SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Квасниця І.Ю. «Полікультурне виховання у системі початкової освіти, як складова національного»

  • 30.09.2010 2011
  • Коментарі: (0)

УДК 373.3.015.31:316.647.5] (477)                                       

                                                     І. Ю. Квасниця

                                             аспірантка кафедри теорії та історії педагогіки

                                               Київський університет імені Бориса Грінченка

                                                     Президент Асоціації «Спадщина України»

 

 РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ  В СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ  УКРАЇНИ :

ПРОБЛЕМИ , ЗАВДАННЯ   І ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ.

У статті обгрунтовується актуальність проблем полікультурного виховання в системі початкової освіти України. Визначені завдання та шляхи їх вирішення через оновлення освітніх стандартів і модернізацію змісту початкової освіти в Україні.      

        Становлення української державності, створення світоглядних засад громадянського демократичного суспільства, економічна, культурна та комунікативна інтеграція України у європейське і світове співтовариство потребують якісно нової освітньої філософії для створення і існування суспільства в нових історичних реаліях. В основі такого суспільства лежить національна ідея інтеграції культурно-національних і загальнолюдських цінностей, так званий діалог культур, взаємодія менталітету титульної української нації і окремих корінних народів та етносів, що живуть в Україні (при умові збереження їх національної своєрідності і неповторності; гармонійного розвитку кожної особистості, дотримання свобод та релігійної толерантності). Здійснити ці завдання неможливо без діяльної творчої особистості, вихованої на засадах полікультурного суспільства при допомозі навчально-методичного інструменту полікультурної освіти, психологічні і морально-етичні норми якої закладаються у початковій школі.

            Мета статті – окреслити  проблеми, завдання і знайти шляхи їх вирішення щодо удосконалення змісту та методів  виховання в системі початкової освіти України (полікультурний аспект).

  Свої витоки полікультурна освіта бере з часів, коли педагогіка ще не виокремилася в самостійну науку, з доби, коли стародавні філософи – Сократ, Платон, Арістотель заснували ідеї гуманізму.

   Проблему полікультурної освіти у другій половині ХХ століття розглядали у своїх дослідженнях такі зарубіжні та українські науковці: Д. Бенкс, М. Хінт, В. Міллер, С. Нієто, В. Подобєд, В. Матіс, Г. Дмитрієв, З. Гасанов, Т. Рюлькер, С. Наушабаєва, Л. Голік, Г. Левченко, Т. Клинченко, М. Красовицький. ХХІ століття посилило інтерес до цієї проблеми, зокрема, і в Україні. На сторінках вітчизняних педагогічних видань останніми роками з’явилися праці Е. Антипової, В. Бойченко, В. Болгарінової, Л. Горбунової, І. Лощенової, Н. Сейко , О. Сухомлинської та інших, в яких розглядаються процеси становлення ідей полікультурності, зв’язок їх з національною освітою тощо .

 Термін «полікультурна освіта» є калькою від сформованого у західній інтелектуальній культурі у 70-х роках ХХ століття поняття "multicultural education". Перші спроби дати визначення цьому поняттю містяться у Міжнародному педагогічному словнику, який було видано у Лондоні в 1977 році. Тут полікультурна освіта подається як відображення ідеалів культурного плюралізму у сфері освіти. У 90-х роках ХХ століття у Міжнародній енциклопедії освіти подається таке тлумачення терміна "multicultural education": «педагогічний процес, у якому подано дві і більше культури, які відрізняються за мовою, етнічною, національною або расовою ознакою» [ 11, С. 29].

Значна увага проблемам полікультурної освіти надається
і в Україні. Українські дослідники важливість даної освіти обговорюють на конференціях, конгресах, семінарах тощо. Виходить низка праць, в яких обґрунтовується доцільність запровадження ідей багатокультурності у навчально-виховний процес освітніх закладів України [17, С. 3].

Учені Л. Голік, Т. Клинченко, М. Красовицький, Т. Левченко проблему полікультурної освіти розглядають у поєднанні з вихованням школярів: «Полікультурна освіта і виховання учнів загальноосвітньої школи – така організація і зміст навчально-виховного процесу, життя і діяльності учнів, взаємостосунків, яка забезпечує ознайомлення з культурою народів, що живуть в одній країні, створення умов для виникнення між ними почуття довіри і солідарності, вміння взаємодіяти». [3, С. 3]

Українські дослідники вказують на те, що багатокультурна освіта і виховання не повинні заперечувати національній, а мають розглядатися разом як складові єдиного процесу. На їх думку, таке поєднання сприятиме глибокому засвоєнню і розумінню як національних, так і загальнолюдських моральних цінностей.

В. Болгарінова, І. Лощенова подають свій погляд на полікультурну освіту: «...така освіта, для якої ключовими поняттями є культура як вселюдське явище; це засіб допомогти особистості в подоланні шляху від засвоєння етнічної, національної культури до усвідомлення спільності інтересів народів у їхньому прагненні до миру, злагоди, прогресу через культурний розвиток».[2, С. 5]

Водночас в українському суспільстві дедалі відчутнішою стає дисгармонія інтелектуального і морального розвитку людей, зумовлена соціально-економічними негараздами перехідного періоду становлення України як незалежної держави. Тому необхідна активізація зусиль освіти, науки, культури щодо духовного, психічного, фізичного розвитку суспільства і кожної людини зокрема.

Головне завдання сучасного виховання молодого покоління полягає не в бездумному прийнятті західних стандартів освіти, що часто передбачає руйнування українських освітніх стандартів національної школи та традицій  української етнопедагогіки, а створення нової навчально-виховної системи (виходячи із психофізичних особливостей вікової педагогіки), яка передбачає:

  • Вивчення етногенетичної структури української нації;
  • Більш глибоку реалізацію  виховного і розвивального потенціалу педагогічних ідей за рахунок оновлення освітніх стандартів і модернізації змісту початкової і загальної освіти в умовах полікультурного, поліконфесійного і поліетнічного соціального простору України;
  • Адаптацію генетичної культурної спадщини і інтеграції української нації у світове та європейське співтовариство;
  •  Усвідомлення своєї значимості і виховання у молоді гордості за своє національне коріння;
  •  Втілення у життя, завдяки засобам масової інформації, навчально-методичного матеріалу, ідеології взаємної поваги народів України один до одного;
  • Виховання толерантності і терпимості в міжособистісних стосунках;
  • Виховання поваги до батьків, свого роду, любові та патріотизму до рідної землі;
  •  Формування громадянської позиції дітей та молоді в умовах полікультурного середовища, формування національної психології приналежності до єдиної великої нації і її гідне представлення на карті світу.

Оскільки початкова школа є «коренем усієї шкільної освіти» [14, С. 89], то реалізація цих завдань повинна починатися з виховання молодшого школяра, створюючи передумови для успіху дитини у подальшому шкільному житті. За минулі півстоліття (1980-2008 роки) відбулося чотири перебудови початкової школи. До 2001 року усі реформи початкової школи відзначалися змінами тривалості навчання і зниженням віку дітей, які вступали до 1 класу. Остання реформа початкової школи відбувається на засадах гуманної, особистісно орієнтованої, національно визначеної освіти шляхом впровадження нових державних стандартів, програм, підручників, навчально-методичного матеріалу. Більш глибокого вивчення і впровадження у практику потребує і концепція полікультурного виховання, необхідність якого диктується реаліями суспільного буття.

  Наприкінці ХХ століття Українська РСР (теперішня Україна) згідно союзного договору перебувала у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. За радянською ідеологією полікультурне виховання розглядалося, як інтернаціональне виховання, що є «…частиною марксистсько-ленінської ідеології, політики комуністичної партії, практики взаємовідносин соціалістичних націй, світогляд робітничого класу в галузі національного питання, моральна норма в сфері національних відносин…»  [15, С.187] і передбачало асиміляцію націй  у «єдиний радянський народ».  

Україна ХХІ століття (з 1991 р.) – незалежна багатонаціональна держава з титульною українською нацією і 136 корінними народами і національними меншинами, що проживають на її території. Тому, акцентуючи увагу на полікультурному вихованні, зазначимо, що це процес «…який передбачає оволодіння особистістю системою національних і загальнокультурних цінностей, комунікативних і емпатичних вмінь, що дозволяють школяреві здійснювати міжкультурну взаємодію і виявляти розуміння інших культур, а також толерантність стосовно інших носіїв» [7, С.691]. Таким чином, змінено смислове значення самого поняття при різних суспільно-економічних системах з асиміляційного на інтеграційне. Тепер ми розуміємо «полікультурне виховання», як  педагогічний процес, що забезпечує :

  • на когнітивному рівні засвоєння молодшими школярами цінностей, культурно-історичного досвіду українського народу, корінних народів і національних меншин, що проживають в Україні;
  • на ціннісно-мотиваційному рівні –формування соціально-установчих і ціннісно-орієнтаційних схильностей учнів до інтеркультурної комунікації і обміну, а також розвиток толерантності і емпатії стосовно інших народів, культур і соціальних груп;
  • на діяльнісно-поведінковому рівні – активну соціальну взаємодію з представниками різних культур при збереженні власної культурної ідентичності.  

За роки незалежності держави Україна було прийнято цілу низку законів, постанов та указів, які регламентують діяльність органів законодавчої та виконавчої влади в Україні з питань національного, поліетнічного та поліконфесійного регулювання суспільного життя, дотримання демократичних прав і свобод: Конституція України, Закони України «Про освіту», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про національні меншини в Україні», «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р.»,Універсал національної єдності, Державна національна програма «Освіта (Україна – ХХІ століття)», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 № 160-р «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми «Школа майбутнього» на 2007–2010 роки», Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) МОНУ, Постанова від 16.11.2000 р. № 1717 КМУ «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання», «Програма всебічного розвитку і функціонування української державної мови», «Державний стандарт початкової загальної освіти» та ін.

Державна національна програма «Освіта» (Україна – ХХІ століття) (1994 р.) займає одне з важливих місць серед концептуальних документів, які визначають розвиток народної освіти в кінці минулого століття. Серед основних шляхів реформування освіти – «подолання девальвації гуманістичних цінностей і національного нігілізму відірваності освіти від національних джерел ...» [8, С. 10].

Серед принципів реалізації Програми треба виділити:

  • гуманізацію освіти, що покликана формувати цілісну картину освіти, духовність, культуру особистості і планетарне мислення;
  • національну спрямованість освіти, що полягає у тісному зв'язку освіти з національним ґрунтом, його органічним поєднанням з національною історією та народними традиціями, збереженні і збагаченні культури українського народу, визнання освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних відносин . [6]

За оцінками О. Грищенка і В. Солодовника, які зробили спробу проаналізувати проблематику полікультурності і положення національних меншин у програмних документах Уряду та Міністерства освіти України, простежується тенденція, що, незважаючи на згадування гармонізації відносин між націями, все ж таки основний акцент робиться на «українізаційні» аспекти освіти. [1; С. 23]. На їхню думку, ці враження ще більше посиляться, якщо звернутися до аналізу стратегічних завдань реформування освіти, де головними є: «вивчення української мови в усіх навчально-виховних установах, затвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної і вищої школи»; оптимальне співвідношення гуманітарної і природничо-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, ... органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями [4, c. 27].

На наш погляд, слід зазначити, що Програма приймалася в 1994 році в період становлення України як незалежної держави, в період пошуку шляхів національної самоідентифікації, утвердження державності української мови. Тому досить природною виглядає вищевказана ієрархія цілей і завдань У той же час у розділі «Національне виховання» сказано, що «головна ознака національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовного надбання українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, особистісних рис громадян Української. держави» [6; С. 15

Фактично головна мета представляється у формуванні у шкільної молоді почуття належності до української політичної (а не етнічної) нації. Слід підкреслити, що, незважаючи на «українізаційні» пріоритети, ідеї полікультурності освіти знайшли своє відображення в завданнях національного виховання: «...формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою, виховання шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій всіх народів, які населяють Україну ...». Особливої делікатності вимагає розгляд проблеми освіти національних меншин. У пріоритетних напрямках реформування загальної середньої освіти проголошено «розвиток загальноосвітніх навчально-виховних установ, в яких навчаються діти національних меншин, і приведення їх мережі у відповідність згідно з національним складом регіонів України». Ми застерігаємо від тлумачення цієї тези як. керівництва до негайного виконання. Таке розуміння, що навчання має проводитись тільки  своєю рідною мовою, перегукується з концепціями bantu education, які сприяли формуванню закритих етнічних спільнот, представники яких з великими проблемами входили в державні виробничі та громадські сфери. Вони не володіли державною мовою, соціальними нормами поведінки, не розуміли цінностей загальноприйнятої культури, не мали навичок співпраці з представниками інших культур [1, С.13].

Значно більшу увагу приділено полікультурним аспектам у проекті «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності». [4]. Принципово важливою є спроба дати офіційне (з точки зору документа) визначення полікультурного виховання: «Полікультурне виховання полягає в усвідомленні і прийнятті різноманіття культур, вихованні поваги і почуття гідності у представників всіх культур, незалежно від расового або етнічного походження, сприйняття взаємозв'язку і взаємовпливу загальнолюдського і національного компонентів культури в широкому значенні» [10 , С. 2–4].

Серед принципів виховання громадянина в цьому проекті зазначені:

принцип культуровідповідності, «що передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями і звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь»;

принцип полікультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури в контексті загальнодержавних, європейських та світових цінностей у загальнолюдську культуру.

Реалізація цього принципу означає, що в процесі полікультурного виховання повинні забезпечуватись передумови для формування особистості, вихованої у національній культурі і разом з тим відкритої для інших культур, ідей і цінностей. Лише така особистість спроможна зберегти свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову світової культури.

Удосконалення полікультурного виховання в початковій школі, на наш погляд, має починатися з удосконалення власне правової бази України щодо приведення у відповідність законів і державних актів до положень Конституції України. Державі необхідно проводити роз’яснювально-просвітницьку роботу з населенням, зокрема педагогічними кадрами , щодо нових історико-культурних реалій сучасної України, нових соціальних завдань перед освітою по формуванню нового мислення нової генерації якісно нової держави. Фактично йдеться про створення освітніх програм, підпорядкованих одній ідеї – створенню основ української політичної нації : слід розуміти , що в Україні , згідно Конституції , гарантується навчання в державних загальноосвітніх школах з українською (державною) мовою навчання і в державних загальноосвітніх школах з мовою навчання національних меншин (з обов’язковим вивченням української державної мови). Полікультурність в освіті означає збереження етнічних, релігійних, культурних особливостей народів України, з одного боку, і інтеграція їх в політичну українську націю – з другого. Ці процеси вимагають дуже серйозної роботи усієї освітянської громади: створення методик викладання, навчальних програм, адаптованих до реґіональних особливостей, підготовку педагогічних кадрів (особливо гостро відчувається потреба у підготовці вчителів початкових класів для державних шкіл з мовою викладання національних меншин), підручників та навчально-методичних матеріалів.

Патріотами не народжуються, патріотів, свідомих громадян, виховує суспільство. Завдання сучасної української педагогічної науки створити різнопланову системну освіту, враховуючи поліетнічність і поліконфесійність сучасного українського суспільства. Глибокі, досконалі технічні і вузькогалузеві знання, уніфікація освіти з метою інтеграції у світове товариство нічого не будуть варті, якщо ми не знайдемо механізму виховання свідомого громадянина, гордого не тільки своїм корінням, але й приналежністю до високодуховної і грамотної української політичної нації.

Україна майбутнього – це потужна громадянська демократична держава, сильна самоврядуванням, просвітництвом, економікою та свідомими індивідуумами, що виробили консенсус спільного життя. Це квінтесенція і надзавдання української педагогічної науки.

 

Список використаних джерел та літератури

  1. Бойченко В. Сучасний стан полікультурної вихованості молодших школярів // Початкова школа.–2005.–№ 5.–С.12–14.
  2. Болгарінова В.  Культура і полікультурна освіта  /Болгарінова В., Лощенова І. // Шлях освіти.–2002.–№ 2.– С. 3–6.
  3. Голік Л. О., Клинченко Т. В., Красовицький М. Ю., Левченко Г. І. Полікультурна освіта в Україні // Завуч. – 1999. – № 29/35 (жовтень) – С.3–4.
  4. Грищенко О., Солодовник В. Проблематика багатокультурності й меншин у програмних та директивних документах Уряду й Міносвіти / Багатокультурність і освіта. 36 статтей. – К.,2001. – С. 23–28.
  5. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) — К.: Райдуга, 1994.
  6. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2001. – № 1.
  7. Енциклопедія освіти / [ за ред. Кременя В. Г.]. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
  8. Закон України «Про освіту» вiд 23.05.1991 № 1060-XII
  9. Кононенко А. Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі // Українознавство. – 2006. – №1. – С.6-16.
  10. Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Інформаційний збірник МОНУ.–2000. – № 2. С. 2–4.
  11.  Національна доктрина розвитку освіти // Книга вчителя української мови й літератури. – Х.: Торсінг плюс, 2006. – С. 12–29.
  12. Подольський А. Історія єврейської освіти в Україні: досвід і перспективи // Полікультурна освіта в Україні. Збірник статтей за матеріалами конференції. – К. : Просвіта,1999. – С. 27–30.
  13. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – С.175–292.
  14. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 3-4 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – С.170–207.
  15. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової освіти – К. : СПД Цудзинович Т. І., 2007. – 204 с.
  16. Філософський словник / [за ред. Шинкарука В. І.]. – К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР ,1973. – 600 с.

 

 

Квасница И. Ю. Развитие педагогических идей поликультурного воспитания в системе начального образования Украины: проблемы, задачи и пути решения.

 

     В статье обосновывается актуальность постановки проблем поликультурного воспитаня в системе начального образования Украины. Определены задачи и пути их решения через обновление образовательных стандартов и модернизации содержания начального образования в Украине .

 

 

Kvasnytsya I. U. Development of pedagogical ideas multicultural education is in the sistem of primary shool in Ukraine: problems, task and ways of decision.

 

      The paper considers the urgency of the problem of the polycultural education is in the sistem of primary shool in Ukraine. Define tasks and ways of their decision  are certain through the update of educational standards and modernization of maintenance of primary education in Ukraine .

 

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER