SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Касько Віталій Вікторович

  • 14.09.2016 2011
  • Коментарі: (0)

ОСІННІЙ ВІТЕР ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН ЧИ ПОЛІТИЧНА КОСМЕТИКА?
УКРАЇНСЬКА ШАХІВНИЦЯ...

Спекотне літо стало історією і істерією політичних сил, що напередодні відпусток намагалися апелювати до українського громадянина, імітуючи бурхливу діяльність і турботу про національні інтереси. Але українці були зайняті збором урожаю, власними відпустками, вступною кампанією своїх дітей і онуків і, традиційно, не вірили жодному слову політиків. Навіть заїжджена тема підвищених тарифів на комунальні послуги сприймалась хоча і роздратовано, але ще не до кінця усвідомлене лихо. Бо платіжки за опалення, електроенергію, гарячу воду прийдуть у жовтні, тому українці вирішили відкласти соціальні бунти, тарифні майдани та інші протесні акції до осені. 

На шпальтах новин з’явились анонси про створення нових політичних партій, рухів та громадських організацій, що планують розвивати свою діяльність після політичних канікул. Зрештою нічого нового чи цікавого, бо знову на екранах ми побачили ті самі мармизи, але під личиною «нових облич» чи «нових борців»  із старим лихом української економіки – казнокрадством. За двадцять п’ять років існування Незалежної України можновладці різного рівня розікрали національні багатства країни у неймовірних розмірах, розпродали, під гаслами приватизації і її реформ, своїм і чужим надра і заводи, дитячі садочки і школи,  лікарні і цілі науково-дослідні інститути.

А що залишили чесним, законослухняним громадянам України і їх дітям? Гібридну війну на Донбасі, зруйновану економіку, фіктивну соціалку, один із найнижчих у світі дохід на душу населення, низькоефективне медичне забезпечення і відсутність найважливіших ліків, вакцин для дітей, епідемію туберкульозу, СНІДу, високу смертність серед дітей і старих людей, десятки тисяч інвалідів і тисячі дітей сиріт та удів... Цей ганебний список можна продовжувати, але це є ганьбою для урядовців будь-якої європейської держави, але не українських урядів і української влади.  Криза чи, вірніше, смертельна патологія совісті, честі і фаховості української політики, рано чи пізно призведе до смерті. І якщо людські життя в Україні давно нічого не вартують, то за життя країни борються звичайні українці, відстоюючи її Незалежність і Неподільність в окопах на східному фронті. Відстоюють не тільки ціною життя власних чоловіків, синів, братів і сестер, відстоюють, буквально, власним коштом. Бо, знову держава збирає податки у вигляді «1, % військового збору», а державні чиновники знову розкрадають ці кошти уже в лоні відомчих міністерств і державних адміністрацій територій. Найбільше лихо України – казнокрадство, доведене до рівня мистецтва і назване «корупцією», що в українській інтерпретації звучить «як рука руку миє»...

То ж, що чекає нас після завершення політичних канікул?  Які нові політичні стратеги вийдуть на політичну арену України і дадуть бій усім лихам? Розглянемо нові і старі фігури української політичної шахівниці.

Знайомтесь, Касько Віталій Вікторович, вихованець юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, екслідчий Львівської транспортної прокуратури (1998-2002 рр.), ексзаступник Генерального прокурора України (2015-2016 рр.), ексголова міжвідомчої робочої групи з координації  повернення в Україну коштів, одержаних злочинним шляхом колишніми посадовцями України (2015 – 2016 рр.), співзасновник ініціативної групи по створенню нової політичної партії з робочою назвою «Хвиля» (установчий з’їзд планується на вересень – жовтень 2016 року). Віталій Вікторович 18 років життя пропрацював у правоохоронних органах України, знає суть і проблеми системи, висококваліфікований фахівець, який «не вписався у цю систему» і був нею відкинутий, як інородне тіло чужого організму. Спробуємо розібратись по-суті...

Партія «Хвиля»…основоположні принципи і цілі нової партії?

К.В. Насамперед, йдеться про створення ініціативної групи по створенню нової партії, робоча назва якої «Хвиля». Щодо цілей і мети створення цієї партії, то у нас є чітка визначеність. Сучасна Україна нагадує корабель, який тоне. За всі роки незалежності (це з 1991 року) ведеться боротьба з корупцією, але корупція поглинає країну таким чином, що вона іде на дно. Тому ми бачимо, що шляху, окрім радикальних змін, змінити ситуацію на краще не вдасться. Ніякі косметичні зміни уже не допоможуть.

Тобто ви «корупцію» сприймаєте, як ракову пухлину, яка пожирає тіло і душу держави?...

К.В. Безумовно, але і рак лікується, якщо вживати не косметичні препарати, що лікують симптоми хвороби, а застосувати ліки, які лікують причини хвороби і охоплюють лікування усього організму, то навіть рак лікується. В тому числі і корупція, як показує досвід інших країн, лікується і викорінюється. Тому ми бачимо три ступені, які ми маємо пройти:

- Перший, це хвиля очищення від бруду, корупції, яка присутня у нас в українській політиці.

-.Другий, це хвиля серйозних, не косметичних, а дійсно серйозних реформ в Україні. І ми знаємо, як ці реформи проводити.

- І, третій, це хвиля розвитку. Країна має стати процвітаючою країною, де не буде корупції, а держава матиме зовсім інше значення, ніж вона має зараз.

Які основні, на ваш погляд, пункти програми партії є абсолютно відмінними від програм існуючих партій? Бо ті напрямки, чи ступені свого шляху, що Ви задекларували, є майже у кожній партійній програмі українського політикуму. В чому Ваша новація?

К.В. Цей, задекларований шлях, може на перший погляд і дублює програми інших українських партій. Але є і основна відмінність: програми існуючих партій використовуються впродовж 25 років, щоб прийти до влади, де вони вирішують свої вузько корпоративні інтереси, і одразу забувають, що вони обіцяли своїм виборцям. Згадаємо знамениту обіцянку скасувати депутатську недоторканість. Нещодавно (весною ред.), деякі відомі політики з плакатами на фоні десятків телекамер  продемонстрували протести, де вони вимагали притягнення до кримінальної відповідальності депутатів Верховної Ради, які причетні до корупційних скандалів. Але відповідний закон про зняття депутатської недоторканості уже 7 років лежить у Верховній Раді і його не вносять навіть у порядок денний тими ж протестуючими…Тому наша відмінність у тому, що ми не обіцяємо, ми – робимо. І ми продемонстрували це своєю роботою (Касько В. і Сакварелідзе Д. (справи по «діамантових прокурорах» і корупцією в прокуратурі). Ми робили те, що могли, намагалися змінити країну до тої межі, допоки нам не дали по голові, не дали по руках і не дали можливості це робити.

Ще одна відмінність, в нашу ініціативну групу не входять люди, які розглядають політику в якості способу заробітку. Адже існуюча практика в Україні показує, що люди ідуть в політику, щоб а) стати потужним бізнесменом, б) примножити свої статки і набити свої кишені.  Жоден з нас (творці партії «Хвиля») не розглядають політику в якості бізнесу.

Третє, за жодним з нас не стоїть жоден олігарх. Адже основна проблема політикуму України, що у нас впродовж 25 років практично державою керують одні і ті самі обличчя, що змінюють прописку у партіях і політичних рухах, блоках, коаліціях, опозиціях, адміністративній, виконавчій, законодавчій владі, перескакуючи з посади на посаду, але суть їх діяльності не змінюється. Вона залишається корумпованою і брудною. Більше того, після Революції гідності у парламенті стали з’являтися нові люди, але, на жаль, за «новими  обличчями» досить часто стоять «старі обличчя», старі персоналії, які не змінюються практично усі ці 25 років. Ще раз наголошую, за нами не стоїть жоден олігарх, жоден бізнес, який будується на брудній корупції на монополіях на ті чи інші види господарської діяльності в країні. Тим ми відрізняємося від тих політичних сил, які є на небосхилі української політики.

Ну, і ще одна відмінність, це те, що наше прагнення створити нову політичну силу, не є передвиборчим технічним проектом, метою якого є прихід до влади і на другий день забути про всі передвиборні обіцянки українцям.

 Наша мета – створити в Україні здорову політичну силу нового типу, європейського типу. В парламент має прийти та більшість високо професіоналів, які хочуть реальних змін у державі, і зроблять це.              

Отже, на Вашу думку, «погана пам’ять» депутатів, чиновників зумовлена колективною відповідальністю за свої слова-дії-вчинки, тобто ніхто за ніщо не відповідає.  А персоніфікованої відповідальності практично не існує… Може в тому і є корінь зла, мега безкарність за свої обіцянки-дії?   Бо кримінальна відповідальність наступає уже за результатами діяльності, що спричинила матеріальні збитки державі. Та й то за ці 25 років саме правосуддя нагадує спортивну риболовлю: спіймали, сфотографували…і відпустили на волю…

К.В. Я думаю, що проблема є набагато глибшою. ЇЇ суть не в тому, що відсутня персональна відповідальність, а в тому що в нас розбалансовані державні інститути і відповідальність працює вибірково, або не працює взагалі. Питання в тому, чи є певна правова норма, не стоїть. Вона є. Але цю проблематику я розбив би на декілька складових:

а) відсутність політичної культури;

У нас тільки зароджується політична відповідальність. Коли в Європі, внаслідок мінімального корупційного скандалу, який став публічним, політик складає свої повноваження і залишає свою посаду,то у нас, через день представляють документи, що ставлять під сумнів тих чи інших персоналій і чистоту української політики, але це дуже рідко тягне за собою політичну відповідальність. До речі, перший приклад високої моральної політичної відповідальності, який можна навести, не зважаючи на різні оцінки, це складений депутатський мандат Мартиненком. Це прояв політичної відповідальності.

А Томенко?

Томенко – це політична позиція, незгода із політикою політичної коаліції, яка привела до того, що його викинули із парламенту.  Це інша ситуація, а приклад із Мартиненком – це якраз прояв політичної відповідальності.

б) мета політиків – дорватися до влади, і їх абсолютно не цікавить, що буде далі з народом, державою;

Більше того їх абсолютно не хвилює, а що скажуть виборці. Власне, у владі починають діяти свої правила, які треба дуже швидко засвоїти і вони не мають жодного відношення до інтересів ні виборців, ні держави. Політики є дійовими особами великого спектаклю, де опозиція критикує коаліцію і навпаки, але як тільки згасають камери ЗМІ, вони братаються, кумовляться, відпочивають разом на іноземних курортах і ні в чому собі не відмовляють. За цими «артистами від політики» стоять ті ж самі лялькарі, що створюють сценарії спектаклів впродовж життя України останні чверть століття. І лише невеличка частина депутатів, які  у Парламенті є іншими, але їх кількість така мізерна, що вони не зможуть змінити цю ситуацію ні в Парламенті, ні в країні.

Тому, повторююсь, але наша мета-створити потужну  хвилю політиків нового типу, щоб корінним чином змінити цю ситуацію.

Знову хочу повернутися до Програми вашої партії – бо це шлях політичної сили в громадянському соціумі України. Які інструменти Ви плануєте задіяти для досягнення своєї мети?

К.В . Я буду говорити про ту сферу діяльності, за яку я безпосередньо відповідаю і є фахівцем. Бо, знову ж таки, ми ламаємо  хибну практику, що політики все знають… Так, от, я правник, у своїй професійній діяльності займався питаннями правоохоронної сфери та прав людини, тому у нашій програмі є такий розділ «Справедливість для кожного», де висвітлено питання захисту прав людини, громадянина, захист її свободи. У програмі чітко прописані ці напрямки і один із них «невідворотність покарання за корупційні злочини». Впродовж двадцяти з лишком років у країні відбувається фактична показуха, і ви праві, яка нагадує спортивну риболовлю. Ловлять дрібну рибу, а якщо суспільство вже не витримує, то пред’являють затримання середньої, і… це рідко закінчується судовими процесами. І, в результаті ця атмосфера безкарності, породжує ще більшу корупцію. Наше завдання зробити так, щоб корупція була подолана різними способами і в тому числі, максимум справ мають бути доведені до суду, щоб подолати безкарність. Друге, мають бути створені умови праці для тих, хто працює в правоохоронних органах і здійснює державні функції. Мають бути створені нормальні системи стримування і противаг, дерегуляція, щоб не було корупціогенних факторів, що викликають корупцію, тобто створити нову систему.

Друге, це реальне реформування правоохоронної сфери і , в першу чергу, прокуратури.

Третє, це реформування судової системи.

Якщо запитати будь-яку людину на вулиці, чи задоволена вона роботою правоохоронних органів, прокуратури і судів, то отримаємо негативну відповідь. Нещодавно я брав участь у роботі літнього студентського табору у Карпатах, де проходили навчання і практикуми студенти-юристи. Я задав питання: «Хто вважає, що прокуратура в Україні працює ефективно?». Таких не знайшлося… Це фахівці-юристи, які закінчують навчання. Але сама Прокуратура вважає, що вона працює добре. Тобто проблема в тому, що Прокуратура України діє в автономну режимі сама для себе, абсолютно не зважаючи на оцінку її ефективності суспільством. Наше завдання – це створити такі умови, щоб державні органи розуміли, що вони працюють для людей, для суспільства, що вони надають послуги основному замовнику цих послуг – Українському народові, який утримує їх коштом своїх податків.

У Європі є практика суспільного договору, ще з часів європейських мислителів права, за якої люди платять податки і на ці кошти держава гарантує їм і надає послуги щодо захисту їх прав і свобод, організовує господарську діяльність і сприяє економічному розвитку та процвітанню, збереженню миру на цій землі. Держава бере на себе функцію збереження справедливого правосуддя, для вирішення спорів між окремими громадянами, суб’єктами господарської діяльності і т.д. У нас бюрократія стала автономним органом, яка роз’їдає державний організм і вважає, що суспільство зобов’язане їх утримувати. От на прикладі діяльності Прокуратури, це можна яскраво продемонструвати. Діяльність Прокуратури ще з радянських часів оцінувалася за статистичним принципом: скільки злочинів розкрили, яку кількість справ довели до суду і т.д.  Хочете знати оцінку вашої діяльності, проведіть в області чи місті соцопитування і поставте запитання: «Як оцінює громада діяльність обласної прокуратури?». Та соціологія, яка є, стверджує, що рівень довіри населення до правоохоронних органів і прокуратури становить менше 10%. Що це означає? Це колапс громадянської довіри, бо в європейських країнах цей показник 70-85%. Виникає ситуація, коли правоохоронні органи надають неякісні послуги, не виконують свої функції по захисту справедливості і порядку в Україні, не гарантують безпеку проживання і діяльності людини, ігнорують думку і оцінку суспільства, живучи за кошти (податки) цього ж суспільства. Більше того, ні прокурори, ні судді, ні працівники правоохоронних органів не вважають, що вони утримуються коштом платників податків, які є живими людьми, яких вони тиснуть, в бізнес яких вони втручаються, життя, яких вони руйнують і не захищають, а насолоджуються можливістю управляти ними. Їм уявляється, що є такий мішок – «державний бюджет», куди десь падають гроші… Бюрократія в Україні так зарвалася, що вона втратила відчуття реальності і свого місця в суспільному житті країни. Тому необхідна корінна перебудова державної структури і, відповідно, державного бюрократичного апарату. Бо такої кількості  чиновників немає ні в одній європейській країні. Ця ж  Німеччина чи Франція стверджує, що їх бюджет не здатен прогодувати такий великий бюрократичний апарат. А бідна Україна – годує…

Щодо суду, то тут є теж велика проблема, бо в серії кримінальної юстиції є велика залежність суду від органів кримінального обвинувачення, коли суд, ще з радянських часів ментально є помічником сторони обвинувачення, а не захисником прав людини. А в сфері цивільного і господарського судочинства – це в першу чергу корупція, бо той хто заплатив, той і одержав рішення на свою користь. Як в таких умовах можна вести бізнес чи вкладати іноземні інвестиції? Якщо запитати думку будь-якого іноземного інвестора, як він оцінює рівень верховенства права в Україні? Відповідь – це країна великих ризиків, де правоохоронні органи не виконують правозахисну функцію захисту бізнесу, а використовуються, щоб «відтиснути» розвинутий бізнес на користь свого замовника, яким виступають певні олігархічні клани, утверджуючи свою монополію у країні. І тут корупція набуває не тільки майнового, але й політичного характеру. Допоки ситуація не зміниться в сторону утвердження верховенства права – іноземних інвестицій в Україну не буде. Наше завдання, докорінно змінити свідомість правоохоронних органів, створити такі умови, щоб вони виконували свою функцію захисту справедливості на цій землі, були свідомими, що живуть і існують на кошти платників податків. Потрібні докорінні зміни, які потребують зміни свідомості і розбюкратизація державного апарату.

Ваша ініціативна група плідно працює на програмою, і сьогодні ми вперше знайомимо українське суспільство із її змістом. Все, що Ви пропонуєте, покликане вимогою часу і спрямоване на докорінні зміни свідомості людей, їх фахової підготовки і високого – морального професіоналізму. Отож, мимоволі,  а може свідомо, ви формуєте суспільне замовлення освіті на людину з новими морально-етичними  і професійними компетентностями. Але такі люди, потрапляючи в машину сучасних правоохоронних, судових органів і прокуратуру приречені на відторгнення… або їх ця машина перемеле і адаптує до своїх потреб

В.К. Проблема є, потрапляючи із студентської лави в правоохоронні органи і суди, вчорашні студенти-правники стикаються із відвертим саботажем марально-етичних цінностей і відбувається жорстка корекція їх професійних знань. Їм рекомендують забути все, що вони вчили в університетах, бо тут реальність і практичне життя, і ламають їх так, що за два роки у них спостерігаються ознаки професійної деформації. Система їх перемелює в залежності від стійкості професійного імунітету і життєвих обставин. Одиниці залишаються вірними принципам верховенства права і утвердження справедливості…

…і залишаються без роботи, як Ви? Так в Україні формуються кадри правників- реформаторів?

…Один із шляхів (сміється ред.), система не може мене переварити, я їй не подобаюся… А маючи конкретну мету реформувати Україну, безумовно, ми стаємо замовниками на формування нової людини. Ті молоді люди, які прийдуть в правоохоронні органи, прокуратуру і суди мають бути не просто високо інтенсивно навчені з точки зору застосування норм права, а з точки зору правосвідомості: у них має бути одразу сформована свідомість, що вони виконують сервісну функцію, яка оплачена податками громадян їх країни і вони призначені утверджувати справедливість в українському суспільствами. Бо сучасні українські прокурори і судді є високо професіоналами, але не завжди свої знання вони використовують на стороні справедливості. Для прикладу, більшість з них знають основні положення прав людини,Європейської конвенції прав людини, але ж на практиці роблять абсолютно протилежне. Я знаю дуже багато людей, які не сприйняли «правила гри» системи і пішли з прокуратури, судів, правоохоронних органів. Для них треба створювати умови (високі зарплати, захист професійної діяльності і т.д.) і повертати їх до роботи в цих органах. А ті, хто змирився з системою і вписався у її корупційно-злочинний механізм, в результаті реформи, мають змінити місце праці.

Як Ви бачите Україну через 15 років в контексті політичних, соціальних і економічних девідентів?

К.В. Скажу одразу, у нас немає стільки часу. На початку дев’яностих у нас з Польщею були однакові чи майже однакові стартові можливості: криза, безробіття, руйнація, соціальний колапс і т.д. Я бачив у ті часи в Польщі, як поляки бідували, як не могли собі дозволити навіть хліб з маслом, а намазували маселко (спред) на кусочок хліба так, що той хліб світився. За цих двадцять п’ять років вони побудували потужну економіку, увійшли до Євросоюзу, успішно борються із наслідками світової кризи і розвиваються. Ми ж усе більше звалюємося у прірву… Але той самий Майдан показав, що українське суспільство хоче бути частиною того європейського простору, який розвивається, де людину поважають, де суспільство створило умови, які утверджують справедливість і верховенство права. Люди за роки незалежності двічі виходили на Майдан. Українці хочуть жити в європейській розвиненій державі із зрозумілими правилами гри. Не йдеться про буквальний вступ до Євросоюзу, бо існує певна процедура і юридична, і економічна. А от ціннісно, морально, українці давно готові до інтеграції і співпраці. А брудна політика українського політикуму не дає українцям стати частиною цього європейського простору. Тому у нас не має 15 років: діяти треба негайно, або усі наші спроби побудувати процвітаючу державу невідомо чим закінчиться. Історія дає шанс щось змінити, то треба цей шанс використати. Наші грузинські сусіди змогли зробити реальні реформи і змінити країну за досить короткий час. І ми теж повинні це зробити. Головне – це принципи і підходи. І головним є – наявність політичної волі. У нас політична воля декларується, але коли доходить до практичного виконання, наприклад електронних декларацій чиновників, то прийняття закону роками відкладалося діючою коаліцією; коли йдеться про Закон про прокуратуру, двічі відкладалося прийняття цього Закону, і, відповідно відкладено впровадження прокурорського самоврядування. Декларування намірів і їх реалізація – це два різні полюси. Бо  перший шлях – це імітація діяльності, а другий – реальні зміни і реформи. Якщо до влади прийдуть люди з усвідомленою політичною волею, то уже за декілька років ми отримаємо результат реформ – нові реалії нової країни. Якщо ми введемо норми верховенства права, бізнес стане захищеним, люди будуть впевнені у своєму завтрашньому дні, в Україну підуть іноземні інвестиції – країна буде розвиватися і процвітати. Україну обкрадають двадцять п’ять років, грабують, а вона ще живе. Це ж які великі ресурси: економічні, природні, людські має країна? Необхідно створити тільки правові  умови для розвитку нашої економіки, науки, культури, освіти і ми матимемо процвітаючу Україну.

Що для Вас означають поняття «державна система» і «Україна – правова держава»?

К.В. «Правова держава» - це така держава, де діє принцип Верховенства Права. Верховенство Права – це той правовий режим, при дії якого людина є убезпеченою і захищеною, вона відчуває, що якщо діє в рамках правових правил і стандартів – їй нічого не загрожує,  вона захищена законом, і держава стоїть на варті її інтересів. Сьогодні громадяни України перебувають в режимі правової невизначеності, коли та людина, яка нічого не вчиняла – може опинитися в тюрмі, а така, яка щось вчинила, може заплатити гроші і не нести відповідальності. Це є не Верховенство Права – це свавілля. В ідеалі, Верховенство Права стоїть над державною системою. Бо, коли йдеться про Верховенство Права, то йдеться про право суб’єктивне, тобто право особи на щось, і це право має бути гарантоване та забезпечене державою. І право особи  має приорітет над будь-якими державними інтересами. Право особи може бути обмежене тільки у випадку, коли воно обмежує чи втручається в права іншої особи. Тільки при такому розумінні громадянин може вповні реалізувати свої права і свободи, виписані в Конституції України.

Чи готові Ви представити стратегію розвитку України на 50 років? Чи маєте таких спеціалістів і Ваше особисте бачення такої стратегії?

К.В.  Я вважаю, що в сьогоднішній ситуації в якій знаходиться Україна – це утопія. Тому, якщо ми не випишимо п’яти чи семирічні перспективи, про які я щойно говорив, говорити про плани на 50 років нереально. Говорити, зрештою, ми можемо, але отримаємо результат тих 25 років, які ми уже прогуляли. Тому я вважаю, що треба реалізувати оті короткотермінові, але поступальні кроки і тоді, за їх результатами планувати і рухатись далі.

Щодо власного бачення, то розуміючи вагомі ресурси України природні, інтелектуальні, аграрні, я впевнений, що Україна стане лідером в ІТ – технологіях, аграрною житницею Європи і Близького Сходу і Північної Африки, постачаючи екологічно-чисту продукцію найвищого ґатунку. Ми маємо ресурси для розвитку індустріальної економіки, якщо створимо нормальний цивілізований інвестиційний клімат.

Спочатку вас було троє: Давид Сакварелідзе, Віталій Касько, Віктор Чумак… потім доєдналися інші. Як Ви розглядаєте оцю нову свою діяльність: місія на землі України  чи спроба взяти участь у тактико-технічному експерименті під назвою партія «Хвиля»?

К.В. Ні одне, ні друге. Для мене – це поклик сумління. Я стомився, як виборець, як громадянин спостерігати, що діється в моїй країні. Це ситуація, коли українців кожного разу на виборах ставлять у ситуацію: вибори без вибору. Олігархи і їх люди створюють ситуацію, що у виборах практично не можуть взяти участь чесні люди (немає коштів, бюрократичний апарат не приймає документів, проводяться брудні піар-акції і т.д.). Я вважаю, настав час взяти на себе відповідальність і зробити спробу змінити країну. Ми радикально відрізняємося від решти українського політикуму, який послуговується іншими принципами і іншими стандартами, які навіть наближено не мають нічого спільного із побудовою демократичного суспільства. Проростає нова здорова політична сила. А наскільки нам це вдасться покаже час.

Ви усвідомлюєте складність і підступність діючої системи державної влади, чому Ви ставите під удар своїх рідних, близьких Вам людей?  Ви готові на вівтар Справедливості покласти все, що у Вас є найдорожче?

К.В. Я… це усвідомлюю і з червня 2015 року знаходжусь під постійним прицілом системи. Я відверто вказував на недосконалість, корумпованість системи правоохоронних органів і впродовж усього цього часу перебуваю під різними видами тиску: за мною стежать, прослуховують мої телефонні розмови, перевіряють мою електронну пошту… Я звик сприймати виклики із відкритим забралом і готовий до різних провокацій. Я - готовий, Давід – готовий, Віктор Чумак – готовий, я впевнений в цьому, ми б інакше не бралися, якби не усвідомлювали усю глибину ризиків. Адже українська історія дає багато уроків, ми їх спробували вивчити…

Ви чесно і відверто можете сказати народу України (при умові реалізації програмних засад вашої партії):

· Ми вам гарантуємо мир на найближчі 100 років…

К.В.  Безумовно… І те, про що ми з вами говорили є передумовою миру. Якщо ми створимо таке суспільство і таку державу, то мир буде наслідком цієї діяльності.

· Ми гарантуємо вам процвітання на найближчі 100 років...

К.В.  Якщо вдасться реалізувати наші плани, то Україна буде процвітаючою державою тисячу років…

· Кожна Ваша відповідь починається із «якщо». Ви готові зламати хребет існуючій системі, щоб не було «якщо»?

К.В.  Безумовно… тоді усі «якщо» відпадуть…

· Ми гарантуємо вам Справедливість, Чесність, Злагоду і Захист Гідності кожного громадянина України, незалежно від його походження, кольору шкіри, віросповідання і матеріальних статків…

К.В.  Так, бо це є основоположна частина Верховенства Права.

· Ми гарантуємо вам зберегти Незалежну Україну і її територіальну цілісність…

К.В.   Так…

· Що для Вас «особисте щастя» і «громадянське щастя»?

К.В.  Громадянське щастя – це процвітаюча українська держава. Я буду щасливий, коли вдасться її створити. Особисте щастя – це внутрішній спокій, коли ти досяг своєї мети.

· Ваші побажання тим, хто готовий стати під ваші прапори..

К.В.  Не боятися нічого і йти з нами до кінця…

Ми ніколи нічого не боялися, ми хочемо жити в демократичній правовій державі з прогнозованою економікою і процвітаючим суспільством. Нам окреслили перспективи майбутнього, ЯКЩО ми підтримаємо устремління тих, хто стоїть на передньому плані новоствореної політичної партії. Хотілось би познайомитись і з іншими фігурами цієї політичної української шахівниці під робочою назвою «Хвиля». А ще є велике бажання заглянути за лаштунки вітрини партії «Хвиля», щоб не вийшло, як в українському прислів’ї «на вітрині – одне, а в магазині – інше»...

Розмову вела Ірина Квасниця
Член Національної спілки журналістів україни

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER