисяч років.
Оприлюднені завдяки нашому вивільненню з-під російсько-більшовицького режиму деякі прадавні писемні пам'ятки української історії та мови, як і наукові та науково-популярні праці деяких фахівців із історії, мовознавства, археології, етнографії, етнології висвітлили нам невідому Україну, відкрили істину: писану історію України та історію української мови конче необхідно переписувати по-новому. А головне - український родовід потрібно виводити із часів, віддалених тисячоліттями від нової ери.

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER