SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Точка відліку нової епохи - Декларація про державний суверенітет України

  • 16.07.2014 2011
  • Коментарі: (0)

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни.

У преамбулі та в десяти розділах Декларації про державний суверенітет України визначено верховенство, неподільність, повноту та самостійність влади республіки на її території. У документі зазначено, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в республіці; що від імені всього народу може виступати виключно В16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий актерховна Рада України.

Декларація проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження національним багатством України, захист усіх форм власності в державі. Актом гарантовано всім національностям, що проживають на території України, право вільного національно-культурного розвитку, визнано пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Декларацією проголошено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України.

Важливим є те, що у Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із „Українською РСР” вжито слово „Україна” як офіційна назва держави, повернуто до повноцінного політико-правового та наукового обігу поняття „національна держава”, „право української нації на самовизначення”, „національна державність”.

Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного та економічного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально. Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення мало й визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Все це засвідчило чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Декларація про державний суверенітет України була виваженим і обґрунтованим документом, укладеним з урахуванням політичних реалій та конкретної ситуації того періоду, розробники якої пішли шляхом створення передумов незалежності Української держави набагато далі, ніж союзні республіки. Це була спроба унеможливити в майбутньому зловживання з боку союзного центру, зупинити тенденцію до постійного звуження повноважень і можливостей союзних республік та посилення диктату центральних міністерств і відомств, запровадити принципово нову оптимальну систему взаємовідносин між союзним центром та УРСР з поверненням останній значної частини об’єктів відання, а також створити одночасно систему правових гарантій стабільного статуту УРСР у складі СРСР. Декларація мала відігравати роль принципово нового, основоположного, засадничого, фундаментального документа, посилаючись на який, можна було б відстояти права України та її народу під час переговорів з представниками центру та делегаціями інших союзних республік.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Документом було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну Незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

Сьогодні прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України вважається початком, своєрідною точкою відліку процесу відновлення державної незалежності України загалом та трансформації попередньої радянської правової системи зокрема.

Ця подія мала й безпосереднє відношення до конституційного процесу в Україні. Фактично, саме прийняттям Декларації про державний суверенітет України було розпочато сучасний конституційний процес.

Декларація відіграла надзвичайно важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу саме на демократичних засадах, заклала цінності, що стали фундаментальними для Конституції 1996 року, а також для всього конституційного законодавства. Зокрема, державний суверенітет в Декларації визначено як ,,верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. У свою чергу, верховенство держави та її незалежність як взаємопов’язані сторони державного суверенітету втілено в Конституції України: про верховенство йдеться в ч. 1 ст. 2. (суверенітет України поширюється на всю її територію), а як незалежну державу визначено в ст. 1.

Роль та значення Декларації ще не в повній мірі оцінена для будівництва в Україні незалежної правової держави, установлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування. Нині ж важливо активніше використовувати її потенціал для формування в Україні демократичного конституційного ладу, державного та правового будівництва.

16 липня 2010 року Україна відзначатиме 24-річчя Декларації про державний суверенітет. Цілі та цінності, проголошені в Декларації, були підтримані народом України на Всеукраїнському референдумі 1991 року. Так розпочиналося будівництво незалежної України.

На початку 1990-х, у перші роки незалежності у нашої держави прекрасні стартові можливості для економічного та соціального прогресу – високоосвічене суспільство, захоплене ідеєю побудови сильної модерної України, сучасна індустрія, прекрасна земля, розвинуті наука і культура. Однак, сьогодні, коли минуло більше двох десятиліть незалежності, ми бачимо інші реалії – гуманітарну кризу, громадянську війну, захоплення Росією Кримської АР та стратегічне економічне відставання у розвитку. Протягом останніх років через об’єктивні та суб’єктивні причини процес державотворення відбувався не просто, а головна особливість політичного режиму України полягала в надто повільному визріванні та становленні громадянського суспільства, різкому протистоянні між гілками влади, повному ігноруванню верховенства права і народного суверенітету. Безнадійно застаріла державна машина, що дісталась нам у спадок від постіндустріальної радянської України, не в стані вирішити проблеми, які сама ж і породила, а бездарність і продажність чиновників, відверта зрада ними інтересів народу унеможливлює будь-який розвиток держави і веде до неминучого колапсу її економіку.

Ми повинні знайти правовий шлях виходу із кризи і окреслити перспективи реалізації волевиявлення Українського народу на збереження своєї самобутності, гідності і розвитку громадянського суспільства. Одним із таких шляхів є скликання Національних зборів України, які забезпечать широке представництво лідерів громадських організацій та представників територіальних громад.

Національні Збори України повинні конституційно утвердити верховенство права Українського Народу через прийняття Декларації про Народний суверенітет України, закріпити в ній засади Народного, Державного і Політичного суверенітетів держави, накреслити стратегію сталого розвитку держави і створити механізми взаємодії та відповідальності за прийняті рішення перед Українським народом.

В єдності Національного та Політичного суверенітетів Українського народу його сила та влада над державою, верховенство його права на власне самовизначення - Народний суверенітет.

В гармонії Народного та Державного суверенітетів України - вічний двигун її сталого та всеоохоплюючого розвитку.

В розподілі та балансі конституційних повноважень Національного, Політичного та Державного суверенітетів – єдина можливість реально, а не декларативно забезпечити суверенітет громадянина - особистості в Україні. 

Україна майбутнього – це успішна демократична держава, сильна самоврядуванням, просвітництвом, економікою та свідомими індивідуумами, що виробили консенсус спільного життя.

З нами Бог і Україна!

 

16 липня 2014 року

м.Київ

 

Президент

ЗУА «Спадщина України»

Член Національної спілки журналістів України Ірина Юліанівна Квасниця

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER