SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:
+38 (044) 569-53-47
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

З ДНЕМ МАТЕРІ

  • 13.05.2018 2011
  • Коментарі: (0)

Унікальна традиція
ПОВАГИ ДО МАТЕРІ – БЕРЕГИНІ – ОРАНТИ – БОГОРОДИЦІ

Літопис української землі ХХІ століття – це інформаційні скрижалі нашого з вами буття, записані нашими долями, долями громадян України: чоловіками і жінками, що живуть на Богом обраній для нас землі. Впродовж останніх двох тисяч років на нашій землі виникали і зникали людські цивілізації, іноді дуже різні за своїм культурним рівнем, традиціями і звичаями, які дійшли до нас у вигляді легенд, казок, переказів, колядок, щедрівок, билин та дум. Десятки родів з Середньої Азії, Нижнього Поволжя, Кавказу та просторів Близького Сходу приходили на наші благословенні землі, багаті питною водою, розлогими луками з зеленою травою, густими лісами, багатими на звіра, родючими поля. Хтось затримувався тут ненадовго і йшов далі, інші прилучались до хліборобської праці місцевого народу і залишались тут назавжди. До нас з глибини століть дійшли легенди про скіфів і сарматів та про їх нащадків, що посіли землі Європи від ріки Одер – на заході до ріки  Волги – на сході. У пізніші часи вони дістали умовну назву СЛОВЯНИ - тринадцять родів, які донині зберегли такі схожі традиції та звичаї, обряди родинно-побутового характеру та громадського устрою своїх земель. Непорушними цінностями  кожної людини цих НАРОДІВ донині вважається СВОБОДА І ЧЕСТЬ і повага до ЖІНКИ – МАТЕРІ – БЕРЕГИНІ.

Де знаходяться витоки цього джерела духу і високої духовності кожної людини, що належить до свого РОДУ – НАРОДУ – НАЦІЇ? Де першо- початок традиції поваги до жінки – не тільки Матері, а й рівноправного партнера і соратника «у горі і щасті…», що не тільки розділяє подружнє ложе, а нарівні із чоловіком веде родинне господарство, представляє інтереси Роду у громадських органах, зі зброєю захищає своїх дітей і рідний край від ворогів?

Тільки на наших землях у найстаріших угодах, сводах законів та приписах Звичаєвого права виписані юридичні норми, які впродовж останної тисячі років охороняли життя жінки, її честь, майнові та громадянські права. «Пространна правда» за Троїцьким списком, «Руська правда», «Устав Володимира», «Устав Ярослава», Статут Великого князівства Литовського 1529 р., Другий литовський статут 1566 р., Звичаєве право ХУ-ХУІІІ ст. – ось правові корені рівноваги прав між чоловіком і жінкою в попередні епохи, закріплені у давньому праві особистої свободи і гідності, яке впродовж віків не було узурповане ні чоловіком, ні суспільством, ні церквою.

Питання, пов’язані зі становищем жінки в українському суспільстві у різні історичні епохи вивчали і описували такі знані історики, як М.І. Костомаров, польський історик Антоній І (Йосип Ролле), академік О.І.Левицький. Їх праці засвідчують високий соціальний статус української жінки в останнє тисячоліття. Дуже показовими є приклади з життя українських жінок в середні віки, на відміну життя жінок Західної Європи та близького Сходу. Так жінки вищих суспільних станів України ХУІ – ХУІІ ст. вели повноцінне суспільно-політичне життя, мали досить широкі спадкові права, на відміну від більшості країн Західної Європи, де будь-яка жіноча спадкова власність розглядалась чоловіком, як можливість свого збагачення. Самостійність і свобода українських жінок (ми розглядаємо територію етнічного розселення українців, яке у ті далекі часи простягалася на наступні держави: Московію (Государство Российское), Австрію, Туреччину,  Румунію, Річ Посполиту (Польсько-Литовське князівство) визначалася не тільки економічними чинниками. Незалежно від майнового стану, жінки мали право самостійно вирішувати свою особисту долю в шлюбному житті, опираючись на певні важелі економічної самостійності. Йдеться про унікальну юридичну конструкцію, яка побутувала тільки в українському Звичаєвому праві – материзні. Материзна – це придане жінки у вигляді нерухомості або наділу землі, яке ніколи не входило в загальносімейне майно, не ділилося між членами сім’ї, а передавалося у спадок лише по материнській лінії і становило, таким чином, окремий жіночий юридично-майновий інститут.

Обов’язкове «віно» робило жінку матеріально незалежною від чоловіка за його життя і забезпечувало її достойне існування у вдовуванні. Вона вважалася господинею свого добра, про що свідчать численні акти дарування, передавання в користування іншим особам та застави приватної власності, що належали жінкам та були укладені жінками з їх власної волі. Жінки нарівні з чоловіками були причетні і до добрих справ, і до лихих. Жінка «рішуча, смілива, - писав у своїх хроніках Йосип Ролле, - мала велику пошану, легко віднаходила собі прибічників, а суспільство поблажливо ставилося до її витівок».

Жінки-землевласниці платили державні податки нарівні з чоловіками, і тільки при живих братах, наслідували четверту частину спадку батька. Цей вийняток стосувався жінок тому, що за Литовським статутом володіння маєтностями завжди поєднувався із обов’язковою військовою службою. Коли землевласниця була вдовою чи жила окремо від сім’ї (це було право жінки від 15 років), вона зобов’язувалася поставляти певну кількість воїнів, а не служити особисто. Разом з тим відомі факти, коли жінки самі з’являлись на військову службу, як це зробила у 1565 році шляхтянка Зофія Єзофова.

Як свідчать документи 1524 року, після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла багатьох жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали вороги, жінки поголили собі голови.

За переказом, записаним А.М.Ковальовим, у повстанні під проводом Якова Острянина (1638 р.) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори – Варвара. Повстанці були вражені її мужністю під час захисту табору біля с. Жовнин на р. Сулі. Варвара особисто відстрілювала ворогів, а шість козаків заряджали для неї мушкети та готували для неї стріли.

Життя українських жінок козацької доби в умовах безперервних воєн вимагало від них витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину із зброєю в руках. Образ матері, дружини, сестри, нареченої дуже образно і чуттєво змальовано в усній народній творчості. До нашого часу дійшли пісні, билини, думи, де змальовано ідеал української жінки: гарна «як зірниця», струнка «як тополя», з «рум’яним личком», очима «чорними, як терен», соціально активна, вільнолюбиdа і горда особистість, яка здатна визволяти бранців, воювати з ворогом, керувати військовим загоном чи управляти господарством.

Такою жінкою була «мати-полковниця», дружина фастівського полковника Семена Палія – Феодосія. Славна Паліїха не тільки вміла прийняти послів, а й у відсутність чоловіка керувала господарськими справами Фастівського козацького полку. В період заслання чоловіка до Сибіру не раз очолювала походи проти московітів та польської шляхти, обороняючи Фастівщину (тепер Київська область) від їхніх зазіхань.

Великі меценатки та поборники православної віри Ганна Гойська, Раїна Соломирецька, Галшка Острозька, Софія Чарторийська, Галшка Гулевичівна, Раїна Могилянськаєва, Катерина Угорницька вписали яскраві сторінки в літопис України, будуючи монастирі, братські школи, створюючи парафіяльні школи при церквах, шпиталі та притулки для нужденних.

Цей список можна продовжувати і продовжувати аж до ХХІ століття. Сучасна українська жінка – прекрасна мати, дружина, сестра і донька свого народу. В часи лихоліття (2013-2016 рр.) десятки, сотні жінок України поряд із своїми синами і чоловіками стали на захист Незалежності України і неподільності її землі. Окрім того, в усі віки на їх плечах лежав обов’язок зберегти традиції та звичаї рідної землі, виховати наступні покоління у повазі до батька-матері, відповідальності за долю своїх дітей і любові до власної Батьківщини. Це суть нашого існування, це – наше призначення на цьому світі, це – наша місія на цій Землі.

Опираючись на одвічні традиції і глибоко вивчивши звичаї народів України, я розкриваю вам таємниці нашого першопочатку. Кожен Рід – має свій початок, кожен Народ (Роду нашого Начало) – має епоху свого становлення, розквіту і процвітання.

Ми - пам’ятаємо своїх героїв і знаємо літопис життя і діянь наших предків впродовж багатьох тисяч років.

Ми – 13 Родів, що заселили Європу від Одеру до Волги маємо своїх Пращурів, які створили унікальний Світ, унікальну культуру, унікальну традицію ПОВАГИ МАТЕРІ – БЕРЕГИНІ – ОРАНТИ – БОГОРОДИЦІ.

Ми – є нащадками гордих БАТЬКІВ, які захищають нас і керуються найдавнішим приписом «Тіло – Україні, Душу – Богу, Честь – собі». Найбільша цінність, яку ми передаємо нашим дітям – це Свобода і Гідність на Рідній, Богом даній Землі.

Ми – відстоюємо Незалежність і Неподільність України, а наші Родаки, з Великого Всесвіту з різних часових і просторових епох і вимірів, допомагають нам відстояти своє Право на Процвітання в Нову Еру Водолія.

Ми – Надія на порятунок Людства і його Меч і Щит на шляху збереження Віри , Любові і Гармонії на Землі.

З нами Бог і Україна!

Слава Україні вчора, сьогодні і у прийдешні віки Ери Водолія!

Докладніше в романі-фентезі «САР-МАТИ. ЗМОВА ЕРИ ВОДОЛІЯ»

автора Ірен Вітуш

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER