SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Квасниця І.Ю. «Історія хронології християнських свят церковного календаря»

  • 08.10.2010 2011
  • Коментарі: (0)

 

ІСТОРІЯ ХРОНОЛОГІЇ ХРИСТИЯНСЬКИХ СВЯТ

ЦЕРКОВНОГО КАЛЕНДАРЯ

 

Церковний календар, як уже зазначалося у статті «Історія хліборобського та православного календаря» (том І), складається із рухомих та нерухомих свят. Найпочесніше місце в церковному календарі посідають два великі свята: свято Різдва Христового і свято Христового Воскресіння чи Паски. Різдво Христове — це початок, а Паска — завершення відкуплення людського роду. Решта свят чи святкових днів пов’язана із цими двома святами.

Стрижнем церковного року є події з життя Ісуса Христа, які відображені у певних святах. Христос — творець і осередок літургійного життя християнської церкви. У Старому Завіті Господнім днем, тобто днем, присвяченим Богові, була субота. У Новому Завіті ним стає неділя, і тому неділя — це найдавніше християнське Господське (Богове) свято. Про значення неділі для церковного року окремо зазначено і в Конституції про Святу Літургію, прийнятій на Другому Ватиканському Соборі: «Так от неділя є першорядним святковим днем, що дається побожним вірним та й настоюється на те, щоб він став також днем радості й відпочинку від праці. Інших (свят) не можна ставити вище від неї, хіба що вони дуже важливі, бо вона (неділя) є підставою і ядром усього літургійного року» (параграф 106).

Апостоли й перші християни зберігали первісні єврейські свята. Але з розвитком і поширенням християнства на інші землі на їх місце приходять новозавітні свята. Такими святами стали Різдво Христове та Паска (Воскресіння Христове).

Впродовж перших трьох століть християни не мали окремого свята Різдва Христового. У той час святкували тільки Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало в собі дві події: Різдво Христове та Хрещення Ісуса Христа у річці Йордан. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія» означає «Богоявлення», тобто у перші століття християнства воно означало не лише появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

У ці давні часи християнства деякі Церкви, і насамперед Західна, із святом Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення в річці Йордан, але й поклін трьох волхвів, чудо в Кані Галілейській, розмноження хліба, а подекуди навіть воскресіння Лазаря: усі ці події є свідками Богоявлення — появи живого Бога на землі. І саме святкування усіх цих подій із життя Ісуса Христа разом із святом Богоявлення було однією з головних причин, чому Західна Церква першою відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

Свято Різдва Христового відокремили від Богоявлення спочатку в римській Церкві за часів папи Юлія І (337–352) і встановили дату — 25 грудня. Згодом і Східні Церкви за прикладом Західної починають святкувати Різдво Христове 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі відіграли три святі отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Іван Золотоустий. Василій Великий започаткував святкування Різдва Христового між 371–374 роками у Кападокії, де він був єпископом. Під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. Святий Іван Золотоустий започатковує святкування цього свята в Антіохії між 386–388 роками. Дещо пізніше нове свято увійде в практику християнських Церков в Олександрії та Єрусалимі. Та до сьогодні Українська Православна Церква, Українська Греко-Католицька та Вірменська Православна Церква святкують Різдво Христове 6 січня, а Богоявлення — 18 січня.

Встановлення дати Різдва Христового вплинуло на встановлення інших свят, безпосередньо залежних від нього, таких як Обрізання, Стрітення, Благовіщення і Різдво Івана Хрестителя. Свято Різдва Христового є осередком нерухомих свят, що створюють різдвяний круг.

Іван Золотоустий, виголошуючи проповідь з нагоди річниці смерті мученика Філогенія, єпископа Антіохійського, сказав про свято Різдва Христового: «…[Різдво Христа] можна без помилки назвати матір’ю всіх свят. Саме від нього дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Паска, Вознесіння і П’ятидесятниця. Якщо б Христос не народився у тілі, то й не хрестився б, — що дало Богоявлення; і не розіп’явся б, — а звідси й Паска; і не зіслав би Святого Духа, що творить П’ятидесятницю. Отже, від Христового Різдва вийшли всі ті свята, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини могло би це свято слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня — це найбільш подиву гідна з усіх цих подій».

І справді, Різдво Христове є найважливішою подією в історії людського роду. Бо це початок ери християнства.

Історично великодній круг почав створюватися набагато раніше, ніж різдвяний, бо свято Паски було в практиці давніх християн значно раніше, ніж свято Різдва Христового.

Великодній круг починається тижнем Митаря і Фарисея, за 10 тижнів перед Паскою, а закінчується на 8-й тиждень після Паски тижнем Всіх Святих.

Передпасхальний час складають чотири тижні перед постом: тижні Митаря і Фарисея, Блудного Сина, М’ясопусний, Сиропусний; Великий піст, або Чотиридесятниця — від неділі Сиропусної до неділі Вербної, та в кінці Страсний тиждень, який, як правило, належить до Великого посту.

Час пасхальний триває від Хоминого тижня до неділі Всіх святих. Час від Великодня до Заслання Святого Духа триває 50 днів, тому має назву П’ятидесятниці. Тижні пасхального циклу мають назви від події, що її описано у святому Євангелії. Вони розташовані в такому порядку: Хомин тиждень, Мироносиць, Розслабленого, Самарянки, Сліпонародженого, Отців, П’ятидесятниці або Зіслання Святого Духа і Всіх Святих. Пасхальні посвятки тривають 40 днів, тобто до свята Христового Вознесіння. Від великоднього круга йдуть рядові тижні, відмінні від святкових, що мають свого апостола і прописані у Євангелію. Таких рядових тижнів у році є приблизно 32.

Господські свята доповнюються святами на честь Пресвятої Богородиці, святих мучеників, апостолів, єпископів — святителів, патріархів, старозавітних святих, ангелів та подвижників.

Ефеський Собор 431 року проголосив догму про Богоматеринство Пречистої Діви Марії. На честь Божої Матері з тих давніх часів святкують свята Успення та Благовіщення. Пізніше до них приєдналися свята Різдва Божої Матері, Зачаття Анни, Введення у храм, Покрова тощо.

Перші відомості про вшановування пам’яті святих мучеників у богослужбах належать до ІІ століття. А між IV та V століттями ця практика стає загальноприйнятою. Саме у VІ–VІІІ столітті фактично формуються остаточно свята церковного літургійного року. З часу прийняття християнства на українських землях церковний календар був доповнений іменами українських святих: свята княгиня Ольга, святий князь Володимир Великий, святі князі Борис та Гліб, преподобні Антоній і Феодосій Печерські та ін.

Списки свят, укладені хронологічно, тобто церковні календарі, з’являються у ІV столітті. До найдавніших календарів належить календар Фурія Д. Філокала. Це язичницький календар на 352 рік, але він подає список 12 римських пап (з 252 по 352 роки), а також список 22 християнських мучеників до 304 року. У календарях зазначались стислі дані про ім’я мученика, день смерті та де він похований. Такі календарі у Західній Церкві називалися мартирологами, а у Східній Церкві — менологами, що в обох випадках означало місяцеслови, тобто списки місячних служб на честь святих. Найдавніший християнський місяцеслов був виданий в Сирії 411 року.

У 419 році відбувся Помісний Собор у Карфагені, який дозволив під час богослужіння читати про муки мучеників у роковини їхньої смерті. З того часу з’являються численні книги — життєписи мучеників та святих угодників. Ці книги до сьогодні називаються Прологами чи Синаксаями, тобто збірниками.

Сьомий Вселенський Собор 783 року остаточно закріпив практику святкування днів смерті мучеників і святих, що збереглася й до наших днів.

Слід прояснити терміни «День» і «Свято». Термінологічно ці події дуже близькі між собою. Але є й відмінність. Вона полягає скоріше у психологічному сприйнятті тієї чи іншої події у церковному календарі. Старанне приготування до певного дня, Служба Божа, сповнена глибокозмістовними молитвами, співами, гімнами та обрядами, демонструють той чи інший зміст і богословську глибину свята. Якщо свято святкується один день і відсутні посвятки, таке свято називається «Днем», наприклад: День Святого Миколая чи День Святої Великомучениці Катерини. Чим більше свято, тим більше й довше триває приготування до нього (духовне, психологічне, фізичне) і відповідно довше святкування посвяток. Такі святкові дні в церковному календарі й називаються «Святами», наприклад: Різдво Христове, Великдень.

Отже, церковний християнський календар формувався впродовж двох тисяч років, а на території українських земель — тисячу років. Приділяючи увагу хронології виникнення християнських свят і потім викладаючи матеріал про традиції та звичаї українського народу, ще раз підкреслимо органічність формування українського етносу в його культурних і культурологічних формуваннях.

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER